8. Лист 2 половини 19 століття

Михайлина Коцюбинська + лекція:

Існують історичні періоди, коли листи набувають особливого значення. Зазвичай це періоди гострого самоусвідомлення і самовизначення особистості, а відтак і суспільства. В російській культурі таке листування в дусі сентименталізму кінця XVIII — поч. XIX ст., на зміну якому приходить жанр дружнього листа арзамасців, а потім листування пушкінського кола.

Російський романтизм 1830-х років представляє листування з нареченою молодого Герцена, що його сам автор визначив як двоголосу поему. В 1840-х роках набуває пощирення жанр філософсько-сповідального листа.

Російський епістолярій того часу представлений переважно дружніми листами, часто з іронією, гумором. В українському, з огляду на суспільно-політичну ситуацію, навіть в приватному листуванні була значна частка описів творчих планів, науково-критичних думок, ділових пропозицій та прохань тощо. Пов’язано це в тому числі і з полемікою щодо «Енеїди» та породженої нею котляревщини. Листи початку ХІХ століття, що збереглися, майже всі мають полемічний ухил.

Популярним було створення в приватному листі авторської маски простака-провінціала, що досягалося використанням великої кількості демінутивів, народнорозмовної та згрубілої лексики, діалектизмів, звертань (типу земляче, куме), вигуків, ремарок, тавтологій, побудова речення за синтаксисом розмовного стилю. Першим відходить від цієї епістолярної шароварщини Куліш. В чистому діловому зберігався вишуканий офіційно-діловий стиль. Приватне листування – укр. мова, ділове (до видавців) – рос. мова. Поширені колективні листи – «супліки», «послання». Регулярні рецензії на «Енеїду» та її наслідування – літературно-критичний ухил. Для самоаналізу в листах частіше використовувалася російська; через такий функціональний поділ часто зустрічаємо двомовні та кількамовні листи. Дискусія щодо походження українського народу та його мови (Погодін та Соболевський вс Максимович і всі наші) – листи-трактати, наукова полеміка в історичній та історико-філологічній сфері.

7. Лист епохи романтизму (пер. Пол.. Хіх ст.)

У прозі сентименталізму в Європі виникла низка творів на грані власне епістолярної прози й белетристики. Це, зокрема, «Листи Йорика до Елізи» Л. Стерна, в основі яких — листи автора до його нареченої. До таких межових творів належать також «Листи російського мандрівника» М. Карамзіна (в основі — реальне листування з М. Плєщєєвим) .

Епістолярна проза сентименталістів мала вплив на романтиків, але в романтичному епістолярії зростає міра природності, свобода вираження свого «я». З розвитком листа дедалі активніше руйнується регламентація його жанрів, відходять у непам’ять приписи й трафарети написання. Правилом, власне, стає лист без правил. Своєрідний, ні на що не подібний, навіть свавільний. Дуже репрезентативна для такого погляду на лист абсурдальність як естетична норма листів Альфреда де Мюссе до Жорж Санд.

Лист все далі відходить від канонів. Посилюється його творче, художнє начало. Недарма А. Єлистратова свою відому розвідку про епістолярну спадщину романтиків назвала «Епістолярна проза романтиків», хоч має на увазі не так художні твори у формі листів, як саме листування письменників XIX ст., вірніше не розрізнюючи принципово ці явища. «Листи Байрона, — пише вона, — випереджають своїми переходами від трагічного до смішного, від низького — до високого і навпаки, стиль, що утвердиться в його поезії починаючи з «Беппо» і

«Дон Жуана»» (46; 310). Опублікований Муром 1830 р., через шість років після смерті Байрона, звід його листів і щоденників залишив глибокий слід у європейській літературі. Як надзвичайно цікава літературна пам’ятка увійшла до німецької літератури видана 1835 р., через три роки після смерті Гете, книга Беттіни фон Арнім «Листування Гете з

дитиною» (60-річного Гете і 20-річної Беттіни). «Листи до чужоземки» Бальзака (листування з

Е. Ганською), «Листи до Дельфіни» 3. Красінського, «Листування П. Чайковського і Н. фон-Мекк» — класичні національні літературні пам’ятки.

