30. Поняття правової системи

Правова система - сукупність, цілісний комплекс право­вих явищ, обумовлених історичними, політичними, еко­номічними та соціально-психологічними закономірностями розвитку суспільства.

Правова система відображає право на системному рівні як сукупність правових явищ, що певним чином пов'язані між собою і утворюють єдине ціле, яке можна розглядати на різних рівнях:

1. Рівень статики та динаміки:

- статичний рівень правової системи складають система норм, принципів, засад права (система права), правова ідео­логія, система законодавства та інші форми (джерела) права, що містять нормативні моделі правовідносин, суб'єкти права, правопорядок, юридичну техніку;

- динамічний рівень складають правовідносини, правотворчість, реалізація норм права, законність, правове мислен­ня, правосвідомість, правова культура.

2.Інституційний рівень визначає склад та структуру суб'єктів правовідносин.

3. Нормативний рівень становить сукупність правових норм, засад та принципів, що регулюють відносини між суб'єктами права в їх формальній визначеності та загально­обов'язковому характері.

4. Функціональний рівень визначає дієвість, процесуальну природу правових явищ: правотворчість, правореалізацію, юридичну практику, правовідносини.

5. Ідеологічний рівень відображає праворозуміння суб'єк­тів правовідносин, визначає ціннісне ставлення до права, а та­кож правосвідомість та правову культуру суспільства.

6. Комунікативний рівень інтегрує сукупність всіх зв'язків правових феноменів, що приводить саме до їх органічного функціонування та взаємодії на всіх рівнях буття соціуму, що дозволяє визначити ефективність правового регулювання та загальний правопорядок.

Правова система як теоретико-правова парадигма пов'яза­на з інтеграційним праворозумінням саме тому, що поєднує елементи різних підходів - нормативного (позитивістсько­го), соціологічного, доктрини природного права та інших ви­дів праворозуміння.

Поняття «правова система» також пов'язують з поняттям «тип правової системи» або - «правова сім'я» - сукупність за­гальних та особливих ознак, що відображають конкретні риси правових явищ певної держави на рівні її національних особ­ливостей, домінуючих форм (джерел права) та організації пра­вових установ.

31. Поняття і види правовідносин

Правовідносини - такі суспільні відносини, суб'єкти яких конкретно пов'язані взаємними правами, обов'язками та по­вноваженнями. Правовідносини є соціальною формою ре­алізації правових норм. Основні ознаки правовідносин:

- виникають на підставі правових норм або інших соціаль­них норм (наприклад, моральних), а також юридичних фактів;

- характеризуються наявністю сторін, які мають конкрет­ні, взаємні суб'єктивні права та юридичні обов'язки або на­ділені певними повноваженнями;

- є видом суспільних відносин фізичних, юридичних осіб та соціальних спільнот;

- мають свідомий, польовий характер;

- здійснення суб'єктивних прав чи додержання юридич­них обов’язків у правовідносинах контролюється і забезпечується або іншими суб'єктами суспільних відно­син

Правовідносини мають складну побудову: суб'єкти, об'єк­ти і зміст,

І. Суб'єкти правовідносин - це учасники правовідносин, які є носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. І

Суб’єктами правовідносин можуть бути:

• держава та її структурні одиниці (суб'єкти адміністративно-територіального поділу);

• фізичні особи (громадяни, особи без громадянства, іноземні громадяни);

• юридичні особи - держанні органи, недержавні організації,

• політичні партії, громадські та релігійні організації, ко­мерційні підприємства і товариства та ін..;

• соціальні спільноти ( народ, нація, територіальна грома­ди, національна меншина, трудовий колектив, громадяни певного виборчого округу).

Суб’єкти відносин повинні володіти правосуб'єктністю, яка складається з:

- правоздатності - здатності суб'єкта бути носієм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків;

- дієздатності - здатності суб'єктів своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб'єктивні права і юридичні обов'язки;

- деліктоздатності (від лат. - провина, проступок) - здатності суб'єктів правовідносин нести юридичну відповідальність за скоєне правопорушення або спричинення шкоди.

Правосуб'єктність юридичних осіб визначається змістом їх компетенції, наданими повноваженнями останніх для забезпечення виконання їх функцій.

ІІ. Об'єкти правовідносин - це реальні, матеріальні чи нематеріальні соціальні блага (цінності), що задовольняють інте­реси й потреби людей і з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються чи припиняються суб'єктивні права та юри­дичні обов'язки.

