6. Політичні вчення античності.

Сократ. Прагнув обґрунтувати раціональну, розумну природу морал., пол.. і прав. явищ, вважаючи розумне, справедливе і законне тотожним. Збіг законного і справедливого є бажаним, розумним станом справ. Основа норм. функціонування держави - в непорушності законів, підпорядкуванні їм усіх громадян. Намагався сформулювати ідеально-розумну сутність держави. Владу, засновану на волі народу й державних законах, вваж. царством, а владу, засновану на свавіллі правителя і спрямовану проти народу, — тиранією. Правління тих, хто дотримується законів - аристократія, правління найбагатших — плутократією, а правління всіх — демократією. При цьому мислитель негативно ставився до участі в управлінні державою більшості народу (на його думку, грубих і некомпетентних людей).

Платон. «Держава», «Політик» і «Закони».

Істинним буттям є лише світ ідей, які осягаються розумом, Світ явищ є його спотвореною копією, слабкою тінню =>наявні форми держави є лише спотвореними відображеннями деякої ідеальної справедли. держави.

Ідеал. справедл. держава - аналогія людс. душі. Трьом началам людської душі (розумному, вольовому й чуттєвому) в державі аналогічні три схожих начала — дорадче, захисне й ділове, а цим останнім відповідають три суспільних стани — правителів, воїнів і виробників. Справедливість полягає в тому, щоб кожне начало робило лише свою справу відповідно до встановленої ієрархії. Визначальним началом душі є розумне, а тому філософи покликані правити в державі.

Ідеальна держава Платона — це справедливе, засноване на законах, правління кращих - може бути або царською владою, або аристократією — владою декількох кращих. Через недосконалість людської натури така держава не може бути вічною і зміниться іншими, гіршими формами правління — тимократією, олігархією, демократією або тиранією. Виродження ідеальної аристократії => поява прив. власності, поділу людей на багатих і бідних, вільних і рабів => тимократія - правління, де панують честолюбство й сила. Накопичення значного багатства в окремих осіб => олігархія - влади небагатьох - жадібних і багатих. Зростання майнової нерівності, обурення бідних проти багатих => демократія-встановлення влади народу. Заперечував не взагалі демократію як владу народу, а демократію як владу натовпу — охлократію. Кожну з форм державності губить саме те, що вважається в ній найвищим благом - воєнні успіхи, багатство, свобода.

Арістотель. «Політика» та «Афінська політія».

Держава виникла природно-історичним шляхом — із сім'ї і поселень як найдосконаліша форма спілкування людей. Людина за своєю природою є пол.. істотою, і завершення цієї її природи знаходить свій вияв саме в пол.. спілкуванні, тобто в державі.

Форма держави визначається верх. владою в державі. Залежно від кіл-сті правителів: правильні - монархія, аристократія і політія, неправильними — тиранія, олігархія і демократія.

Найкраща - політія, в якій влада належить більшості і здійснюється на спільне благо, втілює в собі кращі сторони олігархії і демократії (об'єднує багатих і бідних, багатство і свободу), але вільна від їх недоліків і крайнощів; є середньою формою держави, в якій у всьому переважає середній елемент. У звичаях це — поміркованість, у майні — середній достаток, у правлінні — середній прошарок. Цей середній прошарок є найціннішим стосовно політики. Розумне управління і стабільність держави будуть там, де середній прошарок є багаточисельним і сильнішим від обох соц. крайнощів — багатих і бідних, разом узятих, або хоча б однієї з них.

Цицерон «Про державу».

Держава - справа, надбання народу — республіка. Осн. причина походження держави - вроджена потребі людей жити разом; необхідність охорони приват. і держ. власності; .виникла з сім'ї поступово і природним шляхом.

Залежно від числа правлячих він розрізняв три простих форми правління: царську владу (монархію), владу оптиматів (аристократію) і владу народу (демократію). Царська влада вироджується в тиранію, а влада оптиматів перетворюється на панування кліки багатих і знатних. Повновладдя народу призводить до безумства і свавілля натовпу, його тиранічної влади.

Перевагу потрібно віддати царській владі, а демократію слід поставити на останнє місце. Але найкращою формою держави є змішана форма, утворювана шляхом рівномірного поєднання достоїнств трьох простих форм правління. Найважливішими достоїнствами такої держави є її міцність і правова рівність громадян. . Європейська політична думка Середньовіччя.

5-14 ст. - епоха формування і розвитку феодалізму.

Центральна проблема: яка влада — духовна (церква) чи світська (держава) повинна мати пріоритет у суспільстві.

А. Аврелій «Про град Божий».

Всі соц., держ. і прав. установи й настанови - наслідок гріховності людини, започаткованої ще Адамом і Євою. «Град Божий» - ті, хто живе за духовними Божими настановами, «Град земний» - ті, хто живе за плотськими людс. настановами. Людське життя має тимчасовий характер і триватиме до судного дня, коли встановиться «царство небесне».

Обов'язки верховної влади: моральні й релігійні, зокрема повага до Бога і до людини. Він вважає прийнятними всі форми правління, якщо в державі зберігаються втілена у праві справедливість і повага до релігії.

Ф. Аквінський. «Про панування владик» і «Сумма теології».

Людина - пол..істота. Поодинці люди не можуть задовольнити свої потреби - виникає держава як пол..спільність людей. Мета - спільне благо, забезпечення умов для гідного життя. Це передбачає збереження феодально-станової ієрархії, привілейованого становища можновладців і багатіїв, дотримання всіма встановленого Богом обов'язку підкорятися правителям, які уособлюють собою державу.

Сутність влади -такий порядок відносин панування і підкорення, за якого воля осіб з верхівки сусп. ієрархії керує нижчими верствами сус-ва. Влада має божественний характер. Коли дії правителя відхиляються від волі Божої, суперечать вимогам моралі та інтересам церкви, піддані мають право чинити цим діям опір. Остаточне судження про законність походження й використання влади і припустимість боротьби з нею належить церкві.

Серед форм державного правління розрізняє монархію, аристократію і тиранію, різновидом якої є демократія. Перевагу він віддає монархії. Два різновиди монархії: абсолютну і політичну. Симпатії його були на боці другої - влада правителів залежить від закону і не виходить за його межі.

М. Падуанський.

Виступав проти теократичних теорій, покладав на церкву відповідальність за всі біди і нещастя в світі, доводив, що втручання церкви у справи світської влади сіє розбрат і позбавляє євр. держави, особливо Італію, миру.

Церква має бути відокремленою від держави, бо в них різні цілі і сфери дія-сті. Розмежовуючи закони людські й закони божественні, стверджував, що до компетенції церкви належать тільки божественні закони. Тому духовенство має право лише проповідувати христ. віровчення, але не примушувати.

Держава виникла в процесі поступового ускладнення форм людс. співжиття природно від сімї. Держава ґрунтується на спільній згоді всіх її громадян і має за мету їхнє спільне благо.

Джерело влади - народ, є носієм суверенітету і верховної законності. Народ - не всіх громадян держави, а лише представників впливових і заможних сусп. станів — військ., священиків, чиновників, торговців, землевласників і ремісників.

Держ. влада здійснюється за доп. законів, право видавати які має народ, а від його імені — обрані ним представники. Закони є обов'язковими для всіх. Обґрунтував ідею розмежування законодавчої і виконавчої влади держави. Законодавча влада визначає компетенцію та організацію виконавчої влади. Найкраща форма держ. правління - виборна монархія, в якій правитель обирається народом.