Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
конспект лекцій методика.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
920 Кб
Скачать
☆

3. Сутність анотації, її структура. Форми запису

Для студентів важливо оволодіти всіма видами читання і використовувати їх в оптимально ефективному зв’язку. Та до якого способу читання ми б не вдавалися, людська пам’ять не може зберігати всього прочитаного протягом тривалого часу. Тому в процесі самостійного навчання надзвичайно важливо вміти робити записи прочитаного, вивченого, систематизувати матеріал для раціонального використання його у подальшій науковій і практичній роботі.

При опрацюванні книг застосовуються такі види записів: складання плану; виписування цитат; записи висновків, складання тез; складання конспекту; складання анотацій; написання реферату; рецензування; систематизація зведених оглядів; підготовка зведеного конспекту; складання схем, таблиць; запис власних думок, що виникли під враженням прочитаного; записи окремих слів із занотуванням їх значення, прислів’їв, приказок, крилатих слів та ін.

Зупинимося на особливостях окремих видів записів, що мають важливе значення у самостійній навчальній роботі студентів.

План — це така форма запису, коли читач виділяє окремі логічно завершені частини статті чи книги, даючи їм своєрідні заголовки. Це допомагає глибше усвідомити зміст прочитаного, встановити логічний зв’язок між його частинами. План може бути простим і складним залежно від змісту прочитаного матеріалу та визначеної мети.

Цитата (лат. cito — приводжу, проголошую) — дослівний уривок з тексту твору або чиїсь слова, що наводяться письмово чи усно для підтвердження міркування. При виписуванні цитат треба дотримуватися таких правил:

—не робити цитування без ретельного ознайомлення з найближчим до уривка текстом;

—цитувати основні, закінчені й оригінальні думки;

—цитату брати в лапки, якщо вона починається із середини речення, то після лапок ставлять три крапки і цитату починають з маленької букви;

—після кожної цитати вказувати джерело, з якого вона взята; бажано зазначати назву конкретної роботи, а також том чи книгу, де ця робота вміщена; місце видання, видавництво, рік, сторінки;

—при цитуванні слід точно відтворювати курсиви, підкреслення, розрядки та виписувати цитати в окремі зошити з помітками проблем, яких стосується цитата; зручно також кожну цитату записувати на окремих аркушах паперу (рекомендований розмір — 105 х 146 мм), зазначаючи у правому верхньому куті проблему, якої вона стосується; на звороті або в кінці можна записати свої думки з приводу виписаної цитати;

—зберігати аркуші з цитатами у певній системі.

Записи висновків, складання тез. У багатьох випадках при опрацюванні літератури є потреба зробити записи основних думок автора з певної проблеми. При цьому читач у зошиті для записів вказує прізвище та ініціали автора, назву книги, місце і рік видання. Тут же в певній послідовності записуються судження про ті вузлові проблеми чи питання, що розглядаються у творі. На полях можна робити свої помітки. Такий підхід дає змогу продумати прочитане, усвідомити в загальних рисах його суть і зберегти матеріал (основу) для відтворення у пам’яті головних проблем книги у майбутньому.

Поглибленим видом попередньої роботи є складання тез. Теза (гр. thesis — положення, твердження) — коротко сформульоване основне положення доповіді, лекції, повідомлення тощо. Записи прочитаної книги, статті (залежно від її змісту і спрямування) можна робити у вигляді коротких тез. Це не що інше, як виписування своїми словами основних тверджень автора і розміщення їх у певній логічній послідовності. Кожна теза має бути сформульована чітко, стисло і передавати основну думку автора. Приклади і докази при цьому не записують. На полях читач може робити свої помітки, записувати власні думки, викликані розмірковуваннями над опрацьованим матеріалом. Робота з книгою в такий спосіб допомагає синтезувати основні думки і положення, сприяє розвитку логічного мислення.

Конспект (лат. conspectus — огляд) — огляд, короткий, послідовний, стислий письмовий виклад основного змісту книги, статті, лекції, записаний у розповідній формі. У конспекті можна записувати тези, виписки, цитати, цифрові матеріали, таблиці, графіки, окремі рисунки. Виклад конспективного запису має бути послідовним, логічно зв’язаним. Для підтвердження окремих положень необхідно записувати найбільш яскраві приклади. До складання конспектів книг, статей ставляться такі вимоги:

—записи треба вести в окремому зошиті. Найкраще використовувати для цього шкільний зошит, що містить 12 аркушів. Це дає змогу в майбутньому більш зручно користуватися раніше зробленими записами, розміщувати і синтезувати їх за тематичним принципом;

