Тема 2 Історія політичних вчень Періодизація історії політичних та правових вчень.

З точки зору історичної перспективи, можна встановити три різко відособлених суспільно-історичних світогляди, а отже і три періоди в історії політичних та правових вчень: античний, середньовічний і сучасний.

Для античного світогляду є характерним те, що він не розрізняє державу і суспільство, право і мораль.

Для середньовіччя характерним є прагнення до звільнення від земних пут, перенесення ідеалів у загробне життя. В той же час, держава і церква зливаються в одне, норми права співпадають з релігійними канонами.

Новий період, який охоплює і сучасність, характеризується боротьбою людини за свою свободу, за свої права: починаючи від боротьби за свободу совісті, через політичні права до соціально-економічних прав і, врешті, до комплексу прав і свобод людини, який знаходить своє закріплення в Міжнародній Хартії прав людини.

Розвиток українських політичних і правових вчень співпадає з цією періодизацією, з тою тільки різницею, що античний період в Україні практично не представлений.

. Політична думка Стародавнього Сходу.

Перші більш-менш чітко виражені ідеї про різні форми організ.держ. існування і розвитку сус-ва з'явились у країнах Ст. Сх.. ще в II тис.до н. е. Ці пол.. ідеї і погляди спочатку мали релігійно-міфолог. хар-тер.

У XI—VIII ст. до н. е. - тенденція переходу від релігійно-міфолог. уявлень до більш раціонального їх сприйняття.

Конфуцій, («Бесіди і судження»), складеній його учнями. Виступав із позицій аристократії

- патріархально-патерналістська концепція держави, держава - велика сім'я. Влада правителя - влада батька, а відносини правителів і підданих - молодші залежать від старших.

- Правитель (імператор) є «сином неба», його влада має божест. походження і залишається божественною доти, доки він править «розумно», наслідуючи шлях, вказаний Богом. Вимога дотримання в держ.упр-нні морал.принципів.

- ненасильницькі методи правління: дотримання правителями вимог доброчесності. Забезпечення сусп.порядку має здійснюватися не шляхом насильства, а через удосконалення самої людини, дотримання доброчесності.

- Доброчесність – шир. комплекс етико-прав. норм і принципів, до якого входять правила ритуалу, людинолюбство, піклування про людей, шанобливе ставлення до батьків, відданість правителю, відчуття обов'язку.

Кожному треба позначити місце й ранг у соц. сис-мі. Негативне ставлення до законів, бо вони будуються на принципі покарання. У них допоміжна роль, на передній план у регулюванні сусп. відносин виходять вимоги доброчесності.

Моїзм, Мо Цзи

- природна рівність всіх людей. «воля неба»: «небо» дотримується всезагальної любові і приносить усім користь

- договірна концепція виникнення держави, в основі - ідея належності верховної влади народу. У давнину у відносинах між людьми панувала ворожнеча. Зрозумівши, що причиною безладу й хаосу є відсутність старшинства та управління, люди обрали найбільш доброчесну і мудру людину правителем, зробили її «сином неба», який покликаний створювати єдиний зразок справедливості в суспільстві й забезпечувати у ньому порядок.

- мудре управління є вміле поєднання настанов з покараннями.

Легізм Шан Ян

- Орг-ція держ. управління має ґрунтуватися не на традиції і ритуалі, а на основі єдиних, чітко визначених законів — «фа», які спираються на суворі покарання.

- відносини між держ. владою і населенням - антагоністичні за своєю природою. Лише за доп. жорстоких законів народ можна тримати в покорі.

Єгипет. «Повчання Птаххетепа» (піраміда влади єгип.сус-ва, рівність від природи всіх вільних, принцип «ка» - добродійність), «Повчання гераклеопольського царя своєму сину» (обґрунтування єдиновладдя фараона)

- вихвання божественної справедливості як основи земних, соц.-пол.порядків і законів

Месопотамія «Закони Хаммурапі» (походження царс.влади від Бога, обґрунтування соц.нерівності)

Індія «Упанішади» (визнання непорушності кастового поділу людей)

«Закону Ману» (обґрунтування керівного положення брахманів)

«Артхашастра» (про мис-во держ.упр-ння, порівнюють з Макіавеллі «Державець»)