2.Навчальні цілі

• Робити висновки про стан процесів травлення у 12-палій кишці на підставі аналізу стану секреторної функції підшлункової залози (кількості та складу підшлункового соку), печінки ( секреції та виділення жовчі), та продуктів гідролізу білків, жирів, вуглеводів, що утворилися під впливом ферментів.

• Пояснювати механізми регуляції секреторної функції підшлункової залози, секреції жовчі та її виділення в 12-палу кишку.

• Аналізувати вікові особливості секреторної функції підшлункової залози, секреції жовчі і її виділення в 12-палу кишку та механізми їх регуляції.

• Пояснювати фізіологічні основи сучасних методів дослідження секреторної функції підшлункової залози, секреції жовчі і її виділення в 12-палу кишку.

3.Завдання для самостійної роботи під час підготовки до практичного заняття

3.1.Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до практичного заняття

Термін	Визначення
Проферменти або проензими	Неактивна форма ферментів
Ентерокіназа	Це фермент кишкового соку – ентеропептидаза, який активує профермент трипсиноген, перетворюючи його на активний фермент трипсин у порожнині кишки.
Головна (мозкова) фаза секреції підшлункового соку	Це секреція підшлункового соку, яка здійснюється завдяки безумовним рефлексам при подразненні рецепторів ротової порожнини, а також завдяки умовним рефлексам на умовні подразники, дія яких підкріплювалася їжею.
Шлункова фаза секреції підшлункового соку	Це секреція підшлункового соку, яка здійснюється завдяки безумовними рефлексам при подразненні рецепторів шлунку (“ваго-вагальні” рефлекси) та дії гуморальних чинників – гормонів, які виділяються клітинами шлунка, зокрема гастрину, який стимулює секрецію переважно ферментів ацинозними клітинами.
Кишкова фаза секреції підшлункового соку	Це секреція підшлункового соку, яка здійснюється завдяки безумовним рефлексам з рецепторів кишки, та гормонам, які виділяються клітинами кишки, зокрема секретином, холецистокініном-панкреозиміном.

3.2.Теоретичні питання

1. Методи дослідження зовнішньосекреторної функції підшлункової залози.

2. Склад соку підшлункової залози та значення його складових частин.

3. Регуляція секреції підшлункової залози.

4. Аналіз кривих секреції підшлункової залози у відповідь на різні харчові речовини.

5. Методи дослідження жовчотворення та жовчовиділення.

6. Склад жовчі та значення його для травлення.

7. Регуляція жовчотворення та жовчовиділення.

3.3.Практичні роботи

1. Дослідження дії підшлункового соку на білки, жири та вуглеводи.

2. Дослідження впливу жовчі на жири.

3. Ознайомлення з рентгенограмами жовчного міхура.

Роль підшлункової залози у процесах травлення

Секреція та склад підшлункового соку. Підшлунковий сік секретується екзокринним відділом підшлункової залози.

Клітини ацинусів підшлункової залози секретують переважно ферменти, які знаходяться у гранулах і виділяються з клітин шляхом екзоцитозу. Об’єм цього соку малий, він містить також іони Na⁺ і Cl^-

Клітини протоків секретують переважно лужний секрет – секретують іони НСО₃^-в обмін на реабсорбцію іонів Сl^-, тому концентрація гідрокарбонатів більше майже у 5 разів більша, ніж у плазмі крові. Протоки проникні до води, тому вона за осмотичним градієнтом надходить до протоків, доки секрет не стає ізосомотичним.

Панкреатичного соку виділяється близько 1,5 л за добу, а його рН близько 8. Підшлунковий сік разом з жовчю та кишковим соком нейтралізують НСl, що надходить із шлунку і створює у дуоденум рН 6,0 – 7,0.

Протеолітичні ферменти секретуються у неактивному стані (проферменти), які активуються вже у порожнині кишки: фермент кишкового соку ентерокіназа активує фермент трипсиноген, перетворюючи його на трипсин. Подальшу активацію протеолітичних і деяких інших ферментів здійснює саме трипсин таким чином:

Протеолітичні ферменти гідролізують білки і поліпептиди до амінокислот і пептидів. Ліполітичні ферменти: панкреатична ліпаза є активним ферментом і гідролізує жири, які емульговані жовчними кислотами, до моногліцеридів і жирних кислот; коліпаза виділяються у вигляді проферменту - проколіпази, що активується трипсином до коліпази, яка з’єднується з ліпазою на крапельках жиру і тим сприяє реалізації активних сайтів панкреатичної ліпази. Фосфоліпаза А₂ теж виділяється у вигляді проферменту – профосфоліпаза А₂, що активується трипсином і гідролізує фосфоліпіди до жирних кислот. Холестеролестергідролаза гідролізує ефіри холестеролу до холестеролу.

