- •Література з проблеми
- •2Лист як інтелектуальний продукт особливого роду
- •3. Жанрова палітра листа як тексту. Стилістичні вимоги до відповідного жанру.
- •4. Генеза епістолярного жанру
- •5. Класична теорія листа.
- •6. Рецептура епістолярної форми.
- •7. Лист епохи романтизму. 1 половина 19 століття
- •8. Лист 2 половини 19 століття
- •7. Лист епохи романтизму (пер. Пол.. Хіх ст.)
- •8. Лист епохи реалізму (друг. Пол. Хіх ст.)
- •9. Лист кін. 19-поч. 20ст.
- •10. Літературна доба і особистість письменника у листах г. Квітки-Основ*яненка
- •11. Літературна доба і особистість письменника у листах м. Максимовича
- •Лист Михайла Максимовича до Тараса Шевченка (15.03.1858) (укр.)
- •12. Літературна доба і особистість письменника у листах Тараса Шевченка
- •13. Літературна доба і особистість письменника у листах Миколи Гоголя
- •14. Епістолярій Марка Вовчка: адресати, географія, стильова манера, мовне оформлення.
- •15. Літературна доба і особистість письменника у листах м. Старицького
- •16. Специфіка та історія епістолярної спадщини Івана Франка
- •17. Василь стефаник у приватних листах
- •18. Літературна доба і особистість письменника у листах: кобилянська
- •19. Епістолярна спадщина Лесі Українки
- •20. Літературна доба і особистість письменника у листах Михайла Коцюбинського
16. Специфіка та історія епістолярної спадщини Івана Франка
Особливою повнотою взаємин та багатосторонністю зв'язків визначається український епістолярій з початку XIX століття. У другій його половині збільшується сфери застосування української літературної мови, набувають певного розвитку всі її жанри. Листи ж І. Франка є цінним джерелом для вивчення його біографії, творчості, літературно-естетичних та політичних поглядів, для висвітлення участі письменника у громадському та літературному житті, у революційно-визвольному русі. Вони дають багато матеріалу для вивчення тогочасної передової суспільно-політичної та естетичної думки України.
Віднайдення та оприлюднення листів І. Франка триває, хоч збирання і публікація листів Франка почалися ще за його життя. Час від часу з’являються все нові публікації, адже іншомовні листи не лише виринаються із архівних сховищ , але й друкуються мовою оригіналу (безпосередньо після тексту наводиться переклад), що дає можливість як іноземним, так і вітчизняним науковцям дослідити епістолярну спадщину письменника.
Із великої епістолярної спадщини Івана Франка, що, за підрахунками дослідників, свого часу налічувала понад шість тисяч листів, до нашого збереглося лише близько 900 автографів листів та кілька десятків публікацій. Однак, пошуки листів не припиняються, і саме тому, продовжуються видання епістолярної спадщини Франка. Переважно нові видання намагаються систематизувати за двома критеріями: у тематичному та хронологічном порядку, що дає змогу простежити в еволюції життя і діяльність письменника, розкрити багатогранність його інтересів та зв’язків.
Після смерті І. Франка центром збирання листування письменника був Львів. Тут регулярно виходили збірники «Іван Франко. Статті і матеріали», а з 1966 р. – «Українське літературознавство», де опубліковано чимало листів (до В. Давидяка, О. Рошкевич, Уляни Кравченко, К. Попович, В. Білецького, П. Грабовського та ін.). Пізніше центром зосередження рукописів і листів І. Франка став Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України; тут зберігається майже вся епістолярна спадщина письменника (відділ рукописів, ф. № 3). Окремі листи знаходяться в інших сховищах: у Ленінграді, Чернігові, Харкові, Києві тощо.
Епістолярні джерела, в першу чергу, дозволяють отримати інформацію про непросте щоденне життя письменника, який, щоб прогодувати сім’ю, працював у декількох видавництвах, де інколи виконував роботу редактора, коректора та відповідального за листування дописувачами. Саме тому, прочитавши в одному з листів М.Драгоманова докори з приводу його співробітництва з польськомовною газетою «Кур’єр львівський», відповів, що таким чином заробляю на хліб, і без нього мені нізвідки було б жити» . 1890 р. І.Франко з болем писав до А.Кримського про хворобу дружини, у котрої «проявилося божевілля» . Про конфлікти з О.Франко через зведення власного будинку можна дізнатися з листів письменника до історика та етнографа Є.Трегубова, родича дружини з Києва .
Епістолярна спадщина І.Франка також містить чимало інформації про періодичні видання Галичини 70-х рр. ХІХ - початку ХХ ст. та причетність видатного письменника до їх змісту та редагування. Зокрема досить цікавими були фрагменти листів щодо часописів «Друг», «Світ», «Зоря», «Діло», «Правда2, «Товариш», ЛНВ. Вони дозволяють стверджувати, що І.Франка далеко не завжди влаштовували літературний та публіцистичний рівень вищезгаданої періодики, ставлення до його праці видавців та співредакторів. Тому письменник вважав за найкраще власними силами започаткувати випуск у світ нового часопису. 1885 р. І.Франко повідомив М.Драгоманова та Н.Кобринську про те, що йому вдалося знайти кошти „на видання щомісячного літературно-наукового і політичного журналу” під заголовком „Братство” . Слід зазначити, що під такою назвою та за редакції І.Франка часопис так і не побачив світ. + «Одвертий лист до галицької братії» (питання мови, патріотизм, відношення до історичного минулого, прохання цінувати країну, етс.
