28. Соціально-вікові аспекти у засвоєнні курсу «Історія української дитячої літератури».

Специфіка дитячої літератури. Дитяча література як складова частина літератури загалом має свою специфіку: відповідає рівневі знань, життєвому досвіду, психологічному розвиткові дитини, орієнтується на певне тематичне коло, жанрові характеристики та поліграфічне оформлення. Специфіка дитячої літератури зумовлена віковими особливостями читачів, адже кожен художній твір розрахований на певну категорію реципієнтів, адресований дітям певних вікових груп: молодшої та середньої дошкільної (3-7 років), старшої дошкільної та молодшої шкільної (7-11 років), середньої шкільної (7-11 до 14-15 років) та старшої шкільної групи (від 15 до 18 років). Зрозуміло, що поділ умовний, бо не завжди можна провести межу між віковими групами, що залежить від розвитку дитини, її природних здібностей, навиків, культури читання тощо.Зважаючи на той факт, що дитяча література враховує вікові потреби і можливості маленьких читачів, вона тісно пов’язана із педагогікою. Але не можна бачити у ній тільки "педагогічне заняття", бо така позиція викривлює її суть, виводить за межі мистецтва, обмежує освітньо-виховне значення.

Класифікація дитячої літератури за орієнтацією на читача. Особливості дитячого читання. Так, як підсумовує Людмила Сердюк, "для молодшого та середнього дошкільного віку – казки, маленькі вірші, книжки-малюнки на теми з навколишньої дійсності; для старшого дошкільного та молодшого шкільного віку – ілюстровані казки про тварин, байки, вірші й оповідання класиків і сучасних письменників; для середнього та старшого шкільного віку – науково-художня, пригодницька й фантастична література, художні біографії".

Найбільш характерними ознаками дитячої літератури слід вважати:

а) наявність у творі предметного, конкретно-життєвого художнього образу;

б) ліризм розповіді;

в) динамічність розвитку сюжету;

г) багатство, точність та емоціональність мов.

Останні названі три ознаки – ліризм розповіді, динамічність розвитку сюжету, емоціональність мови – властиві й для літератури, адресованої дорослому читачеві, але для дитячих творів ці риси особливо важливі. Художні твори, позбавлені цих характерних ознак, не можуть мати успіху у дітей".

Специфіка дитячої книги. Ще однією особливістю дитячої літератури є поєднання художнього тексту та ілюстрації. Яскрава обкладинка дитячої книжки не тільки захоплює увагу дитини, а й готує її до сприймання змісту, сприяє естетичному вихованню.

Вивчення історії і теорії дитячої літератури стикається з низкою проблем різного характеру: 1) відсутність навчальних посібників та мала кількість наукових досліджень у даній галузі; 2) відсутність критики дитячої літератури; 3) розмите уявлення про історичну вертикаль розвитку літератури, синхронну горизонталь формування дитячої літератури різних країн та народів, побудовану на типологічному зіставленні та компаративному аналізі; 4) на сучасному етапі вивчення літератури часто зводиться до огляду творчості дитячих письменників-класиків, що входять в навчальні програми загальноосвітніх шкіл та меншою мірою тих сучасних авторів, твори яких перекладені українською. Останній факт тягне за собою формування неповноцінної картини, обмеженого уявлення про національні дитячі літератури (їх еволюцію та сучасний етап) зокрема та зарубіжної дитячої літератури загалом.

Особливостями дитячої літератури є її відповідність рівневі знань, життєвому досвіду, психологічному розвиткові дитини, орієнтація на певне тематичне коло, жанрові характеристики та поліграфічне оформлення. Основними функціями дитячої літератури вважають виховну, освітню, комунікативну, естетичну, риторичну, гедоністичну.