Панкреатична α-амілаза разом із α-амілазою слини гідролізують полісахариди (крохмаль, глікоген) до олігосахаридів: дисахарид мальтози, трисахариди мальтотріози, α-декстрини.

До складу підшлункового соку також входять рибонуклеаза та дезоксирибонуклеаза, які гідролізують РНК і ДНК до нуклеотидів.

Регуляція підшлункової секреції здійснюється переважно завдяки дії гормонів секретину, ХЦК-ПЗ, проте дія парасимпатичних нервів вагуса є також важливою. Основні чинники регуляції секреції такі:

• секретин – продукується S - клітинами дуоденум у відповідь на появу тут іонів Н⁺(НСl), які надходять із шлунковим соком; діє переважно на клітини панкреатичних протоків, збільшуючи секрецію іонів НСО₃^-, що призводить до нейтралізації у порожнині кишки іонів водню. Вторинним посередником гормону у клітині є цАМФ;

• холецистокінін-панкреозимін (ХЦК-ПЗ) – продукується І – клітинами дуоденум під впливом амінокислот, малих пептидів, жирних кислот, які знаходяться у порожнині кишки; діє переважно на ацинозні клітини підшлункової залози, збільшуючи секрецію ферментів; потенціює вплив секретину на клітину протоків, що стимулює секрецію іонів НСО₃^-; вторинним посередником є інозитолтрифосфат (ІФ₃), завдяки якому збільшується концентрація іонів Са²⁺ в клітині;

• гастрин – гормон, що виділяється G – клітинами пілоричного відділу шлунку, також стимулює секрецію ферментів ацинозними клітинами;

• ацетилхолін – медіатор парасимпатичних нервових волокон вагуса стимулює секрецію ацинозними клітинами ферментів і, подібно до ХЦК-ПЗ, потенціює дію секретину на клітини протоків;

• активація парасимпатичних волокон здійснюється завдяки ваго-вагальним рефлексам, які виникають у відповідь на появу у кишках іонів Н⁺, амінокислот, малих пептидів, жирних кислот; активація вагуса здійснюється також у головну фазу підшлункової секреції, завдяки чому підшлунковий сік містить багато ферментів, проте в ньому багато гідрокарбонатів, бо медіатором волокон вагуса , які іннервують протоки залози є вазоінтестинальний пептид (ВІП) – гомолог секретину.

Інгібіторами секреції підшлункового соку є:

• соматостатин, який виділяється у шлунку та кишках D – клітинами;

панкреатичний поліпептид продукується F - клітинами острівців Лангерганса; панкреатичний поліпептид є антагоністом дії ацетилхоліну на М-холінорецептори, а саме – він блокує виділення ацетилхоліну з нервових закінчень постгангліонарних парасимпатичних волокон вагуса. Його концентрація збільшується в разі вживання їжі, що містить білки, під час посту, гіпоглікемії.

У секреції підшлункового соку виділяють три фази секреції так само, як і у секреції шлункового соку, а саме:

1) Головна (мозкова) фаза секреції підшлункового соку - це секреція підшлункового соку, яка здійснюється завдяки безумовним рефлексам при подразненні рецепторів ротової порожнини, а також завдяки умовним рефлексам на умовні подразники, дія яких підкріплювалася їжею, латентний період – 2-3 хв., сік містить багато ферментів і гідрокарбонатів.

2) Шлункова фаза секреції підшлункового соку - це секреція підшлункового соку, яка здійснюється завдяки безумовними рефлексам при подразненні рецепторів шлунку (“ваго-вагальні” рефлекси) та дії гуморальних чинників – гормонів, які виділяються клітинами шлунка, зокрема гастрину, який стимулює секрецію переважно ферментів.

3) Кишкова фаза секреції підшлункового соку - це секреція підшлункового соку, яка здійснюється завдяки безумовним рефлексам з рецепторів кишки, та гормонам, які виділяються клітинами кишки, зокрема секретином, холецистокініном-панкреозиміном. Фаза секреції розпочинається з того часу, коли перша порція хімусу надходить із шлунка до кишки, вона триває найдовше і є найважливішою у травленні.