8. Поліський край у творчості степана васильченка

Степан Васильченко — самобутній і багатогранний талант. Письменник виступав у різних жанрах, але славу йому принесли новели, які хвилюють і зворушують читача своєю глибокою правдивістю і ху сновні герої творів Васильченка — селяни, їхні діти, вчителі. І це в той час, коли вже заявили своїми «маніфестами» про потребу розширення національним письменством тематики та змісту і Вороний, і Коцюбинський, і представники «Молодої музи». Схильність письменника до традиційних форм виразності, особливо в ранній період творчості, пояснювалася не тільки тим, що він знаходився далеко від культурних центрів, а й усвідомленою мистецькою позицією письменника. Автор орієнтувався на народного читача. «Тонкі прийоми я ніс у маси, в море. Для тонкої літератури брав персонажі і теми у тій самій масі... До сонця! Я працюю над стилем. Над мовою, яку хочу оживити...» — так формулює письменник своє творче кредо. Інакше кажучи, він виступає новатором лише у сфері художньої форми. І це йому вдається.

Васильченко часто поетизує та підносить наївне, дитяче, безпосереднє. Це поєднання «природного» і «морального» створює в його творах особливу прозоро-акварельну тональність, що вже сама по собі посилює радісно лагідне звучання прози («Роман», «Басурмен», «Дощ», «Мужицький ангел»).

По новому підходить С. Васильченко до теми талантів з народу(«Н ахуторі», «На розкоші», «Упанів», «Широкий шлях», «Талант»). Вірячи в потужну потенційну здатність людини села до саморозвитку, письменник зображував своїх героїв переважно в моменти душевного зльоту, коли вони виявляли кращі свої риси характеру. І дійсно, здатність радіти притаманна переважній більшості його героїв. У цьому немає нічого дивного. Адже вони романтики від природи, чесні, відверті, і найповніше розкритися можуть у світі, витвореному власною уявою, де панують закони рівності, добра і краси.дожньою витонченістю.

Дитинство майбутнього письменника минало серед розкішної поліської природи. Старі ліси, ставки в лепешнику і лагідне літнє сонце... Все це скрашувало убоге життя хлопця. І забувалися холод і голод, що їх прино¬сила з собою сувора зима.

Твори С. Васильченка можна згрупувати в такі тематичні цикли: 1) про життя селян; 2) про дітей і школу; 3) про сіль¬ську інтелігенцію; 4) про революцію 1905 року.

9. Жанрове і змістове багатство дитячого фольклору.

Жанрове багатство фольклорних творів

Фольклор - цілісна й відкрита жанрова система. Пізнати його особливий світ можна, осягнувши єдність, взаємозв'язок образів, мотивів, сюжетів,тобто всіх частин цієї цілісної системи. Така система дає можливістьлюдині зрозуміти довколишній світ, орієнтуватися в ньому, про що свідчать збережені традиції родинної і календарної обрядовості та записи фольклорних творів.Дослідники зазначають, що фольклорний жанр - це сукупність творів, об'єднаних спільністю поетичної системи, побутового призначення, форм виконання і музичної форми. Існує і таке визначення: це тип словесної (часто також музичної) форми, усталеної в народному побуті та пов'язаної з повторенням певних змістових елементів.

Проблема жанру пов'язана з проблемою „виконавець - слухацька аудиторія"(у літературознавстві: письменник - читач). Фольклорні жанри живуть неізольовано, а розвиваються в тісних взаємозв'язках. Найпоширеніші всвіті і водночас спільні жанри - це міф, обрядова пісня, казка,прислів'я. Існують різні класифікації фольклорного матеріалу. В основу існуючих класифікацій покладено різноманітні критерії і аспекти:вербальний, етнографічний, музикологічний, хореографічний, регіональнийтощо. Найбільшу поширеність здобула жанрова класифікація, тобто поділ фольклорного матеріалу на обрядовий і позаобрядовий. В усній народній творчості повноцінно представлено три роди мистецтва: лірика, епос, драма.

Фольклор поділяється на поетичний, прозовий, драматизований. Прозовийфольклор представлений казками, небилицями, легендами, переказами,билинами, оповідками, оповіданнями. До поетичної народної творчостіналежать: пісні, голосіння, думи, билини, приказки, примовки, прислів'я,і, голосіння, думи, билини, приказки, примовки, прислів'я,каламбури, вітання, прокльони, побажання, афоризми, тобтопареміографічні жанри, які в образній формі відображають найсуттєвішісторони навколишнього середовища, суспільних і родових відносин. Пісні,наприклад, класифікуються таким чином: трудові, колядки, щедрівки,веснянки, купальські, петрівчані, обжинкові, гребовецькі, весільні,ігрові, хороводні та ін.