27. Систематизація нормативно-правових актів та її види

Систематизація - це діяльність, пов'язана з метою:

- впорядкування та вдосконалення нормативно-правових актів;

- зведення їх у єдину внутрішньоузгоджену систему;

- внесення коректив, заміни застарілих норм (або норма­тивних актів) новими у процесі правотворчої діяльності дер­жави;

- усунення суперечностей між нормативними актами, що має на меті підвищення якості та ефективності законодавства;

- забезпечення зручності у користуванні цими актами та їх доступності суб'єктам правовідносин.

Види систематизації:

Інкорпорація (пізньолат. - включення до складу) - найбільш проста форма систематизації норматив­них актів у певні збірники та зібрання, яка не вносить змін у зміст норм права цих актів. Вона може проводитися з різних підстав: хронологічно - за роками видання певних актів, за сферами правового регулювання, за юридичною силою тощо. Може мати офіційний чи неофіційний характер. Офіційну си­стематизацію здійснює Міністерство юстиції України.

Консолідація (пізньолат. - об'єднання, укріплення, зміцнення) полягає:

- в узгодженні груп правових норм (нормативних актів), що мають спільний предмет регулювання (наприклад, об'єд­нання в єдиному нормативному акті декількох актів, які регла­ментують діяльність у певній сфері суспільних відносин);

- в усуненні чисельності і надмірної роздробленості нор­мативних актів;

- на відміну від інкорпорації - це більш глибоке опра­цювання нормативного матеріалу, але у порівнянні з кодифі­кацією вона є менш досконалою систематизацією тому, що на­ступні зміни в консолідовані акти не вносяться;

- результатом консолідації може бути створення зводу за­конів.

Кодифікація (пізньолат. первісно - стовбур, навощена дощечка для письма, книга - роб­лю) - найдосконаліший спосіб систематизації, який полягає:

- у змістовній, системній переробці і узгодженні груп пра­вових норм, що мають спільний предмет регулювання, вна­слідок чого вдосконалюється структура правових актів, внут­рішня логіка, термінологія;

- у виявленні недоліків у певній галузі, законодавства, в усуненні застарілих норм або заміни їх новими нормами;

- у подоланні суперечностей у законодавстві, усуненні множинності нормативних актів, прогалин і колізій у регулю­ванні суспільних відносин;

- в об'єднанні норм в єдиному нормативному акті, у зміст якого і будуть вноситися всі наступні зміни;

- в офіційному правотворчому характері. Види кодифікаційним актів:

- основи законодавства - нормативно-правові акти, що встановлюють основні засади певної галузі права;

- кодекс - систематизований законодавчий акт, нор­ми якого регулюють однорідну сферу найважливіших суспільних відносин, має високий рівень упорядкування норм, приймається представницьким органом як результат правотворчої діяльності державної влади (Цивільний кодекс України);

- статут, положення - це такі акти, що приймаються іншими органами державної влади.

28. Система права України: поняття і структура

Система права - це єдина система узгоджених юридичних норм та поділ їх на галузі, підгалузі та правові інститути відповідно до особливостей суспільних відносин.

Системність, єдність, узгоджений характер правових норм пов'язані також з науково-доктринальним, раціональним ха­рактером розуміння права і, перш за все - з нормативним підходом до праворозуміння.

Саме суспільні відносини як предмет правового регулюван­ня виступають об'єктивним критерієм системної побудови пра­вових норм. При визначенні предмета правового регулювання враховується природа цих відносин, яка визначається через:

- статус суб'єктів (фізичні особи або держава);

- об'єкти (матеріальні або духовні цінності, природне се­редовище);

- зміст відносин (моральний чи політичний характер, реалізація власних можливостей або спричинення шкоди).

Але визначення кола суспільних відносин як предмета правового регулювання неможливо без визначення певних меж нормативного впливу на них. Метою встановлення меж правового регулювання є недопущення надмірної ре­гуляції соціальних відносин, що може призвести до нега­тивних тенденцій у розвитку громадянського суспільства і держави.

Іншим критерієм поділу (розмежування) правових норм є Ь метод правового регулювання.

Таких основних методів два:

- диспозитивний (автономний) - заснований на рівно­правності суб'єктів, на їх юридичній незалежності до вступу в правовідносини, а з їх виникненням - на самостійному вико­нанні своїх зобов'язань, відносинах координації. За допомо­гою автономного методу, як правило, регулюються відносини, учасниками яких є фізичні та юридичні особи. Такі галузі права називають приватним правом (цивільне, економічне, сімейне, торгове, окремі інститути трудового права);

- авторитарний (імперативний, директивний) - має дер­жавно-владний характер, який заснований на правовій нерів­ності суб'єктів правовідносин, на повноваженнях певних суб'єктів владно впливати на правове становище інших, відно­синах підпорядкування, субординації та зобов'язання. Імпера­тивним методом регулюються суспільні відносини в таких га­лузях права: конституційне, адміністративне, кримінальне, кримінально-процесуальне та фінансове. Як правило, одним з учасників цих відносин є держава (публічне право).

У структурі системи права вирізняють:

Галузь права - така сукупність якісно однорідних норм права, що регулюють окрему сферу суспільних відносин за допомогою певних методів і яка є складовою системи права.

Складовими галузі права є підгалузі та правові інститути.

Підгалузь права - система однорідних норм права, яка складається з певних правових інститутів (наприклад, спадко­ве право як підгалузь цивільного права складається з наступ­них правових інститутів: спадкування за законом і спадкування за заповітом). Існує тенденція перетворення підгалузі пра­ва на самостійну галузь - виправно-трудове право (у минуло­му підгалузь кримінального права).

Правовий інститут - це окрема група правових норм, які регулюють найбільш однорідні суспільні відносини в самій галузі (підгалузі) права і тісно пов'язані між собою (інститут місцевого самоврядування в конституційному праві).

Серед правових інститутів виділяють міжгалузеві інститу­ти - групи правових норм, що регулюють відносини різних галузей права (наприклад, інститут приватної власності).

Систему права потрібно відрізняти від:

- системи законодавства як сукупності чинних у часі й просторі нормативно-правових актів;

- правової системи як сукупності всіх правових (юридич­них) явищ у державі, що виявляє себе у системному підході до праворозуміння.