Тести для самоперевірки

1. Державна політика в галузі вищої освіти визначається:

а) Верховною Радою України;

б) Кабінетом Міністрів України;

в) Міністерством освіти.

2. Державна політика в галузі вищої освіти ґрунтується на принципах:

а) доступності та конкурсності здобуття вищої освіти кожним громадянином України;

б) гласності при формуванні структури та обсягів освітньої та професійної підготовки фахівців;

в) інтеграції системи вищої освіти України у світову систему вищої освіти при збереженні і розвитку досягнень і традицій української вищої школи;

г) платності освітніх послуг.

3. Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку освіти є:

а) особистісна орієнтація освіти;

б) створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти;

в) забезпечення освітніх потреб національних меншин;

г) усі відповіді вірні

4. До структури вищої освіти входять такі освітні рівні:

а) неповна вища освіта;

б)базова вища освіта;

в) повна вища освіта;

г) вища освіта.

5. До структури вищої освіти входять освітньо-кваліфікаційні рівні:

а) магістр;

б) бакалавр;

в)спеціаліст;

г) усі відповіді вірні.

6. Систему стандартів вищої освіти складають:

а) державний стандарт вищої освіти;

б) галузеві стандарти вищої освіти;

в) міжнародний стандарт вищої освіти;

г) стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів.

7. Структура системи вищої освіти включає:

а) вищі навчальні заклади всіх форм власності;

б) інші юридичні особи, що надають освітні послуги у галузі вищої освіти;

в) коледжі, професійно-технічні училища;

г) органи, які здійснюють управління у галузі вищої освіти.

8. Якість освіти – це:

а) контроль знань студентів після вивчення логічно завершеної частини навчальної програми дисципліни.

б) вірні відповіді а і в;

в) процедура державної перевірки якості виконання вузом умов ліцензування освітньої діяльності

г) характеристика ступеня досягнення мети вищої освіти, що відображає здатність системи освіти задовольняти освітні та освітньо-професійні потреби до особистості та суспільства.

9. Основні підходи до оцінки якості роботи вузів:

а) репутаційний,

б) результативний

в) загальний

г) американський та англійський підходи.

10. Загальний підхід базується на:

а) використанні експертного механізму для оцінки рівня професійних освітніх програм та учбових закладів в цілому;

б) вимірі якісних показників діяльності вузу;

в) принципах „загального управління якістю” та вимог до систем менеджменту якості Міжнародної організації по стандартизації;

г) усі відповіді вірні.

Термінологічний словник

Авторитет батьківський – визнаний вплив батьків на переконання та поведінку дітей, що ґрунтується на глибокій повазі й любові до батьків, довірі до високої значущості їхніх особистих якостей і життєвого досвіду, слів і вчинків.

Автентичний – такий, що відповідає оригіналу, дійсний, той, що ґрунтується на першоджерелі.

Адаптація – здатність організму пристосовуватись до різних умов зовнішнього середовища.

Акредитація – у сфері освіти – процедура визначення статусу вищого навчального закладу, підтвердження його спроможності здійснювати підготовку спеціалістів на рівні державних вимог з певного напряму (спеціальності).

Аксіологія – непослідовність у міркуванні, зумовлена порушенням законів логічного мислення, що веде до двозначності, суперечливості.

Актив – група вихованців, членів конкретного колективу (групи), які усвідомлюють вимоги керівництва навчального закладу, безпосереднього керівника групи (класного керівника, куратора), допомагають йому в організації життєдіяльності вихованців, проявляють певну ініціативу.

Активність (у навчанні) – характеристика особливостей пізнавальної діяльності особистості, що полягає в усвідомленому використанні нею інтенсивних методів, засобів, форм оволодіння знаннями, вироблення вмінь і навичок.

Андрагогіка (від гр. andros – доросла людина і agogge – управління) – галузь педагогіки, що займається проблемами освіти, навчання та виховання дорослих.

Аскетизм (від гр. asetes – подвижник) – крайній рівень помірності, стриманості, відмова від життєвих матеріальних і духовних благ, добровільне перенесення фізичних мук, труднощів).

Аспірантура (від лат. aspirans – той, хто до чогось прагне) – форма підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів.

Атестація (державна атестація) осіб, які закінчують ВУЗи – установлення рівня якості отриманої вищої освіти вимогам стандартів вищої школи по закінченню навчання за напрямом, спеціальністю.

Аудіовізуальні засоби навчання – один із засобів освітніх технологій навчання з використанням розроблених аудіовізуальних навчальних технологій.

Бал – результат оцінювання навчальної діяльності учнів, студентів в умовно-формальному відображенні та числовому вимірі.