В епістолярній прозі романтиків описовий елемент відходить на другий план. Головне — неспокій, постійне шукання свого «я», перебої настрою та інтонації, багатошаровість смислу, розрив поступовості— повернення до одного і того ж предмета у світлі нового емоційного досвіду, суб’єктивна розкутість. І, як уже зазначалося, розвиток художнього, мистецького начала. Недарма Фрідріх Шлегель визначив листи романтиків як «філософську рапсодію», а Новаліс писав Шлегелю, що «епістолярний ритм» відповідає ліричному началу в поезії, так само як «діалогічний ритм» — драматичному» (85; 312).

Михайлина Коцюбинська + лекція:

Існують історичні періоди, коли листи набувають особливого значення. Зазвичай це періоди гострого самоусвідомлення і самовизначення особистості, а відтак і суспільства. В російській культурі таке листування в дусі сентименталізму кінця XVIII — поч. XIX ст., на зміну якому приходить жанр дружнього листа арзамасців, а потім листування пушкінського кола.

Російський романтизм 1830-х років представляє листування з нареченою молодого Герцена, що його сам автор визначив як двоголосу поему. В 1840-х роках набуває пощирення жанр філософсько-сповідального листа. Водночас лист-повчання (лорд Честерфілд) втрачає позиції.

Нерідко приватне листування ведеться з метою подальшої публікації; кореспонденти, працюючи над листами, пред'являють до них ті ж вимоги, що й до худож. прози, і поширюються такі листи в списках або ж розміщуються, хоча б частково, у пресі поряд з ін творами (Дж. Байрон, Пушкін). Зразками епістолярної прози є листування «йенских романтиків» (бр. А. і Ф. Шлегель, Ф. Новаліс, Ф. Шеллінг та ін), а в Росії - членів гуртка Н. В. Станкевича. Свого роду «романи в листах» розгорнулися між Гете і Беттіною фон Арнім, у Герцена з його майбутньою дружиною Н. А. Захар'їною.

Російський епістолярій того часу представлений переважно дружніми листами, часто з іронією, гумором. В українському, з огляду на суспільно-політичну ситуацію, навіть в приватному листуванні була значна частка описів творчих планів, науково-критичних думок, ділових пропозицій та прохань тощо. Пов’язано це в тому числі і з полемікою щодо «Енеїди» та породженої нею котляревщини. Листи початку ХІХ століття, що збереглися, майже всі мають полемічний ухил.

Популярним було створення в приватному листі авторської маски простака-провінціала, що досягалося використанням великої кількості демінутивів, народнорозмовної та згрубілої лексики, діалектизмів, звертань (типу земляче, куме), вигуків, ремарок, тавтологій, побудова речення за синтаксисом розмовного стилю. Першим відходить від цієї епістолярної шароварщини Куліш. В чистому діловому зберігався вишуканий офіційно-діловий стиль. Приватне листування – укр. мова, ділове (до видавців) – рос. мова. Поширені колективні листи – «супліки», «послання». Регулярні рецензії на «Енеїду» та її наслідування – літературно-критичний ухил. Для самоаналізу в листах частіше використовувалася російська; через такий функціональний поділ часто зустрічаємо двомовні та кількамовні листи. Дискусія щодо походження українського народу та його мови (Погодін та Соболевський вс Максимович і всі наші) – листи-трактати, наукова полеміка в історичній та історико-філологічній сфері. Акцент на імітації присутності співрозмовника (максимальна близькість до звичайної дружньої розмови, спогади, риторичні питання, на які часто сам автор дає відповіді; навіть у Максимовича з Погодіним є купа місць на зразок «згадай, як в вісімсот кудлатому ми з тобою робили те і те, а потім я тобі сказав те і те. Як ти можеш тепер приписувати мені зовсім протилежне тому, що я сказав тоді?»). Часто проступає досить чіткий образ адресата, від нього головним чином залежить стилістика листа (до Квітки пишемо «Козаче», до Плєтньова - «Милостивый государь!», до Максимовича – «друже»).

Структура приватного листа суворо витримана, не розмита (привітання, питання про здоров’я та хід справ, основна частина, прохання та передача привітів, прощання). У випадку епістолярної дискусії деякі традиційні частини опускаються, натомість з’являється синопсис попередніх листів (листа) опонента з вказанням слабких місць в його критиці. Структура основної частини полемічного листа – традиційна: теза опонента – свої контраргументи – теза опонента2 - … - висновок (часто з елементами переходу на особистості, «ти, пане …, фактами крутиш і мої відповіді читаєш неуважно» - це ще допускається)