Варто наголосити, що епістолярна спадщина безперечно і першочергово І.Франка дозволяє отримати інформацію про окремі аспекти літературної творчості письменника. Зокрема 1874 р. він листувався з редакцією часопису «Друг» та Василем Давидяком, членом студентського товариства «Академічний кружок”», співробітником вищезгаданого періодичного видання, якому редакція доручила зайнятися листуванням з молодими письменниками. В результаті на сторінках часопису з’явилися перші поетичні твори І.Франка
В листі до О.Рошкевич, що датований вереснем 1879 р., письменник повідомив, що в кінці серпня розпочав роботу над повістю „Борислав сміється”, про яку писав: ”Се буде роман трохи на обширнішу скалю від моїх попередніх повістей і побіч життя робітників бориславських представить також „нових людей” при роботі...” І.Франко також висловив сумнів щодо того, чи вдасться йому виконати поставлені перед собою завдання: правдиво і на високому літературному рівні показати працю і побут робітників бориславських нафтових родовищ. Листування з Іваном Белеєм, одним з редакторів часопису „Світ”, дозволяє стверджувати, що повість вперше опублікували 1882 р. на сторінках вищезгаданого періодичного видання.
Не можливо оминути й той факт, що із 90-х років починається інтенсивне листування Л.Українки з Іваном Франком. Відомо, що доволі плідним не лише у плані духовному, але і літературно-критичному було листування каменяра з Лесею Українкою (близько 46 зразків їхнього листування збережено). В кінці вересня на початку жовтня 1891року О.П.Косач у листі до І.Я.Франка просить його зайнятись виданням збірки поезій Л.Українки, бо стало очевидним, що настав час, щоб могутній голос цієї незвичайної жінки та поета почула вся Україна. Пройшло всього півроку, і в листі до того ж Івана Яковича Франка від 20 квітня 1892року Л.Українка повідомляє, що надіслала йому частину підготовленої до друку збірки «На крилах пісень», яку Франко погодився видати у Львові: «Тепер тим часом посилаю першу частину, але незабаром вишлю і другу, бо й та готова; обидві мають в одній книжці друкуватись. Послухавши Вашої ради, я не містила сюди жодних перекладів…Та, може, без перекладів книжка як-небудь на Україну протиснеться, хоча й надія мала!»
Впродовж 1882 - першої чверті 1883 р. письменник мешкав у рідному селі Нагуєвичі, оскільки йому не вистачало коштів, щоб платити за житло у Львові. В цей період він ділився своїми літературними планами з М.Драгомановим, М.Павликом, О.Партицьким. Листи до останнього, головного редактора газети „Зоря”, були дуже гострими, оскільки І.Франка не влаштовувала сума гонорару за повість „Захар Беркут”, написану на замовлення часопису . Вони також засвідчили, що наприкінці 1882 р. було знайдено компроміс. З цього приводу письменник пояснив М.Драгоманову, що погодився на платню в 120 гульденів тільки через складне матеріальне становище. Слід сказати, що саме ці кошти дозволили І.Франку повернутися до Львова.
Цікавився Франко також і розвоєм української літератури та постатями молодих, талановитих письменниць, якою вважав О.Кобилянську. Власне, що цікаво, Каменяр взяв на себе сміливість порівняти цю хоробру модерністку з її «духовними закордонними вчителями» як у стильовій манері викладу, так і проблематиці. Так, І. Франко у листі до Ватрослава Ягича 1905 р. згадує «…Згодом випадково – а, можливо, це було виявом якоїсь глибшої душевної спорідненості – Кобилянській до потрапили рук твори Якобсена і Ніцше, яких вона зрозуміла неглибоко... Твори Якобсена зміцнили і поглибили в ній відчуття природи...». Саме це порівняння стало фундаментом та поштовхом для подальших наукових припущень сучасних компаративістів.
Що ж до «Франкових адресатів», то у фонді І. Франка в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка АН УРСР зберігаються листи до осіб, що складали найближче родинне (дружина О. Ф. Хоружинська, перша наречена О. М. Рошкевич та її родичі тощо) чи літературне оточення І. Я. Франка – українські діячі та письменники (М. П. Драгоманов, М. І. Павлик, В. М. Гнатюк, М. М. Коцюбинський, A. Ю. Кримський, Леся Українка, М. В. Лисенко, М. П. Старицький, О. С Маковей, П. А. Грабовський, Б. Д. Грінченко, (і ще близько 69 адресатів в україні, і з 40 закордоном)