Бакалавр – в більшості зарубіжних країн перша вчена ступінь в системі багатоступеневої вищої професійної освіти, яка присвоюється по завершенню чотирирічного навчання першого рівня після успішної здачі іспитів і, як правило, захисту випускної роботи.

Бесіда дидактична – нестандартний (активний) метод навчання, який передбачає використання попередніх знань, досвіду студентів з певної теми, галузі знань і використання їх у діалозі з викладачем, членами групи під час проведення лекцій, семінарських занять.

Викладач – фахівець ВНЗ, який має спеціальну підготовку, володіє методикою передачі знань і виховання студентів.

Виклад проблемний – створення викладачем проблемної ситуації, допомога студентам у вирішенні проблемного завдання; використання словесних методів для активізації розумової діяльності студентів, спрямованої на задоволення пізнавальних інтересів.

Вимога – метод педагогічного впливу на свідомість студентів, вихованців з метою стимулювання або гальмування окремих його видів діяльності. Види вимог: вимога-прохання, вимога-довіра, вимога схвалення, вимога-порада, вимога-натяк, умовна вимога, вимога в ігровому оформленні, вимога-осуд, вимога-недовіра, вимога-погроза.

Винахід – нове технічне рішення задачі, що підвищує існуючий рівень техніки; конкретне технічне рішення, визнане державою як таке, що охороняється нею відповідно до чинного у кожній країні законодавства.

Винахідництво – творчий процес, що призводить до нового рішення задачі в будь-якій області техніки, культури, охорони здоров’я, оборони і позитивний ефект, що воно дає.

Виховання авторитарне – освітньо-виховна концепція, що передбачає беззастережне підкорення волі викладача, вихователя.

Виховання всебічне – виховання, яке передбачає формування в особистості певних якостей відповідно до вимог розумового, морального, трудового, фізичного та естетичного виховання.

Виховання гармонійне – виховання, що передбачає взаємодію, доповнення, збагачення усіх складових всебічного виховання.

Виховання екологічне – набуття особою знань у царині екології та формуванні у неї моральної відповідальності за збереження природного довкілля і розумного співіснування з ним.

Виховання економічне – формування у студентів економічного мислення, оволодіння економічними знаннями, вміннями та навичками економічних взаємин.

Виховання естетичне – розвиток у людини почуттів прекрасного, величного, формування умінь і навичок творити красу в навколишній діяльності, уміти відрізняти красоту від потворного, жити за законами духовної краси.

Виховання моральне – виховання, що передбачає оволодіння нормами й правилами моральної поведінки, формування почуттів і переконань, умінь і навичок.

Виховання правове – формування у громадян високої правової культури, що передбачає свідоме ставлення особистості до своїх прав та обов’язків, поваги до законів і правил людського співжиття, готовності дотримуватися і сумлінно виконувати визначені вимоги, які виражають волю й інтереси народу.

Виховання фізичне – виховання, що ставить за мету створення оптимальних умов для забезпечення достатнього фізичного розвитку особистості, збереження її здоров’я, оволодіння знаннями про особливості організму людини, фізіологічні процеси, які відбуваються в ньому, набуття санітарно-гігієнічних умінь і навичок.

Виховання національне – історично зумовлена і створена етносом система виховних ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв, спрямованих на доцільну організацію діяльності членів суспільства, в процесі якої відбувається процес оволодіння морально-духовними цінностями народу, забезпечується єднання і спадкоємність поколінь, соборність народу.

Виховання статеве – оволодіння етикою й культурою у сфері взаємин статей, формування потреб керуватися нормами моральності в стосунках між особами протилежної статі.

Вищий навчальний заклад – освітня установа, яка має статус юридичної особи і яка реалізує відповідно до ліцензії професійні освітні програми вищої професійної освіти.

Відкриття – принципово нове наукове досягнення, яке реалізоване в процесі наукового пізнання природи і суспільства, визначає суть принципово нових напрямків розвитку науки і техніки і робить революціонізуючий вплив на суспільне матеріальне виробництво.

Вміння – засвоєний суб’єктом спосіб виконання дії, що забезпечується сукупністю набутих знань і навичок.

Генератор ідей (IDEAS) – член команди, діяльність якого заклечається в розробці нових ідей, рішень, підходів.

Гідність національна – етична категорія, що характеризує особистість з погляду розширення поняття духовних цінностей за межі свого «Я» і поєднання особистісних переживань, відчуттів із загальнонаціональними цінностями.

Гіпотеза – науково обґрунтоване припущення чи факт, які перебувають поза межами безпосереднього спостереження.

