22. Становлення і розвиток лібералізму в Росії

Витоки російського лібералізму сходять до подій 16-18 ст. У ідейній боротьбі цього часу ми виявляємо окремі ідеї і устремління в боярській аристократії, спрямовані на обмеження свавілля вищої влади і в русі, викликаному церковним розколом, які об'єктивно породжувало прагнення до твердження свободи совісті. (Іван Тімофєєв (1555-1631)

Історія склалася так, що ліберальні тенденції були пригнічені абсолютизмом. Ліберальна ідеологія проникала в суспільство у міру розгортання процесів модернізації. Ліберальна свідомість з'являється в країні в кінці 18-початку 19 ст. Його поява обумовлена включенням Росії в широкий загальноєвропейський контекст, залученням вищих шарів суспільства до європейської осіти, затвердженням ідеалів освіти, впровадженням ідеї суспільного договору і так далі (Яків Козельський (1729 – 1794)

Початок лібералізму в Росії прийнято пов’язувати із реформами Сперанського. Михайло Сперанський (1772-1839). Згідно плану Сперанського, викладеного ним в «Введенні до Укладення державних законів», Державна Дума також повинна була здійснювати нагляд над урядом і міністрами. Сенат залишався найвищим судовим органом, а Державну Раду, що призначається імператором, здійснював нагляд над законністю дій всіх гілок влади і направляв закони імператорові на їх твердження. Всьому населенню надавалися громадянські права, включаючи недоторканність особи і власності, право на суд, право вільне розпоряджатися своїм майном. При цьому воно розділялося на три стани. На дворянство і середній стан (купців, міщан, державних селян) розповсюджувалося виборче право, на основі майнового цензу. Третій стан (кріпосні, робочі) права голосу не мав, але в перспективі передбачалася відміна кріпосного права.

Причину політичної нестабільності Сперанський бачив в тому, що самодержавство має тільки видимість законності, будучи по суті самовладдям.Прихильник конституційної монархії.

Не дивлячись на жорсткі цензурні обмеження, серед інтелектуальної еліти ліберальна думка продовжувала розвиватися і в 1830-і рр. У 1836 р. Петро Чаадаєв опублікував вісім «Філософічних листів», в яких він підняв питання про культурну відособленість Росії. Об'єктами критики Чаадаєва були православ'я, кріпацтво і самодержавство. Услід за Чаадаєвим, західники (О. Герцен, В.Белінський і ін.) бачили в Західній Європі реалізацію ідей законності, справедливості і прав особи.

Костянтин Кавелін був одним з перших ліберальних мислителів в Росії, який протиставив лібералізм анархії. Він указував, що забезпечення громадянських прав і свободи особи вимагають всесторонньої підтримки з боку держави.

Засновником охоронного лібералізму був професор права Борис Чичерін (1828-1904). Активно розвиваючи ліберальну ідею правової держави, він виступав за верховенство закону, яке обмежує всяку владу. Однак Чичерін не розділяв ідеї про природні і невідчужувані права, оскільки, як йому представлялося, це може привести до анархії. Він вважав, що права даються державою. Його політичним ідеалом була конституційна монархія, створена шляхом запозичення принципів і форм політичних інститутів на Заході.

Декілька далі в своїх роздумах йшов Павло Новгородцев (1866-1924). Він розвинув ідею соціальної держави, оскільки був переконаний, що право на гідне людське існування повинне бути гарантоване державою. На думку ученого, свобода можлива лише за наявності матеріальних умов для її фактичного здійснення. П.І. Новгородцев був одним із засновників конституційно-демократичної партії Росії (кадети).

Одним з лідерів ліберального руху початку ХХ ст. був Петро Струве, який вважав, що капіталізм здатний еволюціонувати у бік соціалізму завдяки розвитку економічної і правової захищеності суспільства. Він закликав до синтезу лібералізму і націоналізму в руслі ліберального консерватизму, вважаючи, що державність і нація в рівній мірі беруть початок від народної єдності (політичного і духовного).