68.Дитячі фольклорні твори дітей-поліщуків у запису Олени Пчілки та Лесі Українки.

Численні фольклорні записи Олени Пчілки містять пісні, казки, загадки, прислів'я та приказки. Крім того, лексичний матеріал, зібраний нею в основному на Волині, друкувався у різноманітних словниках, а словесно-етнографічні матеріали (пісні з мелодіями, народні перекази тощо) вміщувались у збірниках М.Лисенка, В.Антоновича, М.Драгоманова, Комарова та в часописі „Киевская старина" (,3ертеп", ,,Національні типи в українській народній словесності"). Дитячі твори письменниці увійшли до книжки «Годі, діточки, вам спать!» Це вірші, байки, оповідання та казки. Поміщено тут також фольклорні записи Олени Пчілки для дітей: пісеньки, вірші, казки, сміховинки, ігри, спотиканки, загадки, прислів’я та приказки. Без рук, без сокири збудована хата. (Гніздо), Як написати «суха трава», щоб було всього чотири букви? (Сіно).Фольклорні записи Леся Українка, її брат Михайло та сестра Ольга вели у 90-ті роки XIX століття. За свідченням Климента Квітки, (передмова до збірки: Народні мелодії. З голосу Лесі Українки записав і упорядкував Климент Квітка. – Київ, 1917) «деякі тексти записала Леся і її брат Михайло Косач коло 1890 року безпосередньо від волинських селянок і селян».Підтвердженням того, що саме тоді велися записи народних пісень, знаходимо в листуванні Лесі Українки.Фольклорні записи були «живим ділом»,як писала поетеса.З листа Лесі Українки до І.Я.Франка (с.Колодяжне, 11(23) жовня 1893 р.) дізнаємося, що вона мала намір передати фольклорні записи М.В.Лисенкові

Усе своє життя Леся Українка пам’ятала слова і мелодії народних пісень, записаних нею самою, братом Михайлом і сестрою Ольгою продиктувала їх Клименту Квітці в кінці

71.Благодійна й освітянська діяльність Софії Русової.

Основоположниця української дошкільної педагогіки, просвітителька, визначна громадська та державна діячка України Софія Федорівна Русова народилася 18 лютого 1856 року в селі Олешня Ріпкинського району на Чернігівщині. В історію Софія Русова увійшла як видатний український педагог, авторка концепції національного виховання. Однак її педагогічні твори, мемуари й щоденник для широкого загалу в Україні стали доступними тільки протягом останніх десяти років. Після лютневої революції 1917 року Софія Русова сповнена надій на розвиток української національної педагогіки. Вона — член Центральної Ради, у Міністерстві освіти Української народної республіки очолила відділи позашкільної освіти та дошкільного виховання. Українська патріотка керує Всеукраїнською вчительською спілкою, а в педагогічній діяльності й творчості зосереджує увагу на створенні національної системи навчання й виховання. Останні роки української державності Софія Русова плідно працює в Червоному Хресті, рятує життя багатьох українських вояків, що перебували у полоні. За часи радянської влади патріотка все ще мріє про національний розвиток педагогіки. Софію Русову запрошували працювати в Києві в Інституті імені Бориса Грінченка. У Празі Софія Русова засновує Український педінститут, очолює жіночу Українську Раду, бере участь у різних міжнародних жіночих конгресах. У 20-ті роки Софія Русова видає підручники «Теорія й практика дошкільного виховання», «Географія. Європа. Позаєвропейські країни». До кінця своїх днів Софія Русова мешкала в Празі, де померла 5 лютого 1940 року. Похована на Ольшанському кладовищі неподалік могили відомого українського поета Олександра Олеся.