6. Рецептура епістолярної форми.

ЕПІСТОЛЯРНА ФОРМА - форма приватних листів, ще з часів древніх греків і римлян використана як засіб загальнодоступного викладу думок. У вигляді листів викладаються вчені і філософські роботи, релігійні проповіді, а також і художні твори. Особливе поширення отримали романи в листах з часу англійського письменника Ричардсона і Руссо ("Нова Элоиза"). Геніальний роман в листах - "Страждання молодого Вертера" Гете. У російській літературі написані в епістолярній формі, напр., розповідь Тургенева: "Фауст", багато що у Салтикова. У літературі нерідкі випадки не просто листів, але листування, напр., у Достоєвського: "Бідні люди", у Тургенева розповідь: "Листування". І пізніше в російській літературі часто зустрічаються твори в епістолярній формі. Частиною з дійсних листів до окремих осіб, частиною з нарисів, призначених до друку під виглядом листів, полягають, напр., "Вибрані місця з листування з друзями" Гоголя, "Фрегат Паллады" Гончарова, також чудові нариси "Рафаэлева мадонна" - листи (перша до батька убитого поета). До власне епістолярної літератури відносяться видані листи приватного характеру. У нас особливо популярні листи Пушкіна, листування Герцена з Наталією Захарьиной, листа Чехова, а також Льва Толстого, Тургенева (до Виардо, Ламберт). Епістолярною формою, можливо, особливо володіють жінки, і багато їх листів, що здобули популярність у нас і за кордоном, представляють самі прекрасні зразки листів по безпосередній, інтимній красі, чужій всяких літературних хитрощів. Це абсолютно особливий рід творчості, в якій простота і природність потрібні більше, ніж де-небудь. Порівняно з листами чоловіків жіночі листи часто здаються геніальними; напр., в знаменитому листуванні Элоизы і Абеляра (12 ст.) листи першої багато вище за листи другого, також і листи Нат. Захарьиной вище за листи Герцена. Як епізоди (див. це слово), в літературі відомі, напр., лист Тетяни в "Євгенії Онєгін" Пушкіна, лист Вікторії в "Історії одній Лист у віршах звичайно називається: послання.

Ознаками епістолярного тексту є те, що в його основі матеріали з власного  життя, з власної думки, з власного чуття, конкретно суттєве описання дійсності. Лист як епістолярний жанр має свою специфіку, свої характерні риси. Форма безпосереднього звертання до адресата, прагнення автора змусити адресата активно діяти.

Ознаками епістолярного стилю є логічна послідовність викладу, точність і лаконічність, докладні  висновки, дотримування і наявність певної композиції: а) зверху зліва вказують дату написання листа; на початку чи в кінці листа інколи  зазначають дату написання, завершують лист підписом (на розсуд автора); б) лист починають звертанням до адресата, звертання може бути офіційним, напівофіційним, дружнім тощо, характер звертання залежить від стосунків між тими, хто пише листа, і тим, кому лист адресується. Найбільш звичними є такі звертання: друже, друже мій, дорогенькі, шановний пане, вельмишановний,  дорогий друже, дорогі батьки, високоповажний товаришу. Листи починають також словами, що вказують на час написання листа (Добридень! Добрий день! Доброго вечора Вам). Форма прощання в листі також залежить від взаємин автора адресатом (До побачення, Прощай, Будьте здорові. Прощавай до скорої зустрічі. Цілую. Кохаю. Чекаю) Після слів вітання і  прощання знак оклику чи крапку. У доборі лексики, у вживанні малої чи великої літери, розділових знаків  виявляється особистість автора. Має значення також те, з якою метою пишеться приватний лист; в) займенник ти, ви у звертанні до однієї особи з великої літери, засвідчуючи цим власну вихованість, одну з ознак індивідуальної культури; г) усі назви адресата можуть повторюватись, ускладнюватись префіксами (особливо суфіксами), набуваючи певної негативної чи позитивної оцінки; д) синтаксис листа залежить від  індивідуальності автора. Форма викладу тексту, побудова речень залежить і від того, кому адресовано лист. Мова з епістолярними ознаками обслуговує специфічне  заочно-писемне спілкування однієї особи з іншої (іншими) в найрізноманітніших сферах життя – виробничій,  професійній, а найбільше – в побутовій, щоденній, ситуативній. Епістолярне мовлення в своєму типовому вияві – монологічне, проте  природними елементами епістолярного тексту можуть стати, на думку Дудика П.С. і діалоги, почуті або прочитані автором, а потім відтворенні в листі. Отже, епістолярне мовлення, як і розмовно-побутове, наукове і інше, неоднорідне за своїм змістом і  граматичною будовою, зоорієнтоване на виконання суто індивідуальної комунікативно-стилічної функції.