III етап

Велика частина групи допомагає педагогу коригувати розвиток кожного, висуває вимоги до товаришів і собі. З'являється здатність до формування громадської думки, що свідчить про достатньо високий рівень розвитку внутрішньоколективних відносин. Громадське

колективна думка -

сукупне оціночну думку, що виражає відношення колективу (або його значної частини) до різних подій і явищами в житті суспільства і даного колективу. Формуються гуманні відносини між окремими групами і членами колективу. Складається сприятливий соціально-психологічний клімат, що викликає у дітей почуття особистісної захищеності, виробляються загальні цінності і традиції. Колектив має систематичні зв'язки з іншими колективами у виховному закладі і поза ним. Повна самоврядність і самоврядування. Педагог підтримує і стимулює самоврядування й інтерес до інших колективам. Суб'єкт виховання - коллекгів

IV етап

Відбувається спонукання всіх членів колективу до самовиховання, створюються умови для розвитку творчої індивідуальності кожного члена колективу. У колективі немає ні «суперзірок», ні «ізгоїв», хоча становище кожної особистості досить високе. Зв'язки з іншими колективами розширюються і удосконалюються, діяльність групи все більше носить суспільно корисний характер. Кожен вихованець пред'являє до себе певні вимоги, виконання моральних норм стає його потребою, процес виховання супроводжується самовихованням. Педагог спільно з активом, спираючись на громадську думку дитячого колективу, підтримує, зберігає і стимулює потреба в самовихованні і самовдосконаленні у кожного члена колективу. Суб'єкт виховання - сама особистість

Важливу педагогічне завдання складає управління міжособистісними відносинами в дитячих групах. Розвиток особистих і ділових відносин сприяє формуванню відповідних особистісних і ділових якостей учнів. До ділових можна віднести ті відносини, які складаються в основних видах спільної діяльності учнів - у грі, праці, навчанні та інших. Це керівництво, підпорядкування, розподіл

З народної мудрості

п Моцний статак чарадою, а людз / - Грамада (біл.). ? Хоць памалу, аби добра (біл.).

Обов'язків, координація дій, складання планів і програм, їх обговорення та реалізація, підведення підсумків, надання взаємодопомоги і т. д.

Головним завданням розвитку особистих відносин є зміцнення і збагачення їх моральної основи. Вирішуючи це завдання, педагог задає у вигляді зразків і дієво підтримує необхідні норми моральності (доброта, відповідальність, співчуття, готовність прийти на допомогу, чесність, почуття власної гідності, самоповага і т. д.), реалізуючи їх у системі особистих і ділових відносин учнів .

У процесі формування колективу важливо також, щоб цілі розвитку і життя дитячого колективу ставилися чітко і захоплююче.

А. С. Макаренко називав це системою перспективних ліній, організацією «завтрашньої радості». По суті, це постановка близьких, середніх і далеких цілей. Перспектива в педагогічному сенсі - це такі цілі, завдання, справи, які відповідають потребам розвитку особистості, групи дітей, відповідають рівню їх розвитку, віковим та індивідуальним особливостям. Ці перспективи повинні бути захоплюючі, особистісно та суспільно корисні. Перспективи вибираються самими дітьми, наприклад, за допомогою колективної «розвідки» справ. У результаті з'являється план конкретних справ, розрахованих на участь кожного, на прояв ініціативи і самостійності у їх виконанні. Близька перспектива повинна обов'язково спиратися на особисту зацікавленість кожного учасника. Вона не вимагає багато часу і зусиль для своєї реалізації. Це може бути, наприклад, недільна прогулянка, відвідування театру, цікава гра, змагання і т. п. Середня перспектива - більш віддалена мета, що вимагає не тільки тривалого часу, а й певних зусиль всього колективу щодо її досягнення. Наприклад, річна поїздка (екскурсія) на самостійно зароблені гроші. Дальня перспектива - перспектива на ще більш тривалий час.

На всіх стадіях розвитку групи до рівня колективу виникають об'єднуючі групу традиції. Вони допомагають виробляти загальні норми поведінки, розвивають групові цінності, прикрашають життя групи і т. п. Традиції - характерна ознака третього етапу розвитку колективу. Вони повинні «винаходитися» так, щоб вихованцям здавалося, що «винаходять» вони (А. С. Макаренко). Традиції мають певну, сталу, яскраву та змістовну форму (традиційні вечори-зустрічі випускників, свято Останнього дзвоника, День знань і т. п.).

Керуючи формуванням дитячого колективу, педагог повинен дотримуватися певні технологічні правила (див. схему 71).