Гуманізація виховання – створення оптимальних умов для інтелектуального й соціального розвитку кожного вихованця; виявлення глибокої поваги до людини; визнання природного права особистості на свободу, соціальний захист, розвиток здібностей і вияв індивідуальності, самореалізацію фізичних, психічних і соціальних можливостей, на створення соціально-психічного захисту проти впливів негативних чинників навколишнього природного і соціального середовища; виховання у молоді почуттів гуманізму, милосердя, доброчинності.

Гуманізм – прогресивний напрям духовної культури, що звеличує людину як найбільшу цінність у світі, стверджує право людини на земне щастя, захист прав на свободу, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей.

Демократизація виховання – принципи організації виховної системи, які передбачають децентралізацію, автономізацію навчально-виховних закладів, забезпечення співпраці викладачів і студентів, урахування думки колективу й кожної особи, визначення людини як вищої природної і соціальної цінності, формування вільної творчої особистості.

Демонстрація – метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у їх натуральному вигляді, динаміці.

Державний стандарт освіти – сукупність єдиних норм і вимог до рівня освітньої підготовки у певних навчально-виховних закладах.

Девіантна поведінка – відхилення від встановлених норм моралі і права.

Дедукція (від лат. deduction – відхилення) – перехід від загальних понять про предмет певного виду до окремого, часткового знання.

Дефініція (від лат. definition – визначення) – коротке логічно вмотивоване визначення, яке розкриває суттєві відмінності або ознаки певного поняття.

Дидактика (від гр. didaktikos – навчаю) – галузь педагогічних знань, яка розробляє теорію освіти й навчання.

Дипломне проектування (робота)– заключний процес навчання студентів у ВНЗ, під час якого готується випускова робота з напряму спеціальності.

Дискусія – нестандартний метод навчання, спрямований на інтенсифікацію та ефективність навчального процесу за рахунок активної діяльності студентів у пошуках наукової істини.

Диспут – активний метод навчання або форма методу переконання, при якій формується переконлива і свідома поведінка учасника шляхом суперечки, дискусії у процесі вербального спілкування з членами групи чи іншого колективу.

Дисертація (від лат. dissertation – дослідження) – наукова робота, виконана з метою її публічного захисту для здобуття наукового ступеня.

Дисципліна – сукупність правил, певний порядок поведінки людей, що забезпечує узгодженість дій у суспільних відносинах, обов’язкове засвоєння й виконання особистістю встановлених правил.

Діагностика психолого-педагогічна – галузь психології та педагогіки, яка розробляє методи виявлення індивідуальних особливостей і перспектив розвитку та виховання особистості.

Догматизм – спосіб засвоєння й застосування знань, при якому те чи інше вчення або положення сприймається як закінчена, вічна істина, правило, що застосовується без урахування конкретних умов життя.

Досвід – накопичення знань, умінь, навиків в результаті взаємодії людини з реальним світом.

Доцент (від лат. docents – той, який навчає) – вчене звання викладача вищого навчального закладу.

Експеримент – найбільш важлива складова частина наукового дослідження, один з основних засобів отримання нових наукових знань; науковий дослід, або спостереження того чи іншого явища в умовах, які дозволяють стежити за його ходом, керувати ним, відтворювати його результати кожного разу при повторенні конкретних умов.

Екстернат – форма навчання, що ґрунтується на самостійному оволодінні навчальними дисциплінами відповідно до професійної освітньої програми за обраною спеціальністю.

Елітарний ВУЗ – вищий навчальний заклад, який відрізняється своїм впливом, привілейованим станом і престижем, високим рівнем освіти.

Естетика – наука про прекрасне та його роль у житті людини, про загальні закони художнього пізнання дійсності, розвитку мистецтва.

Етика (від гр. звичка, норов) – наука, яка вивчає мораль як форму суспільної свідомості, її сутність, історичний розвиток.

Етнізація виховання – насичення виховання національним змістом, що спрямований на формування національної свідомості й національної гідності особистості; формування рис національної ментальності; виховання у молоді почуттів соціальної відповідальності за збереження, примноження і життєдіяльність етнічної культури.

Етнопедагогіка – наука, що вивчає особливості розвитку і становлення народної педагогіки.

Завдання виховання – напрями, що забезпечують всебічний гармонійний розвиток особистості.

Задатки – генетично детерміновані анатомо-фізіологічні особливості мозку та нервової системи, які є індивідуально-природною передумовою процесу розвитку й формування особистості.

Заклади виховні – навчально-виховні установи, які забезпечують освіту й виховання підростаючого покоління.

