- •1.Завдання педагогіки
- •4.Система освіти за рубежем
- •Характеристика змісту освіти у Німеччині.
- •6.Предмет,завдання і основні категорії дидактики
- •Основні дидактичні категорії
- •7.Процес навчання як цілісна система та його характеристика
- •Основні функції навчання та їх взаємозв’язок
- •Основні етапи оволодіння знаннями
- •Види навчання
- •8.Закономірності та приципи навчання
- •Характаристика принципів навчання
- •9.Зміст освіти в школі
- •Джерела і фактори формування змісту освіти
- •У навчальному процесі підручник виконує такі функції:
- •10.Методи навчання
- •11.Засоби навчання
- •12. Форми організації навчання
- •Шляхи удосконалення класно-урочна система навчання
- •13.Урок як основна форма організації навчання
- •Нестандартні уроки
- •14.Позаурочні форми навчання
- •15.Диференціація та індивідуалізація навчання
- •Функції контролю
- •Види контролю знань, умінь I навичок учнів
- •Методи контролю знань, yмiнь та навичок.
- •17.Суть виховання як педагогічного процесу Виховний процес як система, його особливості,структура,рушійні сили
- •Рушійні сили процесу виховання.
- •Сутність процесу виховання
- •18.Основні принципи виховання
- •Принципи національного виховання
- •19.Зміст процесу виховання
- •Пріорітетні напрямки виховання
- •Естетичне виховання
- •Фізичне виховання
- •20. Моральне виховання
- •Завдання морального виховання.
- •Рилятивістське і християнське трактування моральних вартостей
- •21.Національне виховання
- •Особливості української виховної традиції
- •22.Громадське виховання
- •23.Сімейне виховання
- •24.Загальні методи виховання Поняття про методи,прийоми,та засоби виховання
- •Взаємозв'язок методів і засобів виховання
- •Умови оптимального вибору методів виховання.
- •Вибір методів виховання
- •25.Форми виховної діяльності
- •Фронтальні ,масові ,групові форми
- •Індивідуальна виховна робота.
- •Форми виховної роботи поділяють на три групи:
- •Позакласна та позашкільна виховна робота
- •Форми позакласної виховної роботи
- •Класна година як одна з форм позакласної виховної роботи
- •Основні типи позашкільних виховних закладів
- •26.Інститути та чинники виховання і самовиховання
- •Дитячі та молодіжні громадські організації
- •Церква як чинник виховання
- •Виховна функція мистецтва
- •Спілкування як чинник виховання
- •27.Класний керівник як організатор позаурочної діяльності дітей
- •Робота з батьками та громадськістю
- •Вивчення учнів та індивідуальна робота з ними
- •28.Етнопедагогічні засади сучасного українського виховання Сутність поняття народна педагогіка , етнопедагогіка
- •Форми й методи виховання
- •Провідні напрями родинного виховання
- •Народна дидактика
- •Принципи й методи навчання та форми його організації
- •Сімя як найперший інститут виховання
- •29.Наукові основи управлінь школою
- •Основні напрямки демократизації управління школою в суч.Умовах
- •Управління навчально-виховною роботою в школі
- •Поняття управління,організація,керівництво
- •30.Методична робота в школі та атестація педагогічного персоналу
- •Підвищення кваліфікації педагогічних кадрів
- •Наукова організація педагогічної праці
- •2.Професія педагога та його роль у суспільстві
- •Творчий характер діяльності вчителя
- •Безперервність педагогічної самоосвіти
- •3.Система освіти в Україні та перспективи її реформування
Завдання морального виховання.
Моральне виховання — виховна діяльність школи, сім'ї з формування в учнів моральної свідомості, розвитку морального почуття, навичок, умінь, відповідної поведінки.
Моральне виховання розпочинається в сім'ї, продовжуючись у процесі соціалізації особистості. Його основу складають загальнолюдські та національні цінності, моральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві. Серед таких норм — гуманізм і демократизм, що відображаються в ідеалі вільної людини з високорозвиненим почуттям власної гідності, поваги до гідності іншої людини. Моральне виховання передбачає формування в дітей почуття любові до батьків, вітчизни, правдивості, справедливості, чесності, скромності, милосердя, готовності захищати слабших, шляхетного ставлення до жінки, благородства, інших чеснот.
Моральне виховання характеризують поняття: мораль, моральний ідеал, моральний кодекс, моральні норми, моральні переконання, почуття та якості.