Правила управління формуванням дитячого колективу

Здійснювати діагностику розвитку групи, характеру внутрішньо-групових відносин

Визначати соціально значущі, привабливі для учнів мети і перспективи розвитку групи, планувати і стимулювати діяльність колективу

т

Розумно поєднувати педагогічне керівництво з природним прагненням вихованців до самостійності, незалежності, ініціативи і самодіяльності. Забезпечувати органічне поєднання управління і самоврядування

т

Тактовно здійснювати педагогічне керівництво учнівським самоврядуванням

Спиратися на колектив вчителів та інших вихователів, що працюють у даному класі, включати колектив класу в загальношкільну діяльність і співпраця з іншими колективами, поддержівагь постійний зв'язок з сім'ями вихованців

Контролювати фактори, що впливають на положення учня в системі внутрішньо-колективних відносин. Розвивати як ділові, так і особисті взаємини вихованців

30. Теорія та практика колективного виховання А С Макаренка

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

Накачать мышцы легко за 10 дней! Методика Американского спецназа!

План

1.Критичний огляд літератури.

2.Історичні витоки колективного виховання.

3.Соціальна спадковість.

4.Колективізм як форма виховання.

5.Педагогічна система А.С.Макаренка.

5.1 Фізичне, естетичне та статеве виховання у педагогічних поглядах А.С.Макаренка.

5.2 Колектив як важлива умова і засіб виховання.

6.Сім’я – природний людський колектив.

7. Висновки.

Поняття колективізму, колективного виховання можна зустріти на сторінках усіх педагогічних та психологічних видань, а також, зокрема, підручників із соціальної політики, роботи та соціального виховання. Це пов’язано з тим, що ці науки є фундаментальними у вивченні взаємодії між індивідами. Теми міжособових стосунків, взаємин колективу тощо, торкались у своїх працях майже усі досвідчені педагоги та психологи. Оскільки одним з перших, хто розробив теорію дитячого колективу, був Антон Семенович Макаренко, саме тому його прізвище знаходить своє почесне місце на сторінках усіх психолого-педагогічних праць і не тільки.

Фіцула М.М у своїй праці „Педагогіка” подає читачу доступність вчення теорії і практики колективного виховання А.С.Макаренка. Тут іде подання головних ознак колективу, стадій його розвитку, а також уся педагогічна система А.С.Макаренка.

Омелян Вишневський у своєму підручнику головну увагу звертає на сімейне виховання, оскільки А.С.Макаренко говорив, що сім’я є природним колективом, де усі її члени мають однакові принципи і норми. Кожна людина бере свій початок від сім’ї. Тут відбувається її перше становлення, як особистості, пізнання і засвоєння нею норм моральності, розвиток почуттів, волі, характеру.

Світлана Сисоєва та Ірина Соколова підтверджують, що дослідники наукової спадщини А.С.Макаренка цілком справедливо зауважують, що проблема загального формування особистісних якостей була центральною в практично-пошуковій діяльності Макаренка-педагога. Він довів, що суспільна значущість кожного окремого індивіда у структурі цілісної людської спільності визначається насамперед тим, наскільки він здатний плідно долучитися до суспільно-політичного й соціально-економічного життя та як він підготовлений своїм соціумом до цього процесу.

У посібнику „Основи психології і педагогіки” подається таке тлумачення, що „індивідуальність – це особистість у її своєрідності. Коли кажуть про індивідуальність, то мають на увазі оригінальність особистості. Зазвичай, словом „індивідуальність” визначають якусь найголовнішу особливість особистості, яка робить її відмінною від решти людей”.

[ 12, с.245].

А Семен Гончаренко у своїх працях тлумачить колективізм, „як моральний принцип, який проголошує пріоритет інтересів і мету колективу, як соціальної спільноти людей, об’єднаних суспільно значущими цілями.” [ 3, с.171 ]

Усе це свідчить про те, що колективне виховання є невід’ємною складовою всебічного виховного процесу особистості. А також те, що колективізм в жодному разі не є формою, чи засобом ліквідації індивідуальності кожної особистості. Саме це було метою моєї роботи. Дати зрозуміти, що в колективі людина вдосконалюється, засвоює певні норми і правила поведінки, вчиться співпрацювати з іншими, бути корисним. В Україні існує вороже ставлення людей до поняття колективного виховання. Це пов’язано, в першу чергу, з історичними подіями минулого на основі яких люди ототожнюють колективізм з комунізмом, що є неправильним. Саме тому це свідчить про актуальність даної теми, потребу в обізнаності серед народу.

З давніх-давен людство вбачало необхідність збереження, вивчення та популяризації досягнень історії суспільства, зокрема, історії виховання та освіти. Без історії немає теорії, а без теорії немає і не може бути розвитку педагогічної практики.

