4.2. Міжнародний фінансовий ринок

11. Структура та ключові тенденції розвитку міжнародного фінансового ринку.

Св фін ринок- 1)З функціональної точки зору: це система ринк відносин, де об”єктом операцій виступає грош капітал, та яка забезп акумуляцію та перерозподіл св фін потоків для забезпечення безперервності та рентабельності вир-ва. 2) З інстит точки зору: це сук банків, спеціаліз фін – кред установ, фондових бірж, через які здійсн рух св фін потоків, та які є посередниками перерозподілу фін активів між кредиторами і позичальниками, продавцями та покупцями фін ресурсів. Св фін ринок об’єднує:

1.Нац. Фін ринки(резидентів, нерезидентів)

2.Між народ фін ринок(між нар ринок похід фін інструментів, між народ валют ринок, банк кредитів, фонд ринок (ринок борг ЦП,титулів власності) →євроринок, ринок золота)

Євроринок-склад частина світ фін ринку, де операції з різноманіт фін інструментами здійсн у євровалютах. Сектори євроринку: 1. єврогрошовий ринок- власне ринок євровалют, де представлені короткостр (до 1 р) міжбанк депозити та кредити. 2. ринок банк єврокредитів, які оформляються кредитними угодами; 3. ринок єврокапіталів, який на суч етапі представлений в осн ринком єврооблігацій, існують також ринки євроакції, євровекс.

Сучасні тенденції розвитку: 1. сек'юритизація- підвищення ролі ц.п. та відповідне скорочення питомої ваги банкі кредитів у міжн русі капіталів. 2. Дезінтермедіація (disintermediation)-процес стирання кордонів між фін посередниками 3. Тенденція фін посер-ва- злиття та поглинання. 4. Універсалізація діяльності фін посередників хар-ся розширенням переліку та видів послуг, що надаються проф. учасниками на фін ринку. 5. Зростають масштаби глоб технічного переоснащення фін ринків, 6. Глобалізація фін ринку в рез створення зони євро та злиття провідних фондових бірж, скорочується кількість фондових бірж. 7. дематеріалізація фін інструментів і зб-ня їх електронного обігу. Ц.п., що були випущені в документарній формі, можуть бути переведені у бездокументарну (цей процес отримав в Україні назву - "знерухомлення цінних паперів"). 8. Посил роль інстит інвесторів- процеси інституалізації інвест бізнесу.

11. Міжнародний кредитний ринок.

Міжнародний ринок банківських кредитів (МРБК) — це сфера ринкових відносин, де здійснюється рух позичкового капіталу між країнами на умовах платності, повернення та строковості, формується попит та пропозиція. Сучасний міжнародний ринок банківських кредитів виник у 50-ті роки XX ст. Основними сегментами МРБК є:1)традиційні коротко-,середньо-і довгостр іноз кредити, що характ єдністю місця і валюти позики; 2)ринок середньо- і довгостр єврокредитів (синдикованих кредитів, що виникли з 1968 р.) від 1 до 15 років та більше. До основних операторів МРБК належать: Світовий банк та його організаційні структури, держави, корпоративні позичальники, банки і фін інституції, фізичні особи. Сучасна характеристика МРБК: (1)відбувається постійна зміна структури; (2)спостерігається вдосконалення механізму діяльності ринку; (3)на ринку переважають представники розвинених країн; (4)існує тенденція до сек’юритизації — переважання на ринку позичкових капіталів емісії цінних паперів над банківськими кредитами, оскільки останні є менш привабливими для представників промислово розвинених країн. У сукупному чистому обсязі ресурсів, що надходять у країни, які розвиваються, сьогодні переважають прямі іноземні інвестиції та іноземні портфельні інвестиції. У 1985 р. на міжнародні банківські кредити припадало понад 50 % припливу приватних коштів у країни, що розвиваються, на прямі іноземні інвестиції — 22 %, на іноземні портфельні інвестиції — 18 %. На початку ХХІ ст. ці часткові показники становили відповідно 8 %, 43 % і 48 % (решта припадає на субсидії, що отримані від неурядових організацій). Така зміна структури потоків капіталу є результатом процесу глобалізації виробництва, який відбувається шляхом збільшення обсягу операцій у межах транснаціональних корпорацій. Стратегія надання позичкових коштів тій чи іншій країні, як з боку урядів, міжнародних організацій, так і з боку комерційних структур визначається політичними, економічними та гуманними чинниками. Гуманні чинники переважають лише в кількох країнах, які періодично направляють допомогу країнам, що розвиваються (до 1 % ВВП). Це — Швеція, Норвегія, Данія, Голландія, Фінляндія, Канада.