Мораль — система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми.
Мораль виконує пізнавальну, оціночну, виховну функції, а її складовими є моральна свідомість, моральна діяльність, моральні відносини. Норми і принципи моралі, моральні ідеали та почуття становлять систему моралі, яка складає основу, життєву позицію особистості.
Моральний ідеал — образ, що втілює в собі найвищі моральні якості, є взірцем, до якого слід прагнути.
Моральна норма — вимога, яка визначає обов'язки людини щодо навколишнього світу, конкретні зразки, які орієнтують поведінку особистості, дають змогу оцінювати й контролювати її.
Моральність — втілення у практичній діяльності людей моральних переконань, моральних ідеалів, норм, почуттів та принципів. Моральні переконання — стійкі, свідомі моральні уявлення людини (норми, принципи, ідеали), відповідно до яких вона вважає за потрібне діяти так і не інакше. Моральні почуття — стійкі переживання у свідомості людини, які є основою її вольових реакцій в різних ситуаціях, її суб'єктивне ставлення до себе, інших людей, окремих явищ суспільного життя, суспільства загалом. Моральні якості — типові риси поведінки особистості.
Основу морального виховання становить етика (від грец. еіпіка — звичка, звичай) — філософська наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми. Вона досліджує моральні категорії, в яких втілені моральні принципи, норми, оцінки, правила поведінки. Сукупність етичних проблем охоплюють питання про те, як має чинити людина (нормативна етика), а також теоретичні питання про походження і сутність моралі.
Рилятивістське і християнське трактування моральних вартостей
У справі морального виховання принципового значення набуває не стільки формулювання правил, уявна структура моральних законів чи їх кодекс, скільки те, як ми до моралі ставимося. Як уже зазначалося, християнство має тут свою чітку позицію: мораль і моральні закони дані нам Богом і розглядаються як ідеали — абсолютні, чисті, недоторканні, вічні та недосяжні. їхня функція не в тому, щоби людина знала правила поведінки, а в тому, щоб у них повірила, прийняла і взяла за основу власного життя. Мораль у християнській філософії трактується як така, що має силу божественного закону. "Християнство вчить моральної непохитності й не розуміє гнучкості людини на вимогу минущих обставин", — пише Євген Сверстюк. До таких вічних вартостей (ідеалів) відносять доброту, любов, справедливість, правду, гідність, чесність, красу, сумління тощо. Всі вони зводяться, як відомо, до двох Головних Заповідей Любові.
Матеріалістична (комуністична) філософія також не відкидала понять добра, любові, чесності, правди тощо. Проте філософська кухня вождів пролетаріату застосовувала щодо них своє особливе, так зване класове (релятивістське) трактування. Як уже згадувалося, комуністичні ідеологи виходили з того, що мораль є витвором людини, не виводиться з Абсолюту, а обмежується лише формулюваннями правил поведінки, дуже залежних від історичних умов життя людей. Таким чином, з моралі знімається імунітет недоторканності, чистоти, вічності, божественності. Вона зводиться до рівня практичного буденного мислення, а відтак підпорядковується інтересам ідеології, зокрема концепції класової боротьби.
"Наша мораль, — писав Ленін, — підпорядкована повністю інтересам класової боротьби пролетаріату" (III з'їзд комсомолу). Подібним чином висловлювався і Максим Горький: "Гуманізм пролетаріату передбачає ненависть до ворогів робітничого класу..." Головним аргументом на підтвердження цього підходу був факт, що в минулому різні класи і групи людей (рабовласники, феодали, капіталісти) використовували мораль у власних інтересах. З цього загалом незаперечного факту робився несподіваний за своїм цинізмом висновок: це не злочин проти моралі, а норма, яку ми, "пролетарі", повинні теж прийняти. Таким чином, був побудований місток між аморальністю і нормами поведінки так званої радянської людини. Аморальність зводилась у ранг закону суспільного життя. Це, зрозуміло, зумовило швидку деградацію моралі, котра повністю підпорядковувалась волі вождів. Саме так і виник згадуваний вже термін "комуністична мораль", яка все дозволяла і практично реалізувала "необхідне на ділі сполучення терору з вихованням мас" (Ленін В.).
