Микола Куліш Комедія «Мина Мазайло» (1929 р.)

Сатирична комедія, присвячена актуальним питанням національного відродження України. В основу творупокладено анекдотичну історію про те, як харківський службовець «Донвугілля» з Н-ської вулиці Холодної Гори Мина Мазайло вирішив поміняти своє прізвище ( в якому вбачав причину своїх життєвих і службових поразок) на престижніше – російське Мазєнін. Письменник засобами гротеску й разючої сатири викриваєсуспільні антиукраїнські явища, висміює носіїв великодержавного шовінізму. Це – провідна думка твору. Питання мови, ставлення до неї персонажів лягло в основу конфлікту, що розгортається в комедії у формі дискусій, які породжують комічні ситуації, визначають основні сюжетні лінії (Мина – Мокій, Уля – Мокій, тьотя Мотя – дядько Тарас). П’єса побудована за зразком класичної єдності місці й дії, як і в класицистичній комедії, в ній переважають однолінійність створення образів, максимальна оголеність і гротесковість характерів. Мина цурається свого українського прізвища, мови, культури; готовий убити рідного сина, щоб той не завадив здійснити задумане: «Заставлю! Виб’ю з голови дур український! А як ні – то через труп переступлю. Через труп!..» На його думку, українізація принижує, робить з нього другосортну людину: «Сердцем передчуваю, щр українізація – це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади». Досить влучну характеристику Мині дав син Мокій, назвавши його «валуєвським асистентом». Окрім Розторгуєвої, яскравою представницею російського шовіністичного табору є гімназійна вчителька Баронова-Козино, в якої Мина навчається правильної російської вимови. Подібна постать у творі – це гостра сатира на вчителя-русифікатора нашого краю. Цей образ засвідчував живучість російських шовіністичних ідей. Полярний до шовіністок образ дядька Тараса з Києва. Це національно свідомий українець, який гаряче вболіває за рідну мову, ревниво обстоює її самобутність, бореться за збереження національного кореня, козацького духу. Головним опонентом войовничого міщанства змальовано в комедії Мокія. Він активно дискутує з тими, хто чинить опір українізації, рішуче розвінчує ідеї російського шовінізму, які намагається утвердити в своїй родині Мина Мазайло. Мокій не лише не хоче міняти прізвища, а й вважає, що до нього слід додати колись втрачену частину «Квач». Хлопець гаряче пропагує красу рідної мови, демонструє глибокі знання не тільки з філології, а й з етнографії, антропології, історії. Досконалість діалогів, гострота реплік, широке використання прислів’їв, приказок, порівнянь – характерні ознаки мистецького стилю Куліша.

Богдан-Ігор Антонич

Розмірковував над самовизначенням митця й мистецтва, відкидаючи традиційні й марксистські уявлення про покликання поета й призначення поезії.

Поезія «Різдво»

Християнську містерію проектує на Лемківщину, з її язичницькими повір’ями та поклоніннями. Біблійну легенду про народження Христа Б.-І. Антонич розкрив по-своєму. Син Божий має людську подобу, то чому б йому не народитися «в лемківськім містечку Дуклі»? А замість пастухів прийдуть лемки й принесуть у дарунок «місяць круглий», котрий буде у Матері Марії, як золотий горіх. І це не треба розуміти, як святотатство, це відчуття близькості своєї до Сина Божого, єдності з тим, хто взяв на себе гріхи людства й постраждав за нього.