29. Конкурентна рівновага та суспільний добробут
За умов досконалої конкуренції поведінка фірми розглядалася за короткий період, коли фірма реагувала на зміни ціни рішенням скорочувати чи збільшувати обсяг виробленої продукції. Але реакція фірм-конкурентів на зміну цін може відбитися також у рішеннях про участь чи неучасть у виробництві певного товару, про вихід на ринок чи вихід з нього. Ці рішення відбивають поведінку фірми вже в тривалий період. Якщо за короткий період рівноважний стан, тобто ситуація, коли фірма задоволена виконанням своїх економічних планів, досягається за умови рівності граничних витрат і граничного доходу (ціни), то в довгостроковому плані умовами досягнення рівноваги стають, крім того, розміри фірми і прагнення вийти на ринок чи залишити його. Ці умови можна виразити такою формулою: ціна - граничні витрати = короткострокові питомі витрати = довгострокові питомі витрати.
Рівновага ціни й питомих витрат означає, що фірма задоволена знайденим обсягом випуску і не бажає ні скорочувати, ні збільшувати його. Якщо ця рівновага порушується, вона буде прагнути змінити обсяг випуску в певних розмірах підприємства. Рівновага короткострокових і довгострокових питомих витрат означає, що фірма досягла оптимальних розмірів, за яких забезпечується рівень випуску продукції, який задовольняє її. Порушення рівноваги означатиме, що необхідно змінювати розміри виробництва, щоб забезпечити обраний рівень випуску: інвестувати чи вилучати капітал, змінювати устаткування, залучати нову чи скорочувати робочу силу і т. ін. Нарешті, рівновага питомих витрат та ціни означає, що капітал, який використовується, приносить лише нормальний прибуток — не більше й не менше. Якщо порушується рівновага й ціна перевищує довгострокові питомі витрати, то виникає прибуток понад нормальний і до цієї сфери діяльності спрямовуються інші фірми; якщо ж ціна нижча за питомі витрати, то не забезпечується навіть нормальний прибуток і фірми починають залишати галузь.
Економісти розглядають досконалу конкуренцію як ідеальну ринкову структуру. По-перше, кожна фірма досягає максимуму прибутку, виробляючи продукцію за умови, що Р = МС. Це означає оптимальний розподіл ресурсів, при якому вони використовуються найраціональніше, даючи максимальну користь. По-друге, при досягненні довгострокової рівноваги кожна фірма виробляє продукцію за умови Р = АС. При цьому кожна фірма одержує лише нормальний прибуток, а тому забезпечується найдешевший із усіх можливих варіантів випуск, що також сприяє збільшенню суспільного добробуту.
30. Корисність. Функція корисності. Концепції визначення корисності.
Поняття корисності блага; сукупна та гранична корисність; принцип спадної граничної корисності.
Економісти вважають, що конкретні потреби споживачів можуть задовольнятися наступними одиницями продуктів, згідно із законом спадної граничної корисності. Товар має корисність, якщо він може задовольнити потребу.
Корисність – це спроможність товару задовольнити потребу.
Корисність товару або послуги – це задоволення або насолода, яку отримують від їх споживання.
Характерні риси:
“корисність” і “користь”, або “функціональна придатність” не є синонімами. Картина Пікасо може не приносити користі з практичної точки зору, але мати величезну користь для знавців мистецтва;
корисність є суб’єктивним поняттям, корисність конкретного продукту може бути дуже різною для різних осіб;
оскільки корисність суб’єктивна, її важко виміряти кількісно. Проте з метою наочності, ступінь задоволення потреб вимірюється “ютилями”.
Загальна корисність – це сумарна величина задоволення чи насолоди, яку отримує особа від споживання деякої конкретної кількості продукту.
Гранична корисність – це додаткове задоволення, яке споживач отримує від додаткової одиниці цього продукту. Точніше, гранична корисність – це зміна загальної корисності внаслідок споживання однієї додаткової одиниці продукту.
Принцип граничної корисності був відкритий німецьким економістом і математиком Госеном в 1854 році. Перший закон Госена говорить: при послідовному зростанні споживання блага корисність кожної наступної одиниці зменшується. Це закон отримав назву закону спадної граничної корисності.
Функція корисності – це функція, яка показує зменшення корисності блага з зростанням його кількості:
U = f (Q),
де U – корисність блага; Q – послідовна кількість блага.
Отже, чим більшою кількістю блага володіє індивід, тим меншу цінність має для нього кожна наступна одиниця цього блага. Це значить , що ціна визначається не загальною, а граничною його корисністю для споживача.
сутність та обґрунтування з кардиналістських позицій.
Функція корисності лежить в основі споживчого вибору (поведінки споживача на ринку). При моделюванні поведінки споживача економісти базуються:
обмеженості доходу споживача;
аксіомі ненасиченості (споживач намагається мати велику кількість будь-яких благ);
аксіомі збільшення загальної корисності;
аксіомі зменшення граничної корисності.
Перерозподіляючи свій дохід таким чином, щоб досягнути найбільшої загальної корисності, споживач намагається вирівняти свої середньозважені граничні корисності. При цьому він досягає положення рівноваги (максимуму добробуту). В цьому заключається зміст другого закону Госена, який говорить: максимум корисності від споживання даного набору благ споживач отримає при умові рівності граничних корисностей всіх благ, які споживаються.
Поряд із загальними принципами споживчого вибору існують особливості, які визначаються впливом на нього смаків та уподобань споживача.
Виділяють два види попиту на товар: функціональний попит означає, що частина попиту на товар зумовлена якостями, які властиві самому товару; нефункціональний попит - частина попиту на товар зумовлена якимось іншими факторами, а не властивими йому якостями. Найбільш суттєва частина нефункціонального попиту зумовлена зовнішнім впливом на корисність. Мається на увазі, що корисність даного товару збільшується або зменшується в залежності від того чи купують інші цей товар, або завдяки тому, що цей товар має велику ціну в порівнянні з іншими товарами.
сутність та обгрунтування з ординалістських позицій.
Споживач, вибираючи блага, керується певними послідовними індивідуальними вподобаннями. Вони формують систему переваг. Система переваг дає змогу моделювати оптимальний вибір споживача за порядковою (ординалістською) функцією корисності. Згідно з нею споживач завжди може визначити, якому набору благ він віддає перевагу, але не може визначити, наскільки цей набір кращий від іншого.
Одним з основних інструментів ординалістської концепції виміру корисності є крива байдужості – сукупність точок у просторі двох благ, що представляють собою рівнозначні для споживача комбінації різної кількості обох благ. Їх кількість відкладено по осях системи координат QВ та QА, лінії з’єднання точок на площині, що означають однакові за своєю корисністю набори благ і є кривими байдужості. Чим далі від початку координат знаходиться крива байдужості, тим більшу корисність вона відображає. Аналіз поведінки споживача за кривими байдужості дає змогу визначити, від якої кількості одного блага (А) згоден відмовитися споживач задля збільшення іншого блага (В) на одиницю за умов незмінності рівня корисності від набору благ. Показник, який кількісно визначає цей процес, носить назву граничної норми заміщення MRSВА і обчислюється: MRSВА = -∆А/∆В, де ∆А – втрати у споживанні А, одиниць; ∆В – вигоди у споживанні В, одиниць.
Крива байдужості має спадний характер – це відображає ту обставину, що MRS зменшується в міру руху вниз вздовж кривої байдужості, тобто зі збільшенням споживання одного блага замість іншого.
