Основні типи позашкільних виховних закладів

Позашкільні навчально-виховні заклади - широкодоступні заклади освіти, які дають дітям та юнацтву додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби особистості у творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля.

До них належать палаци, будинки, станції, клуби й центри дитячої, юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтва, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади. Такі заклади можуть бути комплексними і профільними. Комплексні позашкільні заклади забезпечують роботу творчих об'єднань за інтересами (гуртки, секції, ансамблі, театри тощо), профільні - умови для розвитку природних нахилів та інтересів дітей і підлітків, задоволення їх потреб з певного напряму діяльності.

• Палаци та будинки Дитячої творчості організовують гуртки (наукові, технічні, мистецькі, спортивні тощо), колективи художньої самодіяльності (хори, оркестри, ансамблі пісні й танцю, театральні колективи та ін.), клуби любителів природи.

• Центри і станції юних техніків проводять серед школярів роботу в галузі техніки, організовуючи радіотехнічні, авіамодельні, фотолюбителів, телемеханіки та інші гуртки.

• Центри і станції юних натуралістів мають своїм завданням виховання в учнів любові й інтересу до природи, формування у них умінь і навичок дослідницької роботи. Працюють гуртки юних городників, тваринників, садово-дів, механізаторів сільського господарства та ін.

• Центри та станції юних туристів організовують подорожі Школярів за межі постійного проживання для відпочинку і вивчення рідного краю та інших країн. Подорожі можуть бути пішохідними, лижними, автомобільними, авіаційними, велосипедними, водними, залізничними, комбінованими.

• Дитячі спортивні школи готують на базі всебічного фізичного розвитку спортсменів. У них працюють секції з окремих видів спорту, поділені на навчальні групи за статтю, віком і ступенем спортивної підготовки учнів.

26.Інститути та чинники виховання і самовиховання

Навчання і його виховні можливості

Освітні функції навчання — засвоєння наукових знань, формування спеціальних і загально-навчальних умінь і навичок, повторення теорій, понять, законів, фактів, узагальнення картини світу, розв'язання задач, лабораторні досліди, робота з книгою, картою, обчислювальними машинами, моделями тощо.

Виховна функція включає формування наукового світогляду, моралі, трудових, естетичних, етичних поглядів, переконань, способів відповідної поведінки і діяльності в суспільстві, системи ідеалів, відношень, потреб, фізичної культури, гігієнічних умінь та навичок. Виховні завдання уроку випливають із змісту і методів навчання і вирішуються при спілкуванні з учнями. Виховання здійснюється через засвоєння понять, вимог, норм. Виховна функція навчання надає йому цілеспрямованості і суспільної значущості. Між навчанням і вихованням існує двосторонній зв'язок, оскільки не лише навчання впливає на вихованість учня, а й виховання зразу ж благотворно впливає на хід навчання. Тому вчитель повинен ретельно продумати виховні завдання уроку, переконливо здійснити мотивацію навчання, підібрати найяскравіші приклади, факти, цифри, найважливіші документи, продумати і конкретизувати виховні можливості змісту кожного уроку.

Процес навчання в школі та інших навчальних закладах є одночасно процесом спрямованого розумового та духовного розвитку і виховання.

Українознавство та його виховне значення

Українознавство (краєзнавство) — предмет не "разового" вивчення, а чинник постійного і поступового входження дитини в світ національних цінностей, що лежать в основі любові до Батьківщини.

Українознавство можна трактувати і як цілісну систему наукових поглядів, що втілює та інтерпретує національні цінності, і як певний набір українознавчих наук (навчальних предметів), об'єднаних на основі концепції українства. В обидвох випадках воно втілює також дві глобальні функції — науково-дослідну і виховну. Першу з них цей предмет може виконувати і під іншими назвами, наприклад, "народознавство", "українське народознавство" чи навіть "суспільствознавство". Натомість виховній ролі цього предмета відповідають тільки два терміни: "краєзнавство" (від слова край) і "українознавство", їх об'єктом є цілісне поняття Малої й Великої Батьківщини в її етнічному, територіально-географічному, історичному, національно-культурному, мовному тощо вимірах.

Вони мають на меті не тільки пізнавати Батьківщину, але поступово відкривати її для дитини — не "частинами" чи "аспектами", а цілісно — відповідно до того, як розширюються для пізнання очі дитячої душі.

Головне виховне призначення українознавства.

Трактуючи завдання українознавства, В. Пачовський підкреслював, що воно повинно виховати здорове прагматичне покоління, яке може замінити надмірну чутливість, пасивність і нестійкість, що зумовлені нечіткістю національного світогляду, — на твердість, рівновагу і активність, що супроводяться вірністю ідеї нашого життя ("Перший український педагогічний конгрес", 1938, с. 92). Духовність і національний світогляд сьогодні повинні поєднуватися з практицизмом, умінням приймати рішення і відповідати за них. Цей момент видається фундаментальним, якщо зважити, що нація як статичний факт — ще не нація. За висловом В. Пачовського, — це лише потенційна енергія. "Національна свідомість як інстинкт не має кінетичної сили, тільки пасивну, яка може опиратися, але неспосібна творити власне життя, — вона тільки просто існує" (Там само, с. 111). Тим часом значення має не те, що існує, а те, що діє, що йде кудись, будучи озброєним ідеєю, коли ідея втілюється в кінетичну силу. Народ має бути чимось більше, ніж фактом; у його свідомості мусить знайти втілення динамічна сила. Очевидно, що за сучасних умов, це сила державотворення. Саме поєднання національного духу з діяльністю мало б вести до подолання невиразності, нестійкості й розрізненості наших намагань. Українознавство несе цю ідею і головним своїм завданням вважає передати її українській дитині. Воно покликане цементувати національну свідомість українства і в цьому сенсі, як зауважує П. Кононенко, його ідея дуже співзвучна з ідеєю і прагненням Т. Шевченка: "В Україну ідіть, діти!"

Отож, українознавство в школі матиме великий вплив на виховання за умови, якщо подаватиметься на діяльнісній основі. Діяльнісне українознавство передбачає, отже, щоб діти виконували творчі завдання, що ведуть до пізнання Батьківщини. Це пізнання повинно також сягати рівня державності, зовнішньої та внутрішньої політики тощо. Прикладаючи власні зусилля до вивчення Рідного краю, дитина зближується з ним, глибше розуміє його минуле, теперішнє і майбутнє, свої обов'язки перед ним.