Заклади позашкільні – дитячі виховні установи, діяльність яких спрямована на забезпечення потреб людини у задоволенні інтересів та схильностей, здобуття додаткових знань, умінь і навичок, розвиток інтелектуальних можливостей (палаци і будинки дитячої та юнацької творчості, станції юних техніків, натуралістів, дитячі бібліотеки, школи: спортивні, художні, музичні; театри, кінотеатри тощо).

Закономірності виховного процесу – чинники, які відображають необхідне, суттєве, стійке, повторюване, загальне для певної галузі відношення між явищами об’єктивної дійсності.

Заохочення – метод виховання, що передбачає педагогічний вплив на особистість і виражає позитивну оцінку вихователем, викладачем поведінки студента (вихованця) з метою закріплення його позитивних якостей та стимулювання до активної діяльності.

Засоби виховання – надбання матеріальної та духовної культури (художня і наукова література, музика, театр, радіо, телебачення, витвори мистецтва, навколишня природа та ін.), форми та види виховної роботи (збори, бесіди, конференції, ігри тощо), які використовують у процесі спілкування, передачі знань тощо.

Засоби навчання – предмети аудиторного навчання, що використовуються у процесі навчально-виховної роботи (лабораторне обладнання, курси лекцій, методичні вказівки, таблиці, письмове приладдя та ін.)

Звичка – спосіб поведінки, здійснення якого у певній ситуації набуває для індивіда характеру внутрішніх потреб.

Здоровий спосіб життя – життєдіяльність людини з урахуванням особливостей і можливостей свого організму, забезпечення соціально-економічних і біологічних умов для його розвитку та збереження.

Зміст освіти – чітко окреслена система знань, умінь та навичок, якими людина оволодіває у певному навчальному закладі.

Знання – 1) результат відображення навколишньої дійсності, на базі якого відпрацьовуються уміння і навички; 2) результат процесу діяльності пізнання, перевірене суспільною практикою і логічно упорядковане відображення її у свідомості людини.

Ідеал – поняття моральної свідомості й категорія етики, що містить у собі вищі моральні вимоги, можлива реалізація яких особисто дала б змогу набути досконалості; образ найбільш цінного й величного в людині.

Ідея – вища форма пізнання світу, яка відображає об’єкт його вивчення і направлена на його зміну.

Імідж – враження, яке справляє людина на оточуючих, стиль її поведінки, зовнішності, її манери.

Інновація у ВНЗ – педагогічне науково-практичне досягнення, процес його створення, освоєння і практичної реалізації.

Інтелект – рівень розумових здібностей індивіда.

Інтернет – глобальна інформаційна мережа.

Ілюстрація – метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у їх символічному зображенні (таблиці, схеми, малюнки тощо).

Імпровізація (від лат. непередбачений, раптовий) – діяльність особистості, викладача, що здійснюється у процесі педагогічного спілкування без попередньої підготовки, осмислення.

Індивідуальність (від лат. неподільне) – людина, особистість, яка відрізняється сукупністю рис, якостей, своєрідністю психіки, поведінки та діяльності, що підкреслюють її самобутність, неповторність.

Індукція – метод дослідження, навчання, пов'язаний із рухом думки від одиничного до загального, від фактів до узагальнень.

Інструктаж – метод навчання, який передбачає розкриття норм поведінки, особливостей використання методів і навчальних засобів, дотримання техніки безпеки напередодні залучення до процесу виконання навчальних операцій.

Інтенсифікація навчального процесу – активізація розумових можливостей особистості для досягнення бажаних результатів.

Інтернаціоналізм – моральне поняття, яким позначають поважне ставлення до інших народів, їхньої історії, культури, мови, прагнення до взаємодопомоги.

Інфантилізм – затримка в розвитку організму, що виявляється в збереженні у дорослої людини фізичних і психічних рис, властивих дитячому віку.

Категорії дидактики – загальні поняття, що відображають найбільш суттєві властивості та відношення предметів, явищ об’єктивного світу; розряд, група предметів, явищ, які об’єднані спільними ознаками.

Кафедра (від гр. сидіння, стілець): 1) місце для викладача, промовця; 2) у вузах – основний навчально-науковий підрозділ, що здійснює навчальну, методичну і науково-дослідну роботу з однієї або кількох споріднених дисциплін.

Кваліфікація – необхідний рівень підготовки фахівців з конкретної професії, спеціальності для виконання відповідної роботи.

Класифікація методів – групування методів навчання залежно від джерел інформації, логіки мислення, рівня самостійності в процесі пізнання та інших ознак класифікації.

Колектив – соціально значуща група людей, які об’єднані спільною метою, узгоджено діють у досягненні означеної мети та мають органи самоврядування.

Компетентність – необхідний обсяг і рівень знань та досвіду у певному виді діяльності.

