5.4. Екзистенційний підхід Ірвіна Ялома й Ролло Мея

Слово «екзистенція» («існування») дослівно означає «виділятися», «з'являтися». Цим підкреслюється, що існування – не животіння, не статичний процес, а динамічний, тобто ріст – пов'язаний з виникненням і становленням. У нормі людина завжди перебуває в стані перетворення у щось, причому люди завдяки самосвідомості можуть вибирати власне буття.

У процесі свого існування людина зіштовхується з реаліями існування: смертю, свободою, ізоляцією, безглуздістю. Вони виконують динамічну функцію стосовно людини – спонукають розвиток, становлення її особистості. Але зіткнення з ними болісне, тому люди схильні захищатися від них, що найчастіше приводить лише до ілюзорного розв’язання проблеми.

Зіштовхуючись із подібного роду досвідом, люди можуть піти як по конструктивному, так і по деструктивному шляху розвитку.

Деструктивний шлях – численні форми психологічних захистів від цих реалій.

Конструктивний шлях – незважаючи на страх, люди дозволяють собі поринути в такий досвід, що сприяє їхньому переродженню, іншому розумінню ситуації, більшому спокою, продуктивному функціонуванню.

Постійні зіткнення із проблемою, невміння її пережити конструктивно для розвитку своєї особистості роблять людину невротиком.

Головна мета роботи із клієнтом у рамках даного підходу полягає в тому, щоб допомогти клієнтові переключитися з деструктивного шляху психологічних захистів на конструктивний шлях ясного розуміння й переживання реалій свого існування. Консультанти намагаються допомогти клієнтам ідентифікувати неадекватні механізми психологічного захисту, усвідомити негативні наслідки їхньої дії. Вони допомагають клієнтові знайти інші способи опанування тривоги, яка зумовлена наявною ситуацією.

Екзистенціальний підхід застосовують у випадках, коли клієнти виявляються в екстремальній ситуації, зіштовхуються з якою-небудь екзистенціальною проблемою: смертю, перехідними періодами в особистому житті й роботі, прийняттям важливих рішень, ізоляцією.

Розглянемо реалії існування, що викликають у людини екзистенціальну кризу й тривогу.

1. Смерть. Тривога, що викликає ця даність, всім суб'єктивно знайома й не має потреби в коментарях.

2. Свобода. Людство довгий час жило в рамках традиційних систем, коли вибір був відсутній. Новий час відкриває для людини можливість вибирати, але багато з людей виявляються не готовими вибирати. Вони не знають, як і що вибирати, не відчувають відповідальності за свій вибір, не вміють бажати, проявляти волю, приймати рішення й залишатися їм вірними.

3. Ізоляція. В усьому світі відбувається руйнування традиційних общинних зв'язків і одночасно спостерігається ріст самосвідомості. Стурбовані проблемами розвитку своєї самосвідомості люди схильні ізолювати себе від інших у відповідь на загрозу своєму "Я". Однак природа людини така, що подібного роду ізоляція також викликає дискомфорт. Шлях, альтернативний ізоляції, - все-таки спілкуватись, незважаючи на загрозу своєму внутрішньому самовідчуттю. Цей шлях передбачає розвиток у себе відчуття внутрішньої сили, почуття впевненості, самобутності. Люди повинні вчитися переживати справжню стимулюючу любов, «ділитись» нею з іншими людьми, вміти бути відданими іншій людині й одночасно залишатись автентичними у стосунках.

4. Безглуздість як відсутність відчуття змісту. Раніше люди не стільки шукали сенс, скільки одержували його в готовому виді (наприклад, через релігію). Сучасна ситуація життя європейського суспільства характеризується тим, що кожний його член має уявлення про різні культури і релігії і знає, що питання про сенс життя в різних культурах і релігіях розв’язується по-різному. Людині важче в таких умовах вірити у щось. Сучасне життя вимагає пошуку, вибору, інакше ризикуєш залишитися з відчуттям безглуздості. За старих часів контакт із природою допомагав людині знайти сенс життя. Краса й гармонійність природи наводили на думку про невипадковість людського існування, про високу місію людини у світі, спонукували шукати своє місце в ній. Урбанізація значною мірою скоротила вплив цього фактору. Працюючи, люди відчужені від результатів своєї праці. Це також сприяє тому, що людина перестає розуміти зміст свого існування. Якщо за старих часів значна частина часу людей була поглинена проблемами виживання, то зараз люди мають більше вільного часу для пошуку змісту. Це створює відчуття вакууму в плані змісту, при цьому людина не завжди замислюється про те, що зміст може бути знайдений, якщо його цілеспрямовано шукати. Безробіття, загроза ядерного знищення й глобального руйнування навколишнього середовища часом створюють у людини ілюзію відсутності сенсу життя: "Якщо світ іде до кінця, то навіщо тоді все це?" При цьому людина найчастіше не усвідомлює, що сенс свого життя можна знайти й в ситуації реальної загрози.

Виділяють два типи механізмів деструктивного психологічного захисту від тривоги, пов'язаної з основними екзистенціальними занепокоєннями:

1) звичайні, які працюють незалежно від джерела тривоги; наприклад, проекція, заперечення;

2) специфічні від кожного із чотирьох екзистенціальних занепокоєнь, які підтримуються цілими культурами.

Розглянемо специфічні механізми психологічного захисту від основних екзистенціальних занепокоєнь:

Від тривоги, пов'язаної зі смертю, люди захищаються:

• вірою у свою особливість, власне безсмертя й недоторканність;

• вірою в земного рятівника, що прийде на допомогу в останній момент. Такими рятівниками можуть бути народний цілитель, знахар, відомий лікар.

Від тривоги, пов'язаної зі свободою, вибором, люди захищаються за допомогою наступних форм активності, які допомагають уникнути усвідомлення відповідальності за власне життя:

• компульсивність (серійна поведінка);

• перенесення відповідальності на інших людей, у тому числі на консультантів;

• зображення себе безневинною жертвою;

• відхилення від автономної поведінки.

Від тривоги, пов'язаної з ізоляцією, люди захищаються тим, що перестають ставитися до інших людей, як до самих себе;

• починають маніпулювати ними, використовувати їх для задоволення своїх потреб;

• починають використовувати оточуючих для самоствердження в очах інших і у власних очах;

• підкоряють себе іншим, ідуть на злиття з іншим індивідуумом або групою;

• компульсивна сексуальність, коли з іншими спілкуються як, з об'єктами, а не як з людьми.

Від тривоги, пов'язаної з безглуздістю, люди захищаються через наступні види компульсивної діяльності – з маніакальною завзятістю домагаються грошей, задоволення, влади, визнання, статусу, виконують просто яку-небудь діяльність – беруть участь у різних кампаніях, які поглинають час.

Від тривоги, пов'язаної з безглуздістю існування, люди захищаються також через нігілізм. Нігілізм (від лат. ніщо) – крайня міра скептицизму, коли людина відкидає саму можливість об'єктивно розуміти світ, цілеспрямовано й осмислено діяти в ньому. При цьому людина також відкидає наявність критеріїв істини, загальноприйняті цінності, ідеали, моральні норми, культуру, форми громадського життя, релігійність. Ця позиція значною мірою публічна: людина відкидає не просто, а напоказ, як би просить, щоб її зупинили, щоб їй показали, що й чому відкидати не слід. Нігілізм найчастіше пов'язаний з натуралізмом, у даному контексті – підвищеним інтересом до фізіологічних сторін природи людини.