Термін „соціальна педагогіка” був запропонований німецьким педагогом А.Дістервегом близько 100 років тому. Однак до тепер він не має однозначного трактування. Слово „соціальний” (від лат.socialis – суспільний) вказує на залучення особистості до певної групи людей з метою організації спільної життєдіяльності, фізичного та духовного розвитку. В історії українського народу прикладом форм такого залучення можуть бути відомі земляцтва та братства.[11, с.5]

Історія науки не може обмежитися розвитком ідей – рівною мірою вона повинна торкатися живих людей, з їхніми особливостями, талантами, залежністю від соціальних умов, країни, епохи.

С.І.Вавилов

Це свідчить про те, що соціальна педагогіка має на меті допомогти особистості у процесі її соціалізації, налагодження взаємодії з оточенням. Соціальне виховання – це система цілеспрямованих керованих процесів соціальногор розвитку, соціального формування особистості, допомоги людині в прийнятті нею моральних норм, що склалися в сім’ї, суспільстві.

Набуття соціального досвіду та самореалізація особистості відбувається тільки за умови ефективного процесу спілкування та взаємодії з іншими членами суспільства, який є важливим виховним, організуючим і регулюючим чинником. Часто саме ця взаємодія підказує дитині шляхи самовиховання.

Розвиток індивіда, формування особистості є біологічно і соціально зумовленим процесом. Людський індивід розвивається і як біологічна істота, як представник біологічного виду Homo sapiens, і як член людського суспільства. Історія попереднього розвитку людини, тобто її філогенез, впливає на її індивідуальний розвиток (онтогенез) двома шляхами – біологічним і соціальним.

За даними Г.С.Костюка, онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю, онтогенез особистості – соціальною спадковістю. Ці дві детермінанти тісно пов’язані в процесі розвитку людини. Біологічна спадковість має своїм джерелом генетичний апарат людини, що сформувався в процесі біологічної еволюції і визначає розвиток її організму. Соціальна спадковість представлена сукупністю культурних досягнень людства, накопичених у процесі його історичного і суспільного розвитку.

Надбання суспільства не фіксуються і не передаються в генах. Вони засвоюються через спілкування, виховання, навчання, трудову діяльність. Тільки шляхом соціалізації індивіда здійснюється його розвиток як особистості. З точки зору сучасної науки в онтогенезі психіки людини існує єдність біологічних і соціальних умов. [ 14, с.137 ]

У процесі дозрівання дитини, зростання її фізичних і розумових сил, зміни потреб і прагнень, здатності сприймати об’єкти та наслідувати їх, від виникнення нових видів діяльності змінюється взаємодія з оточуючими. Життєві зв’язки дитини з навколишнім соціальним середовищем характеризуються своєю вибіркованістю, а з віком вони розширюються і збагачуються. Спочатку головним соціальним середовищем для дитини є сім’я, батьки, родичі, які доглядають її. Це є її першою соціальною спільнотою, природним і водночас соціальним колективом. Пізніше поруч з дітьми з’являються інші люди – вихователі та вчителі освітніх установ, товариші, шкільні та позашкільні групи. Так дитина поринає у суспільне оточення, з яким установлюються як бузпосередні, так і опосередковані контакти – через засоби масової інформації, участь у спільній діяльності тощо. Впливи соціального оточення характеризується також рівнем власної активності дитини у діяльності й поведінці, характером відносин з іншими людьми, рівнем культури, освіченості, індивідуальними рисами характеру тощо.[14, с.138-139 ]

Групова форма організації виховання у школі одержала назву колективної. Колектив (від лат. collectivus – збірний) – група людей, об’єднаних спільною метою і соціально значимою спільною діяльністю. Спільна діяльність є формою задоволення різних потреб людини.Так, у соціальній сфері зародились общини, сходи, громади, козацькі круги, сімя; виробничо-економічній – артілі, бригади, трудові обєднання, кооперативи; суспільно-політичній – гуртки, союзи, фонди, партії, громадські організації; культурно-спортивній – клуби, гуртки за інтересами, товариства, команди, ансамблі; релігійній – монастирські братії, приходи, собори тощо. Більшість людей входить до тих чи інших обєднань, які є фактично колективами. У цьому розумінні колектив є явищем нормального сукупного людського співіснування, формою ділової і товариської взаємодії, досягненням людської цивілізації. Колективність – якість людини, яка проявляється в її здатності до взаєморозуміня, взаємодії, прояві солідарності, взаємодопомоги, відповідальності. Світове розуміння колективності – загальнолюдська солідарність. Довгі роки державна доктрина Радянського Союзу стверджувала пріоритет колективно-суспільного над індивідуальним. Відповідно до відомої тези К. Маркса, Ф. Енгельса „...лише в колективі індивід одержує засоби, які дають йому можливість всебічно розвивати свої задатки, і, отже, тільки в колективі можлива особиста свобода” ставилося завдання виховувати людей у дусі колективізму, рішуче переробляти їх. Виховання в дусі колективізму стало провідним принципом педагогіки, формування колективу – головною метою виховної роботи, а сам колектив – основним засобом і формою досягнення цієї мети.[ 7, с.436-437 ]