Конспект – коротке письмове викладення змісту книги, статті, усного виступу.

Контроль якості вищої освіти – система заходів, які здійснює третя сторона з метою перевірки характеристик якостей особистості випускника ВНЗ та їх порівняння з установленими вимогами й визначення відповідності кінцевим цілям вищої освіти.

Концепція педагогічна – система ідей, поглядів на певне педагогічне явище, процес, спосіб розуміння, тлумачення педагогічних явищ, подій.

Культура (від лат. виховання, освіта, розвиток) – сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства протягом його історії.

Куратор (від лат. піклуватися, турбуватися): 1) опікун, попечитель; 2) особа, якій доручено загальний нагляд за якоюсь роботою; 3) людина, яка здійснює нагляд за навчально-виховним процесом у студентській групі.

Курсова робота – форма самостійної, творчої роботи студента під керівництвом викладача, що є засобом перевірки його теоретичної та методичної підготовки з визначеної теми окремої дисципліни, вміння працювати зі спеціальною літературою, спостерігати, аналізувати та узагальнювати накопичений досвід, знання, чітко та логічно викладати свою думку, аргументувати свої позиції, вести наукові дослідження.

Курс навчання – точно окреслене коло знань, умінь і навичок з якогось навчального предмета чи наукової дисципліни (курс «Фінанси», курс «Фінансовий ринок» тощо).

Лекція (від лат. читання) – метод навчання, що передбачає використання попереднього досвіду з певної галузі знань і на основі цього залучення студентів до діалогу.

Лідер (від англ. той, який веде) – член колективу, який у важливих ситуаціях здатний здійснювати помітний вплив на поведінку інших членів колективу, виявляти ініціативу в діях, брати на себе відповідальність за діяльність колективу, вести його за собою.

Ліцензування (від лат. право, дозвіл) – процедура визначення спроможності навчального закладу певного типу проводити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Ліцензія – спеціальний дозвіл, отриманий від державних органів на різні види діяльності, в тому числі освітню.

Логіка навчального процесу – оптимально ефективний шлях руху пізнавальної діяльності людини від початкового до потрібного рівня знань, умінь, навичок і розвитку; охоплює низку компонентів: усвідомлення і розуміння навчальних завдань; самостійну діяльність, спрямовану на оволодіння знаннями; визначення законів і правил; формування умінь і навичок; застосування знань на практиці; аналіз та оцінювання навчальної діяльності студентів.

Магістр (від лат. начальник, учитель) – академічний ступінь, що присвоюється у ВНЗ.

Магістерська робота – кваліфікаційна наукова праця, виконана особисто у вигляді спеціально підготовленого рукопису теоретичних (практичних) або експериментальних матеріалів, яка характеризується єдністю змісту і свідчить про можливість вирішення магістрантом конкретних наукових завдань.

Магістратура – керівний орган у ВНЗ, який здійснює підготовку магістрів.

Майстерність викладацька – досконале творче виконання викладачем професійних функцій, результатом чого є створення оптимальних соціально-психологічних умов для становлення особистості студента, забезпечення високого рівня його інтелектуального й морально-духовного розвитку.

Менталітет (від лат. напрям думок, душевний склад, душа, розум, мислення) – світосприйняття, світовідчуття, бачення себе у світі, своєрідність вдачі, особливості прояву національного характеру, ставлення до навколишнього світу.

Мета педагогіки вищої школи – дослідження закономірностей розвитку навчання та виховання студентів і підготовка на цій основі кваліфікованого спеціаліста.

Методи виховання – способи впливу куратора, викладача на свідомість, волю і поведінку студента з метою формування у нього стійких переконань і певних норм поведінки.

Методи дослідження – способи, прийоми та процедури емпіричного та теоретичного пізнання явищ і процесів педагогічної діяльності.

Методика викладання – сукупність способів, прийомів, засобів передачі знань, що уособлює не стратегію, а тактику наукового пізнання.

Методи навчання у ВНЗ – упорядковані способи діяльності викладача й студента, спрямовані на ефективне розв’язання навчально-виховних процесів.

Методологія – наукове знання про шляхи, способи, методи наукового пізнання, дослідження.

Моніторинг – 1) спостереження, оцінка і прогноз стану навколишнього середовища у зв’язку з господарською діяльністю людини; 2) спостереження за навчальним і виховним процесами з метою виявлення їх відповідності бажаному результату чи попереднім припущенням.

Мораль – одна із форм суспільної свідомості; система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей.

Мотивація – система взаємопов’язаних і підпорядкованих мотивів діяльності особистості, що свідомо визначають лінію її поведінки.