Матеріальні об'єкти:

- речі (рухоме і нерухоме майно, засоби виробництва, предмети споживання, гроші, цінні папери);

- фізичні дії (поведінка) осіб (послуги та результати пев­них дій);

- фізичний стан і здоров'я людини;

• природні об'єкти, явища та їх стан (природні ресурси, природно-заповідний фонд).

Нематеріальні об'єкти:

- духовні блага та цінності, репутація;

- майнові та немайнові особисті права;

- продукти інтелектуальної творчості (інформація);

- морально-психологічний стан людини;

- окремі властивості фізичних та юридичних осіб (ім'я, прізвище, торгова марка).

III. Зміст правовідносин характеризується синтезом фак­тичного і юридичного:

1. Юридичний зміст - це суб'єктивні права та юридичні-обов'язки уповноважених та зобов'язаних суб'єктів правовідно­син, тобто можливість певних дій уповноважених суб'єктів і не­обхідність відповідних дій зобов'язаних суб'єктів.

Суб'єктивне право - міра можливої (дозволеної) поведінки суб'єкта, що спрямована на задоволення його потреб та інте­ресів і забезпечується як державою, так і суспільством у цілому.

Юридичний обов'язок - міра необхідної (належної) по­ведінки суб'єкта, спрямована на задоволення прав, потреб та інтересів уповноважених осіб і забезпечується або свідомим ставленням зобов'язаного суб'єкта до його виконання, або мірою державного примусу.

2. Фактичний (матеріальний) зміст - це реальна, фак­тична поведінка суб'єктів, їх дії (діяльність), в якій реалі­зуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки сторін. Матеріальний зміст правовідносин може бути також пов'яза­ний з юридичними фактами.

Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, з якими норми прана пов'язують виникнення, зміну чи припи­нення правовідносин. Таким чином, юридичний факт є матеріальною передумовою правовідносин.

Види юридичних фактів:

- за юридичними наслідками (правотворчі; факти, що змі­нюють або скасовують певні права);

- залежно від форми їх прояву (позитивні й негативні);

- за характером дії (одноразові чи такі, що діють безперервно);

- за волевиявленням відокремлюють юридичні дії та події.

Юридичні дії - це такі життєві обставини, що характеризують польову поведінку суб'єктів, зовнішнє вираження їх волі та свідомості.

Юридичні дії поділяють на:

1. Правомірні:

- юридичні акти - правомірна поведінка, що здійснюється й метою породити юридичні наслідки (укладання договору);

- юридичні вчинки - такі дії, що не мають на меті спричи­неним юридичних наслідків, але які можуть породити права і обов’язки (наприклад, написання вірша, що може бути пов’язано з виникненням авторських прав, знайдення скарбу).

2. Неправомірні:

- правопорушення;

- правові аномалії - зловживання правом, що не є правопорушенням.

Юридичні події - це такі життєві обставини, що виникають, розвиваються і припиняються незалежно від волі суб’єктів правовідносин (стихійне лихо, введення надзвичайного стану).

Правовідносини можуть також виникати на підставі презумпції ( (під лат. - припущення) - закріплене у законі припущення про наявність чи відсутність певних подій, що мають юридичне значення. Тобто самі по собі презумпції не є юридичним фактом, але у них відображається правдоподібне знання про розвиток природи, суспільства і вихідні засади та принципи права.

Види правовідносин класифікують за наступними підста­вами:

1) за кількісним складом суб'єктів - прості і складні;

2) за предметом (суспільною природою правовідносин) пра­вового регулювання - адміністративні, кримінальні, госпо­дарські, екологічні, сімейні, фінансові та цивільно-правові тощо;

3) за дією в часі - довготривалі і короткотривалі;

4) за методом правового регулювання - договірні та імпе­ративні;

5) за змістом поведінки зобов'язаної особи - пасивні і ак­тивні;

6) залежно від функціонального призначення - регуля­тивні та охоронні;

7) залежно від визначеності кількості суб'єктів - загальні і конкретні;

8) залежно від змісту відносин - економічні, політичні, релігійні, моральні тощо;

9) залежно від розподілу юридичних прав і обов'язків - односторонні (кожна зі сторін має або права, або обов'язки) та двосторонні (кожна зі сторін має і права, і обов'язки - договір купівлі-продажу);

10) за юридичним змістом правового регулювання - ма­теріально-правові (виникають на основі норм матеріального права: адміністративно-правові, цивільно-правові) відносини; процесуально-правові (виникають на підставі норм процесу­ального права - кримінально-процесуальні, цивільно-проце­суальні) відносини.