33. Фізичне виховання

Компонентом усебічного гармонійного розвитку особистості є фізичне

виховання.

Фізичне виховання — система соціально-педагогічних заходів, спрямованих

на зміцнення здоров'я та загартування організму, гармонійний розвиток

форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих

рухових навичок та вмінь.

Теорія і практика фізичного виховання спираються на дані фізіології.

Фізіологічна наука озброює теорію і методику фізичного виховання

закономірностями розвитку організму людини, правильного врахування

впливу різноманітних чинників на його функціональну діяльність. На

основі її даних розробляють науково обґрунтовану систему фізичних вправ,

спрямованих на розвиток рухових дій і формування фізичних якостей

організму.

Виховання підростаючого покоління фізично здоровим — важливе завдання

сім'ї та школи. На жаль, нині практично здоровими є лише 27% дітей

дошкільного віку, лише 65% дітей і 60% підлітків фізично гармонійно

розвинені. У м. Києві, наприклад, половина учнів старших класів за

станом здоров'я мають обмеження щодо вибору професії, а серед

випускників шкіл не менше половини не придатні або частково придатні до

військової служби.

На думку професора О. Вишневського, потрібна докорінна перебудова

організації фізичного виховання школярів. По-перше, слід кардинально

змінити власні погляди на фізкультуру, на фізичний стан, красу людського

тіла, не сприймати їх як щось другорядне. Учитель власним прикладом

повинен демонструвати важливість фізкультури, здорового способу життя.

По-друге, конче необхідно розвантажити навчальні плани і програми,

значно скоротивши інформативне навчання з таким розрахунком, щоб

загальна кількість навчальних предметів становила 7—10 у початкових

класах і 10—12 — у старших, як це характерно для європейських шкіл.

Робочий тиждень у такому разі не перевищуватиме 24—ЗО год., включаючи

виконання домашніх завдань. Таким чином можна збільшити питому вагу

уроків фізичної культури. По-третє, слід відмовитися від традиційних

форм і режиму діяльності на уроці, коли діти увесь час сидять майже

нерухомо, а вчитель «навіює» їм знання. Тут немає інтенсивної праці

дитини, проте є дуже шкідливе для здоров'я сидіння за партою без руху.

По-четверте, потрібен повний перегляд концепцій і методики фізкультурної

роботи в школі. Вона повинна стати формою активного відпочинку і має

працювати на здоров'я, виховання і задоволення фізіологічних потреб

дитини. Важко не погодитись з цими думками.

Зміст фізичного виховання школярів визначається навчальною програмою з

предмета та програмами секцій і гуртків. Програмою передбачено: а)

засвоєння теоретичних відомостей (знання із загальної гігієни та гігієни

фізичних вправ, відомості, необхідні для самостійних занять фізичними

вправами). Теоретичний матеріал повідомляють на вступних заняттях і в

системі навчально-тренувальної роботи на уроці у зв'язку з виконуваними

вправами; б) гімнастичні вправи, що сприяють загальному фізичному

розвиткові учнів (шикування і перешикування, стройові вправи, вправи,

-----> Page: Зміст фізичного виховання на всі роки навчання учнів у школі підібрано з

таким розрахунком, щоб забезпечити:

1) зміцнення здоров'я і загартування організму школярів, сприяння їх

фізичному розвитку та підвищенню працездатності. Становлення і розвиток

основних функцій організму, що відбувається в шкільні роки, потребує

використання всіх чинників, які позитивно впливають на цей процес.

Піклування про здоров'я школярів — головне завдання кожного вчителя на

кожному навчальному занятті;

2) формування та вдосконалення рухових навичок і вмінь та повідомлення

пов'язаних з ними знань. Мета фізичного виховання — формування життєво

важливих навичок і вмінь у природних видах рухів: бігу, стрибках,

ходіння на лижах, плаванні. Для цього потрібні знання про способи і

правила виконання рухових дій, які учні здобувають під час пояснень і

демонстрування;