Мотиви навчання – внутрішні психічні напрями (рушії) , які стимулюють пізнавальну діяльність людини. Види мотивів: соціальні, спонукальні, пізнавальні, професійно-ціннісні, меркантильні.

Навички – застосування знань на практиці, що здійснюється на рівні автоматизованих дій через багаторазові повторення.

Навчальна дисципліна – педагогічно адаптована система понять про явища, закономірності, закони, теорії, методи тощо будь-якої галузі діяльності («Фінанси», «Економіка підприємств», «Податкова система», «Фінансовий ринок» тощо) із визначенням потрібного рівня передачі знань тим, хто навчається, певної сукупності умінь і навичок.

Навчальний план – складова стандартів вищої освіти ВНЗ, яка складається на основі освітньо-професійної програми та структурно-логічної схеми підготовки і визначає графік навчального процесу, перелік та обсяг навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять та їх обсяг, форми та засоби проведення підсумкового контролю.

Навчально-методичний комплекс (НМК) – це певна, чітко визначена сукупність навчально-методичних документів, що являють собою модель освітнього процесу, яка згодом буде реалізована на практиці.

Навчальний посібник – навчальна книга, в якій розкривається зміст навчальної дисципліни відповідно до програми із врахуванням додаткових завдань, спрямованих на розширення пізнавальних інтересів студентів, розвиток їх пізнавальної діяльності.

Навчання – цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності студента та діяльність викладача.

Навчання модульне – організація навчального процесу, яка скерована на засвоєння цілісного блоку адаптованої інформації та забезпечує оптимальні умови соціально-особистісного зростання учасників педагогічного процесу.

Навчання проблемне – навчання, що формує певну пізнавальну ситуацію, допомагає студентам виділити проблемне завдання, організовує студентів на самостійне оволодіння новим обсягом знань, необхідним для вирішення завдань, пропонує широкий спектр використання набутих знань на практиці.

Навчання дистанційне – сучасна освітня технологія з використанням засобів передачі навчально-методичної інформації на відстані (телефони, телебачення, комп’ютери, супутниковий зв'язок та ін.).

Напрям підготовки за професійним спрямуванням і вищій освіті – група спеціальностей зі спорідненим змістом освіти та професійної підготовки.

Наступність у навчанні – послідовність і системність у розміщенні навчального матеріалу, зв'язок і узгодженість ступенів та етапів навчально-виховного процесу.

Наука – одна із сфер людської діяльності, функцією якої є виробництво і систематизація знань про природу, суспільство, свідомість.

Нормативний термін навчання – встановлений стандартом вищої освіти термін навчання за денною (заочною) формою, необхідний для засвоєння особою нормативної та вибіркової частин змісту навчання.

Оптимізація процесу навчання – процес створення найбільш сприятливих умов (добір методів, засобів навчання, забезпечення санітарно-гігієнічних умов, емоційних чинників тощо) для отримання бажаних результатів без додаткових витрат часу і фізичних зусиль.

Освіта – процес і результат засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок в ході організованого навчання.

Освіта вища – система освіти, що передбачає забезпечення фундаментальної, загальнокультурної, практичної підготовки фахівців, які мають визначати темпи і рівень науково-технічного, економічного та соціально-культурного процесу, формування інтелектуального потенціалу суспільства.

Освіта дошкільна – початковий структурний компонент системи освіти, який забезпечує розвиток і виховання дітей в родині та дошкільних виховних закладах (дитячих яслах, садках).

Освіта економічна – один із видів освіти, завданнями якого є ознайомлення з різноманітними галузями виробництва, пізнання сутності багатьох економічних відносин, оволодіння певними вміннями та навичками обслуговування економічних процесів.

Освіта позашкільна – складові системи освіти, спрямовані на забезпечення потреб людини у задоволенні інтересів і схильностей, здобуття дітьми додаткових знань, умінь і навичок, розвиток інтелектуальних здібностей.

Освіта професійна – освіта, спрямована на оволодіння знаннями, вміннями і навичками, необхідними для виконання завдань професійної діяльності.

Освіта професійно-технічна – освіта, яка забезпечує здобуття громадянами певної професії відповідно до їх покликання, інтересів і здібностей, соціальну підготовку до участі у продуктивній праці.

Освіта середня загальна – провідна складова системи освіти, що забезпечує освіту і виховання дітей 6 – 18 років, підготовку їх до отримання професійної освіти та трудової діяльності.

Освіта-медіа – напрям у педагогіці, що передбачає вивчення студентами закономірностей масових комунікацій (преси, телебачення, радіо, кіно та ін.).

Освіченість – ступінь пізнавальної активності індивіда, який проявляється у рівні набутих знань, що можуть бути використані у практичній діяльності.

