2. Ідентифікація механізмів психологічного захисту.

3. Ідентифікація міжособистісної патології. Визначаються способи відхилення клієнта від реальних відносин з іншими. При цьому обговорюються наступні питання:

" Наскільки клієнт ставиться до людей, як до об'єктів, що служать для задоволення його бажань?

" Наскільки добре він уміє любити оточуючих людей?

" Наскільки добре він уміє вислухувати співрозмовників і розкривати себе?

" Яким образом він утримує людей на відстані?

4. Використання відносин консультант-клієнт із метою виявлення патології.

5. Консультант учить клієнта абетці мови інтимності.

6. Зцілювальні відносини на високому рівні інтимності.

ІV. У ситуації актуальності для клієнта граничних екзистенціальних занепокоєнь, пов'язаних з недоліком змісту в житті, використовуються наступні прийоми роботи:

1. Перевизначення проблеми. Затверджується, що коли люди скаржаться, що змісту ні, вони по суті не можуть його знайти. Затверджується, що люди скоріше надають зміст чому-небудь, чим одержують його в готовому виді. Таким чином, люди відповідальні за створення власного змісту.

2. Ідентифікація видів психологічного захисту від тривоги, пов'язаної з безглуздістю.

3. Клієнтові виявляється сприяння в його більше активній участі в житті. Виявляються перешкоди в різних сферах, які заважають відчуттю змісту, вони віддаляються.

6. Когнітивний напрям у психологічному консультуванні

Соціально-когнітивна теорія

Теорія відображає визнання як впливу соціуму на думки і дії лю­дей, так і значну роль когнітивних процесів у формуванні мотивацій і емоцій, у здійсненні дій. Люди взаємно детермінують один одного і детермінуються навколишнім середовищем.

Альберт Бандура (1925) – засновник напряму. Зробив своєрідний "виклик" Скіннеру, розглядаючи принцип підкріплення з іншого бо­ку. Виділив корисне та шкідливе мислення і поведінку, обґрунтував ос­новні когнітивні концепції – самоефективності та саморегулювання, Основні когнітивні здібності: символізація, передбачення, опосеред­кування, саморегуляція, самоаналіз.

Основні праці А. Бандури: "Теорія соціального научіння", "Соці­альні основи мислення і поведінки: соціально-когнітивна терапія", "Самоефективність: тренування контролю".

З огляду на цю теорію, научіння через наслідки реакцій є когнітивним процесом. Наслідки реакції створюють скоріше очікування, ніж зв'язок типу стимул – реакція. Додаткові джерела прогнозуючої інформації: опосередковані (для отримання інформації найбільше значення мають спостереження за іншими) і символічні (акцент – вислуховування пояснень).

Соціально-когнітивна модель А. Бандури – це модель типу: сти­мул – опосередковані організмом когнітивні процеси – реакції.

Виділяються такі регулювальні мотиваційні системи: такі, які ба­зуються на зовнішніх, опосередкованих та самопродукованих ре­зультатах. Саморегулювання поведінки передбачає: самоспостере­ження, оцінні процеси, самореактивні процеси (самовідповіді).

Концепція особистої ефективності виступає як найбільш важлива для діяльних людей. Усвідомлення самоефективності індивіда – суд­ження про здатність людини досягти певного рівня виконання зав­дань. Джерела інформації про ефективність: опосередкований досвід, вербальне переконання, фізіологічний стан. Цілі, які приводять до порушення рівноваги; мотивація до дії.

Нововведення: два основних способи научіння (через спостережен­ня і в дії). Моделювання, що сприяє навчанню навичкам і правилам поведінки і може гальмувати наявні реакції. Символічне моделюван­ня як спосіб формування уявлень людей про соціальну реальність че­рез відображення людських стосунків і діяльності. Формування пове­дінки людей шляхом заучування наслідків спостережень за моделями.

Основні положення концепції

Научіння через спостереження включає в себе чотири головних процеси: прояви уваги, збереження, продукування і мотивацію. Мо­делювання мислительних процесів передбачає підкріплення. Научін-ня в дії (научіння через досвід). Виділення різниці між знаннями і на­вичками. Функції наслідків реакції. Наслідки визначають поведін­ку, значною мірою через думки (посередники). Научіння в дії, його ефективність. Прогнозуючі знання і передбачення.

Регулювальні спонукальні системи: зовнішні мотиватори (які ма­ють біологічну основу – фізичну депривацію і біль); когнітивні (внутрішні) мотиватори. Дія когнітивних мотиваторів може здійсню­ватись через статуси і стимули влади; через внутрішні стандарти лю­дей і самооцінку.

Самоефективність і цілі. Функція і результати самоефективності. Практика консультування: передбачає моделювання через участь.