—на початку конспекту необхідно записати прізвище та ініціали автора, повну назву роботи з підзаголовками, місце і рік видання, кількість сторінок (при опрацюванні великих за обсягом джерел доцільно відводити окрему сторінку). Важливо записати дату написання твору, обставини його написання, якщо такі є. Ці дані можна взяти з передмови чи приміток;

—писати необхідно розбірливим почерком і обов’язково чорнилом. При цьому слід пам’ятати, що конспект ви готуєте не для одноразового використання. Він може стати у пригоді протягом навчання і в подальшій самостійній професійній діяльності;

—цитати і особливо важливі думки (положення, визначення, правила та ін.) необхідно виділяти у тексті;

—доцільно виробити свої умовні знаки, щоб виділяти у конспекті потрібні місця.

Розпочинаючи складання конспекту наукової праці, варто попередньо прочитати матеріали про роботу, в яких дано її аналіз, оцінку. Це допоможе звернути увагу на головні питання і проблеми, які знайшли висвітлення в роботі. Важливо спочатку перечитати всю працю без записів, щоб мати уявлення про її структуру і загальний зміст, і лише після цього конспектувати. Необхідно вчитуватися в текст, до кінця усвідомлювати суть викладених думок. Записи варто робити своїми словами. Ефект дає фіксація результатів аналізу й синтезу прочитаного, а не дослівний запис незрозумілого чи, в гіршому разі, перефразованих окремих речень, часто не зв’язаних між собою.

У конспекті треба чітко записувати заголовки і підзаголовки, що є в роботі, виділяючи їх підкресленням, іншим чорнилом. Сторінки конспекту необхідно нумерувати. Якщо в одному зошиті вміщені конспекти багатьох праць, то в кінці варто подати перелік законспектованих робіт, вказати сторінки. Це допомагає швидко відшукати потрібний матеріал.

Складання анотацій. Анотація (лат. annotatio — зауваження, примітка) — це:

1) коротка узагальнювальна характеристика книги (чи її частини), статті, рукопису.

2) стисла характеристика друкованого твору, що переказує його зміст у вигляді

переліку найголовніших питань, дозволяє отримати ( або поновити в пам’яті ) загальне уявлення про роботу, мати думку про її цінність і необхідність подальшого знайомства з нею.

Для проведення цієї роботи необхідно уважно перечитати книгу, з’ясувати кому вона адресована, з якою метою може бути використана. Сутність і призначення анотації полягає в тому, що вона дає стислу характеристику самого джерела інформації і відповідає на питання, про що говориться у первинному документі. Анотація, на відміну від реферату, не розкриває зміст документа, а лише інформує про існування документа певного змісту і характеру, дає найзагальніше уявлення про його зміст.

Розрізняють такі види анотацій.

За змістом і цільовим призначенням анотації поділяються на

  • довідкові (такі анотації ще йменуються описові або інформаційні), що характеризують тематику документа, але не дають його критичної оцінки,

  • рекомендаційні, характеризують документ і дають оцінку документа щодо його придатності для певної категорії споживачів, з урахуванням їх особливостей.

За повнотою охоплення анотованого документа і читацького призначення анотації поділяються на

  • загальні, що характеризують документ в цілому і розраховані на широке коло фахівців,

  • спеціалізовані, які характеризують документ лише за окремими аспектами і розраховані на вузьке коло фахівців. Різновидом спеціалізованої анотації є аналітична анотація, що характеризує певну частину або аспект змісту документа.

Анотації можуть бути і груповими. Групова анотація – це анотація, яка містить узагальнену характеристику двох і більше документів. Знання правил складання анотацій і вміле користування ними сприяють адекватному вилученню основних положень джерела за темою дослідження і їх оформленню відповідно до вимог нормативних документів.

Рецензія (лат. recensio — огляд, обстеження) — критична оцінка художнього, наукового твору, вистави, кінофільму, відгук про них. У рецензії мають бути висловлені такі судження про прочитане в цілому і його найважливіші деталі, які підкріплені науково обґрунтованими доказами, фактами, поясненнями. Рецензії у переважній більшості мають характер висновків, узагальнень, оцінки прочитаного. Можна давати оцінку книги чи статті в цілому або окремих її розділів, частин, роблячи в кінці узагальнення.

Складання зведеного конспекту становить систему записів, які включають фіксування планів, виписування цитат, окремих тез, висновків, детальне конспектування розділів тощо.

Виписування незрозумілих слів з поясненням і тлумаченням їх значення, прислів’їв, приказок, афоризмів, крилатих слів також є корисним у діяльності студента.