Особистість – людина, яка характеризується з соціально-психологічного погляду за рівнем розвитку психіки, здатністю до засвоєння соціального досвіду, можливістю спілкуватися з іншими людьми.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика (ОКХ) – модель фахівця, що відображає сукупність основних вимог до професійних якостей, знань, та умінь фахівця, необхідних для успішного виконання ним професійних функцій.

Освітньо-професійна програма (ОПП) – модель підготовки за конкретним напрямом або спеціальністю певного освітньо-кваліфікаційного рівня.

Освітня діяльність – діяльність, пов’язана з наданням послуг для здобуття вищої освіти, із видачею відповідного документа.

Пам'ять – здатність організму зберігати й відтворювати інформацію про зовнішній світ і про свій внутрішній стан для подальшого її використання у процесі життєдіяльності.

Парадигма (від гр. приклад, взірець) – 1) концепція, теорія або модель постановки проблеми, прийнята в якості зразка рішення дослідницьких завдань; 2) визнання наукових досягнень, які впродовж певного часу надають співтовариству моделі постановки проблеми та їх вирішення.

Педагогіка – наука про навчання, освіту та виховання людей відповідно до потреб соціально-економічного розвитку суспільства.

Педагогіка вищої школи – наука, що розглядає проблеми виховання й вдосконалення навчання молоді у ВНЗ, розробляє методичні й практичні основи навчально-виховного процесу, вивчає його закономірності, принципи, методи, засоби й форми.

Педагогіка народна – галузь емпіричних педагогічних знань і народного досвіду, які відображають погляди на систему, напрями, форми, засоби виховання і навчання.

Педагогічна теорія – система науково-педагогічних знань, яка описує і пояснює елементи реальної педагогічної діяльності у ВНЗ.

Педологія – наука про дитину, особливості її анатомо-фізіологічного, психічного та соціального розвитку.

Педоцентризм – один із напрямів педагогіки, який стверджує, що зміст, організація і методи навчання визначаються безпосередніми інтересами та проблемами дітей.

Переконання – 1) раціональна моральна основа діяльності особистості, яка дає змогу їй здійснювати певний вчинок свідомо; 2) основна моральна настанова, яка визначає мету й напрям вчинків людини, тверда впевненість у чомусь, заснована на певній ідеї, світогляді.

Підручник – навчальна книга, в якій розкривається зміст навчального матеріалу з певної дисципліни відповідно до вимог чинної програми.

Предмет педагогіки вищої школи – природні закономірності управління процесом навчання та розвитку студентів, із врахуванням їх психологічних особливостей, з метою підготовки їх як спеціалістів, здатних вирішувати виробничі та наукові завдання і відповідати за їх вирішення.

Принципи педагогіки – система вимог і положень педагогіки, дотримання яких забезпечує продуктивність навчально-виховного процесу.

Прогнозування – форма наукового передбачення, спеціальне дослідження перспектив якого-небудь явища, процесу.

Професія – вид трудової діяльності, що потребує певних знань і трудових навичок і є джерелом існування, життєдіяльності.

Рейтинг – індивідуальний числовий показник у системі освіти, оцінка успіхів, досягнень, знань у конкретний момент окремої особистості у певній галузі, дисципліні, що дає змогу визначити рівень досягнень або якість знань щодо інших осіб.

Реферат (від лат. повідомляти, доповідати) – один з прийомів науково-дослідної роботи, стислий варіант першоджерела, що має свої особливості стилю викладу, свій характерний план, мову.

Робоча програма – нормативний документ, в якому подано характеристику змісту навчального матеріалу дисципліни із визначенням розділів, тем, кількості годин на їх вивчення.

Розуміння – активний процес пошуку і конструювання людиною змісту повідомлень, текстів, схем, моделей, символів, знаків та інших форм уявлення знань, а також інтерпретації змісту дій і вчинків інших людей.

Самовиховання – систематизована і цілеспрямована діяльність особистості, спрямована на формування й удосконалення її позитивних якостей та подолання негативних.

Свідомість – властивий людині спосіб ставлення до світу через суспільну вироблену систему знань.

Система освіти – структура освітньо-виховних закладів, що існує в масштабі країни.

Систематизація – розумова діяльність, в процесі якої розрізнені знання про предмети зводяться в єдину наукову систему, встановлюється їхня єдність на основі виробничого принципу.

Совість – категорія етики, що характеризує здатність людини здійснювати контроль за власною діяльністю, давати об’єктивну оцінку своїм діям.

Соціологія науки – розділ наукознавства, який вивчає вплив матеріально-виробничої діяльності, соціально-економічного ладу та ідеології на функції науки в суспільстві.