Раціонально-емотивне консультування

Передбачає взаємодію почуттів, поведінки і когнітивного проце­су. Фундаментальні людські цілі: виживання, свобода від болю, щас­тя. Схильність людей як до актуалізації самих себе, так і до перебу­вання в ірраціональному стані, прагнення до свободи вибору.

Альберт Елліс (1913 ) – автор нового підходу (раціональної те­рапії). Пізніше (1961) змінює назву (раціонально-емотивна терапія). Основні праці: "Аргументи й емоція в психотерапії" (Ellis, 1962), "Ке­рівництво до раціонального життя" (1961) тощо.

Ключові поняття та ідеї:

• люди не можуть жити без любові чи схвалення з боку значущих інших;

• люди хочуть бути щасливими: самі по собі, в спілкуванні з інши­ми людьми, інтимно, в сфері інформації та освіти, професійно й економічно, в сфері відпочинку та розваг;

• емоції, когніції й поведінка: холодні, теплі та гарячі когніції; до­речні і недоречні емоції;

• біологічні тенденції. Взаємодія спадковості, оточення і вибору;

• азбукова теорія особистості (АУП). Азбука раціонального мис­лення і раціонального життя. Емоційне порушення психічної рівноваги;

• первинні жорсткі установки і переконання, їх похідні (нагнітання страху, кошмарів, відчуття власної нікчемності і ненависті до себе, передбачення постійних невдач);

• вторинні жорсткі установки і переконання, їх похідні (розвиток хвороби, індукування негативних думок).

Нововведення. Соціальне научіння і вибір. Біологічні тенденції, емоційний вклад. Недостатність розвитку здатності до наукового мислення. Підкріплюючі наслідки. Акцент на "жахливому" минуло­му. Нереалістичні установки відносно зміни. Інші когнітивні факто­ри. Недостатньо стимулюючі установки через дію [19; 27].

Практика консультування: цілі (елегантні та неелегантні), трива­лість консультування, практичні дії і їх обмеження.

Характерні риси людей, які самоактуалізуються: особистий інте­рес, соціальний інтерес, самоуправління, толерантність, гнучкість, прийняття невпевненості, обов'язковість, творчий потенціал і оригі­нальність, наукове мислення, самоприйняття, прийняття тваринних начал в людині, ризик, перспективний гедонізм (схильність до негай­ного отримання нагороди), відсутність утопізму, висока фруструюча толерантність, власна відповідальність за порушення своєї душевної рівноваги.

Когнітивні техніки: наукове опитування, обговорення, дискуту­вання..

Техніки для домашнього завдання: використання аудіозаписів, бланків, картки-нагадування, візуалізація, бібліотерапія, касети.

Селекція ірраціональних переконань. Дискутування: емотивні техніки (енергійне дискутування, формування раціонально-емотив­них образів). Інші техніки емотивного дискутування: безумовне прийняття, використання гумору, використання раціональної рольо­вої гри.

Вирішення проблем відбувається шляхом подолання опору і зак­ріплення позитивних змін. Раціонально-емотивний консультант не боїться філософських міркувань, звертається до думок клієнта; допо­магає розпізнати негативні почуття, брати відповідальність за їх пе­реживання і зміни. Відношення "консультант – клієнт" характери­зується як "консультант – учитель".

Техніки та моделі когнітивного консультування

Аарон Бек (1921) – автор основ когнітивного консультування і терапії. Спосіб і процес обробки інформації виступають як основні положення терапії. Відзначають значний вплив поглядів Фрейда, Роджерса, Адлера, Саллівена на теорію Бека. Основні праці: "Когні-тивна терапія і емоційні розлади", "Когнітивна терапія депресії", "Тривожні розлади і фобії".

Акценти: пошук шляхів вирішення проблеми, спокійний стиль, безумовне прийняття клієнта. Використання специфічних процедур, домашні завдання.

Основні положення. Первинні та більш високі рівні когнітивної обробки. Схеми як когнітивні структури, що організовують досвід і поведінку. Схеми як аналоги "особистіших конструктів" Джорджа Келлі. Види схем: когнітивні (абстрагування, інтерпретація, спогади, оцінки), емоційні (генерування почуттів), мотиваційні схеми, інстру­ментальні (готують людей до дій), контрольні (самоконтроль і галь­мування). Обробка інформації і схеми. Автоматичні думки (аналог у Фрейда – передсвідоме мислення).

Когнітивні помилки: довільні умовисновки, вибіркова абстракція, надузагальнення, перебільшення і применшення, персоналізація, ди­хотомічне мислення, тунельне бачення (що відповідає настрою), упе­реджені пояснення, наклеювання негативних ярликів, читання думок, суб'єктивне аргументування.