3) розвиток основних рухових якостей. Для виконання багатьох дій людині

необхідні певні якості, зокрема сила — здатність долати зовнішній опір

або протидіяти йому за рахунок мускульних зусиль; швидкість — здатність

виконувати рухи за мінімальний період часу; витривалість — здатність

виконувати певну роботу тривалий час; гнучкість — здатність виконувати

рухи з великою амплітудою; спритність — здатність швидко засвоювати нові

рухи й успішно діяти в умовах, що змінюються. Ці рухові якості

розвиваються й виявляються в тісному взаємозв'язку;

4) формування звички та стійкого інтересу до систематичних занять

фізичними вправами. Позитивний вплив фізичних вправ можливий лише за

умови їх систематичного виконання, що переростає у звичку і потребу. Для

виховання такої потреби, необхідно пробудити в дитини інтерес до вправ,

підбирати цікаві вправи, вчасно заохотити учня до їх виконання.

Змістовне дозвілля сприяє активному відпочинку і духовному вдосконаленню

школярів.

Важливим у формуванні звички до занять фізичними вправами є правильний

режим дня і тижня, здорове харчування, достатній за часом сон.

Неприпустиме вживання алкоголю, нікотину, наркотиків;

5) виховання гігієнічних навичок, повідомлення знань про фізичні вправи

-----> Page: навичок, повідомлення знань про фізичні вправи

та загартування. Гігієнічну освіту учні здобувають під час вивчення

різних предметів, зокрема біології. Вони дізнаються про режим дня,

гігієну харчування, сну та ін. У процесі занять фізичними вправами

засвоюють правила їх застосування, дізнаються про вплив вправ на

організм, про гігієнічні вимоги до загартування. Водночас учні

оволодівають прийомами самоконтролю за своєю працездатністю,

втомлюваністю, пульсом, загальним самопочуттям.

У фізичному вихованні використовують фізичні вправи, природні та

гігієнічні чинники.

Фізичні вправи. Під ними розуміють рухові дії, спеціально організовані й

свідомо виконувані відповідно до закономірностей і завдань фізичного

виховання. До фізичних вправ належать гімнастика, ігри, туризм, спорт.

Гімнастика. Спеціальний вид фізичного вдосконалення, що охоплює

найрізноманітніші вправи: стройові та порядкові (навчання раціональних

способів шикувань, пере-шикувань та пересувань з метою виховання навичок

колективних дій); загальнорозвиваючі (передбачають розвиток як окремих

частин тіла, так і всього організму); вільні вправи (удосконалення

координації рухів, вироблення чуття ритму, краси рухів); прикладні як

засіб всебічного розвитку особистості (біг, стрибки, метання та ін.);

гімнастичні — вправи на різних спеціальних снарядах (акробатичні, що

розвивають силу, спритність, уміння орієнтуватися в просторі; вправи

художньої гімнастики як засіб фізичного та естетичного виховання).

Ігри. Задовольняючи природний потяг дітей і підлітків до рухової

активності, ігри збуджують колективні переживання, дають радість від

спільних зусиль, сприяють зміцненню товариськості й дружби. У початкових

класах проводять переважно рухливі ігри, в середніх і старших —

спортивні.

Туризм. Охоплює прогулянки, екскурсії, походи і мандрівки, які

організовують для ознайомлення учнів з рідним краєм, природою,

історичними та культурними пам'ятками. У таких заходах учні фізично

загартовуються, вчаться бути витривалішими, набувають прикладних навичок

орієнтування і руху в ускладненій обстановці, досвіду колективного життя

і діяльності, на практиці засвоюють норми відповідального ставлення до

природи.

Спорт. На відміну від фізичної культури, спорт завжди пов'язаний з

досягненням максимальних результатів в окремих видах фізичних вправ. Для

виявлення спортивно-технічних результатів проводять змагання. В гострій

спортивній боротьбі учні долають значні фізичні та нервові навантаження,

виявляють і розвивають рухові й морально-вольові якості.

Природні чинники. Серед засобів фізичного виховання важлива роль

належить природним чинникам (сонце, повітря, вода). Діючи спільно з

фізичними вправами, вони посилюють їх оздоровчий вплив на учнів.

Гігієнічні чинники. Охоплюють гігієнічне забезпечення фізкультурних

занять, раціональний режим навчальної праці, відпочинку, харчування, сну

та ін.