"Логіка" тлумачення вічних ідеалів добра була на диво простою. То правда, що існують моральні істини, — стверджували ідеологи комунізму, — але вони відносні. Це означає, що ви можете дотримуватись їх залежно від обставин. Ви можете любити людей, але ні в якому разі не можете поширювати свою любов на людину, багатшу від вас, тобто на "класового ворога"; можете бути справедливим, але не ставитись справедливо до тих, хто має інші погляди. Якщо людину оголосили "ворогом народу", вона відповідно до "класового" трактування моралі не має права на повагу, нормальний суд, правовий захист. Масові вбивства за присудом "трійок" і без суду виправдовувалися саме цим дійсно ленінським трактуванням моралі. Нормальна мораль втратила силу закону. Людину відлучено від віри в ідеал, в Абсолют, від віри в Бога, що, на нашу думку, було найбільшим злочином XX ст., бо вже опісля заподіяне зло пояснювалося і виправдовувалося саме цим "класовим" розумінням моралі.
Таким чином, релятивізм підносить на п'єдестал віри групові, "класові" егоїстичні інтереси і намагається шляхом фальшування моралі підпорядкувати поведінку людини виключно їм. Синтезом цих інтересів було примарне поняття "світлого майбутнього". Якщо ж людина втрачала віру і в нього, тоді вона залишалася з мораллю "на самоті" і чинила так, як їй вигідно.
Різниця між християнським і комуністичним (релятивістським) поглядом на мораль добре ілюструється відповіддю на цілком конкретне запитання: Чи можна одній людині чинити зло задля добра іншої? Чи можна вбивати людей задля світлого майбутнього людства? Християнин з приводу цього дає тільки одну відповідь — негативну. Зло не забезпечує ліквідацію зла і не має права називатися добром. Хоч люди часто спотворюють мораль і використовують у власних цілях, усе це — злочин проти Бога і проти моралі, а тому заслуговує на осуд. Комуністична філософія на поставлене вище запитання завжди давала і дає позитивну відповідь: задля "добра" одного класу можна знищити інший клас. І зло (зокрема, вбивство) перестає трактуватися як зло, а навпаки, сприймається як добро.
Зрештою, релятивізм є великою загрозою для моралі не лише в нас. Він — явище глобальне, вселюдське і з'являється повсюдно там, де послаблюється духовний компонент свідомості людини і суспільства. Сприяє цьому і спроба тільки секулярної інтерпретації моральних засад. Така загроза моралі існує повсюдно і завжди, бо релятивізм — зручна форма виправдання ("вигідного для людини") зла. Як зазначає К. Войтило, всіляка розбіжність моральних і правових законів, з одного боку, і вимог Закону Моральності в людині, з іншого, зумовлюється відстанню людини від свого Творця, рівнем її вміння "прочитати" Закон у собі, усвідомити і підпорядкувати йому свою натуру" (Войтила К., 1991, с. 39). Натомість, наближення законів зовнішніх до вимог внутрішнього голосу веде до гармонії людини і суспільства. Відступ людини в бік релятивізму, від категоричної вимоги власного сумління зумовлюється також егоїзмом зовнішньої "матеріальної" людини: кожен прагне застосувати закони моралі в своїх егоїстичних цілях.
Як відомо, комуністична ідеологія пішла шляхом не "стихійного" релятивізму, чим грішить увесь світ. Оголосивши моральні приписи "відносними" ("класовими"), вона відкрито стала на його бік. У цьому — одна з головних відмінностей традиційно-християнської та більшовицької систем вартостей. Перша з них спонукає людину піднятися над собою, друга — опуститися нижче від себе, до тваринного стану.
Оцінюючи в контексті цих міркувань завдання сучасного українського виховання, переконуємося в необхідності рішучого відходу від так званої класової моралі й повернення до трактування понять добра як понять вічних, ідеальних, неосяжних і недоторканних. А відтак на відміну від комуністичної педагогіки, традиційно-християнське виховання кладе мораль в його основу як чинник першої й найбільшої ваги.
Лише моральне благо поліпшує людину і збуджує в ній приспані духовні можливості. "Моральне удосконалення — головний і центральний акт людської природи: всі інші шляхи удосконалення ведуть до нього і тільки з його допомогою стають досконалістю в повному значенні цього слова", — пише К. Войтило. Будь-яке нормальне виховання розпочинається з моралі й віри в моральні богоугодні ідеали. Людина одержує право відстоювати інші вартості — національні, громадянські, сімейні, особисті — лише моральними засобами.