Відношення когніції до емоції. Гіпотеза неперервності. Еволюцій­ні витоки когніцій і поведінки. Роль генетичних факторів.

Нововведення. Набуття вразливості: травми, отримані в дитинстві; погане ставлення в дитинстві; соціальне научіння, неадекватний дос­від научіння навичкам, що дозволяють справитись з ситуацією. Ак­тивізація вразливості.

На запитання "Чому люди поводяться неадекватно?" когнітивний консультант може відповісти: через нездатність змінити гіпервален-тний образ дій, нездатність перевірити реальність дисфункційних ін­терпретацій; через опір змінам: переконання, через виправдання власних переконань, аргументи взаємності, через проблеми взаємин з партнером [9; 19].

Когнітивні моделі. Модель депресії: когнітивна тріада, депресивні схеми, когнітивні недоліки і викривлення. Когнітивна модель три­вожних розладів. Модель дистресу, що розвивається у подружжя. Когнітивна модель розладів особистості.

Практика консультування. Мета – стимулювання до дії, система перевірки реальності. Використання й обмеження. Визначення про­блеми і концептуалізація випадку. Важливе значення має позиція консультанта у встановленні певних стосунків із клієнтом, спільному дослідженні, встановленні "сократівського" діалогу (усвідомлення власних думок).

Когнітивні техніки: виявлення та ідентифікація думок, забезпе­чення логічного обґрунтування, опитування, використання дошки для записів, спонукання клієнтів до занять діяльністю, яка їх лякає, зосередженість на образах, самоконтроль думок. Проведення когні-тивних експериментів.

Поведінкові техніки: планування діяльності, оцінка майстерності і задоволення, репетиція поведінки та розігрування ролей, постанов­ка більш складних завдань, використання методу відволікання, реко­мендація вправ для домашніх завдань [19; 21].

Завершення консультування і профілактика рецидивів. Когнітив-не консультування – це структурований підхід, що проводиться, як правило, в короткі терміни. Має бути обговорення критеріїв і очіку­вань, які стосуються кінцевих результатів. Певна роль відводиться виконанню домашніх записів та звітів для оцінки результатів кон­сультування. При цьому важливо мати навички самодопомоги. Пе­ревірка істинності результатів здійснюється через інтерпретації.

Використання методу можливе в різні вікові періоди. Ефектив­ність використання методу помічено також в процесі лікування лю­дей похилого віку (зокрема, депресій). Когнітивний метод має хоро­ші результати і в груповій роботі з сім'ями. Спостерігається попу­лярність нетривалих курсів з когнітивного консультування для страхових компаній та у незаможних клієнтів.

Досить ефективним є використання методу під час лікування ши­зофренії та посттравматичного стресу.

Трапляються випадки, коли в практиці психологічного консуль­тування виникає необхідність у проведенні тестування загальних здібностей клієнта і визначенні рівня його загального інтелектуаль­ного розвитку.

Необхідно підходити диференційовано до оцінки рівня інтелекту­ального розвитку дітей і дорослих, а також до вибору адекватних психологічних тестів. У комплект методів для діагностики інтелекту­альних здібностей дітей мають входити також методи психодіагнос­тики сприймання, уваги, уяви і мовлення.

Особливого значення в практиці консультування має визначення загального рівня інтелектуального розвитку дітей, що мають іти до школи, а також учаться в перших класах (визначення так званого ін­телектуального компоненту психологічної готовності до навчання в школі).

Методи оцінки рівня розвитку когнітивних процесів у дорослих і дітей значно відрізняються. Для дорослих переважно використову­ють стандартизовані вербальні методики. Що ж стосується дітей, то, з огляду на домінуюче образне мислення, більш валідними є невер-бальні тести, а також методи оцінки продуктів діяльності, спостере­ження за включенням у розумову діяльність.

Розробляючи рекомендації щодо використання методів оціню­вання інтелектуального розвитку у практиці психологічного кон­сультування, не слід забувати про стан пам'яті та рівень уважності клієнта. Трапляються випадки, що низький рівень інтелектуального розвитку суб'єкта пов'язаний саме з непродуктивністю запам'ятову­вання чи поганою концентрацією уваги. Особливою актуальністю відзначаються методи вивчення динаміки запам'ятовування у дітей і дорослих та методи визначення особливостей пам'яті, її домінуючо­го типу (наприклад, образної чи словесно-логічної). Діагностика оперативної пам'яті та вивчення опосередкованої пам'яті дає мож­ливість розробити рекомендації щодо поліпшення продуктивності навчального процесу у дітей і дорослих.

Визначення загальних та спеціальних здібностей сприяє більш ефективному професійному консультуванню.