Антон Семенович Макаренко (1888-1939) – один із найвідоміших педагогів, який збагатив світову педагогіку, вніс великий доробок у теорію виховання. В1920-1927рр. очолював трудову колонію для неповнолітніх правопорушників, а з 1927 по 1935 рік – комуну ім.Дзержинського у Харкові.З 1935 р.-заступник начальника відділу дитячих колоній НКВС,а з 1937 р. Цілковито поринув у літературну роботу. [16, с.537 ]

За словами видатного педагога виховання є процесом соціальним. У процесі свого життя дитина входить у різні підсистеми і системи, безкінечне число стосунків, кожне з яких обов’язково розвивається, переплітається з іншими стосунками, а також ускладнюється у зв’язук з фізичним та моральним ростом самої дитини. Весь цей хаос створює певні зміни в особистості дитини. Спрямувати і керувати цим розвитком повинен вихователь.

У педагогіці довгий час традиційним було розуміння виховання як виховної діяльності дорослих. Звідси тлумачення К.Д.Ушинським педагогіки не як науки, а як мистецтва А.С.Макаренко розглядає виховання як невід’ємну сторону процесу життєдіяльності особистості, робить висновок про необхідність педагогічно відповідної організації життя дітей, бачить форму такої організації у виховуючому колективі.

У своїй педагогічній роботі А.С.Макаренко виходив з такого положення: „Відповідальність перед дітьми – це відповідальність перед історією; сьогоднішні діти – це завтрашня історія, завтрашнє майбутнє людства, нашої великої справи”.

А.С.Макаренко створив два взірцевих педагогічних зааклади – колонію Горького („Педагогічна поема”), комуну ім.Дзержинського („Прапори на баштах”, „Марш 30-го року”). Тисячі правопорушників, дітей без нагляду не тільки підняв „з дна” життя, але й повернув до життя, виховав їх передовими громадянами нашої Вітчизни. [8, с.221]

У своїй педагогічній системі А.С.Макаренко насамперед виділив основні ознаки колективу:

· Загальна мета, загальна праця, загальна організація цієї праці;

· Органічний звязок з іншими колективами;

· Наявність органів кординування і управління, відносини відповідальної залежності;

· Колектив повинен стояти на принциповій позиції світової єдності трудящого людства. [ 8, с.223 ]

А.С.Макаренко розглядав колектив як динамічне об’єднання, яке у своєму розвитку проходить ряд стадій:

· Перша стадія – вимагає педагог, він же вивчає вихованців, організовує різноманітну колективну діяльність;

· Друга стадія – вимагає педагог і актив. Робота з активовм. Різноманітні форми колективної діяльності, розвиток активності;

· Третя стадія – колектив висуває до окремої особистості.

[ 8, с.224 ]

Завідуючи колонією „малолітніх злочинців” у Трибах, А.С.Макаренко організував колектив дітей у різновікові загони для трудової діяльності й навчання. Роки були тяжкі, після революції і громадянської війни. Треба було забезпечити елементарний матеріальний рівень, тому в колонії відразу почались сільськогосподарські роботи.

Педагогічна система А.С.Макаренка – це складна сукупність ідей і практичних рішень, основними з яких є:

· Суть виховання як суспільного явища;

· Єдність виховання і життя;

· Мета виховання як розгорнута програма формування людської особистості;

· Колектив як метод виховання;

· Взаємовідносини колективу і особистості;

· Самоуправління у колективі;

· Виховання сівдомої дисципліни;

· Звязок навчання з продуктивною працею;

· Праця як постійний компонент системи виховання;

· Залучення вихованців у різноманітні життєві сфери, виховання господаря життя;

· Традиції і їх виховна роль;

· Педагогічний колектив і його центр;

· Всебічний розвиток особистості;

· Роль сімї у вихованні дітей.

[8, с.222]

На думку А.Макаренка, педагогіка є найбільш діалектичною, рухливою, дуже складною і різноманітною наукою. Основними характеристиками макаренківської педагогіки є діалектичне розрізнення методики навчання і методики виховання, єдність вивчення дитини та її виховання, єдність виховання дітей і організація їхнього життя, поєднання вивчення основ наук з продуктивною працею учнів, науково організована система всіх впливів, посилення уваги до дитячого колективу.