Спадковість – здатність біологічних організмів передавати своєму потомству певні задатки.

Спеціальність – комплекс набутих людиною знань і практичних навичок для заняття певним видом діяльності.

Спілкування педагогічне – система соціально-психологічних дій викладача і студента у всіх сферах діяльності, яка виконує педагогічні функції, спрямовані на створення оптимальних соціально-психологічних умов результативної життєдіяльності особистості.

Спостереження – метод навчання, який передбачає сприймання певних предметів, явищ, процесів у природному й виробничому середовищі без втручання ззовні у ці явища й процеси; цілеспрямоване й організоване сприйняття зовнішнього світу за відсутності суттєвого впливу суб’єкта на об’єкт.

Стандарт – 1) зразок, еталон, модель, прийняті за вихідні для порівняння з ними інших подібних об’єктів; 2) нормативно-технічний документ, що встановлює комплекс норм, правил, вимог до об’єкта стандартизації і затверджений компетентним органом. Містить технічні умови та вимоги, параметри й розміри, типи, конструкції, марки, правила приймання, методи контролю, правила експлуатації та ремонту, типові технологічні процеси та ін.

Стандарт освіти – система основних параметрів, що прийняті як державна норма освіченості, котра віддзеркалює суспільний ідеал, враховує можливості кожної особистості у досягненні ідеалу, визначені у конкретному етапі соціально-економічного розвитку держави з урахуванням традицій і рівня розвитку соціально-культурного середовища.

Стиль авторитарний – стиль спілкування викладача зі студентами, що ґрунтується на беззаперечному підкоренні окремого студента чи групи викладачу, який виступає як владна особистість.

Стиль демократичний – стиль спілкування викладача зі студентами, який враховує думку й волю окремого студента чи групи в організації життєдіяльності студентів.

Стиль ліберальний – спілкування викладача зі студентами, яке передбачає безпринципне байдуже ставлення до негативних дій студентів, потурання їм і членам групи.

Структура процесу виховання студентів – логічно взаємопов’язані компоненти, які забезпечують процес формування студента як особистості: оволодіння правилами та нормами поведінки, формування почуттів і переконань, вироблення вмінь і звичок у поведінці, практична діяльність у соціальному середовищі.

Такт педагогічний – почуття міри, відчуття конкретного стану студента, що підказує викладачу найделікатніший спосіб поведінки у спілкуванні зі студентами в різних сферах діяльності; вміння обирати найбільш доцільний підхід до студента в системі спілкування.

Талант (від гр. вагомість, міра) – сукупність здібностей, які дають змогу отримувати продукт діяльності, що відрізняється новизною, високою досконалістю і суспільною значущістю.

Творчість – мислення в його найвищій формі, що виходить за межі відомого, а також діяльність, що створює дещо нове і містить постановку або вибір завдання, пошук умов або способу його вирішення і, як результат, - створення нового.

Тема наукового дослідження – складова наукової проблеми, вирішення якої дає змогу отримати відповіді на певну низку наукових питань, що охоплюють частину проблеми. Узагальнення результатів виконання комплексу тем у рамках наукової проблеми може дати її рішення в цілому.

Теорія – система узагальненого достовірного знання про деяку сукупність об’єктів дійсності, які являють собою систему взаємопов’язаних тверджень і доказів і які мають методи пояснення та прогнозування явищ і процесів, описаних даною теорією. Т. є розумовим, духовним відображенням і відтворенням реальної дійсності.

Теорія науки – розділ наукознавства, що становить систему узагальненого знання про науку, основні напрями її розвитку, концепції та методологію.

Термінологія – сукупність термінів, що являються назвами певних понять певної спеціальної галузі науки, техніки, мистецтва.

Тести (від англ.. випробування, дослідження) – система формалізованих завдань для виявлення рівня підготовленості студентів, оволодіння цими знаннями, уміннями, навичками.

Уміння – здатність людини свідомо виконувати певну дію на основі знань, готовність застосовувати знання у практичній діяльності на засадах свідомості.

Узагальнення – науковий метод, що становить логічний процес переходу від окремого до загального, виділення поняття, яке визначає те загальне, що характеризує об’єкти певного класу. Отримання узагальненого знання означає глибше відображення дійсності, проникнення в її суть.

Форми навчання – чітко виражена в часі й просторі (денна й заочна) організація навчальної діяльності студентів, пов’язана з діяльністю викладача.

Фундаментальні наукові дослідження – вид пізнавальної діяльності, спрямований на відкриття та вивчення нових явищ і законів природи, на створення нових принципів дослідження, розширення наукового знання суспільства, встановлення того, що може бути використано в практичній діяльності людини.