5. Гуманістично-орієнтоване консультування

Даний напрямок у практичній психології виник як реакція на прорахунки психоаналітичних, біхевіористичних і когнітивістських підходів до особистісних труднощів.

У психоаналітичних підходах неприйнятним для представників гуманістичної психології є детермінізм поведінки людини нижчими потягами, схожими з потягами тварин, заданість поведінки особистості особливостями соціалізації в дитячому віці.

У біхевіористських підходах неприйнятним для представників гуманістичної психології є майже однозначна заданість поведінки людини особливостями соціального контексту, аналогії між поведінкою людини й тварин.

У когнітивістських підходах неприйнятним для представників цього напрямку є трактування людини як пристрою для збору й переробки інформації, аналогії між реаліями емоційного життя людини й роботою комп'ютера.

Основні положення даного підходу:

1. Особистість не задана однозначно природою або виховним середовищем, а завжди відкрита можливість вільного розвитку на основі внутрішнього вибору.

2. Кожна людина унікальна, тому не слід підганяти особистість під результати статистичних досліджень. Аналіз окремих випадків проте виправданий.

3. Людина вільна від зовнішньої детермінації завдяки змістам і цінностям.

4. Невиправдана аналогія між поведінкою тварини й поведінкою людини.

5. Людина цілісна за своєю природою.

6. Людина наділена потенціями до безперервного розвитку й самореалізації, які є частиною її природи.

Найбільш відомими підходами в рамках даного напрямку є:

• Клієнт-центрований підхід Карла Роджерса

• Гештальтконсультування

• Трансактний аналіз у консультуванні

• Екзистенційний підхід Ірвіна Ялома й Ролло Мея

Деякі схильні зараховувати сюди й гештальттерапію Фредеріка Перлза, але цьому почасти перешкоджає її тілесна центрованість, детермінізм психічних процесів функціями й потребами тіла.

5.1.Клієнт-центрований підхід Карла Роджерса

На думку послідовників цього підходу, всі люди наділені вродженою тенденцією до актуалізації себе, що проявляється в прагненнях:

• до все більшої адаптації в навколишньому середовищі;

• до розвитку й ускладнення своєї внутрішньої організації.

Всі люди також наділені вродженим і унікальним потенціалом, кожна людина покликана реалізовувати себе в процесі актуалізації.

На певному етапі свого розвитку всі люди зіштовхуються з думками й оцінками навколишніх. Думки й оцінки навколишніх для людей дуже важливі. На їхній основі формується внутрішній робочий орган самоконтролю – самооцінка.

Можливий внутрішній конфлікт між тенденцією до актуалізації себе й реальними або очікуваними оцінками оточуючих, що обмежують поле можливого особистісного росту. Найчастіше думки й оцінки оточуючих відволікають людину від реалізації свого вродженого й унікального потенціалу, від самоактуалізації.

Якщо людина надто орієнтована на думки й оцінки значимого соціального оточення на шкоду тенденціям, пов'язаним з актуалізацією себе, то її на цьому шляху може зупинити невроз.

Отже, клієнт у своєму повсякденному житті повинен менше орієнтуватися на думки й оцінки найближчого соціального оточення, а більше орієнтуватися на свої вроджені тенденції, пов'язані з ускладненням особистісної організації й прагненням до більше глибокої адаптації в навколишнім середовищі.

К. Роджерс виділив і описав три необхідних умови, яким повинен відповідати діалог консультанта й клієнта, щоб ріст клієнта здійснювався в напрямку вищеописаної мети (тріада Роджерса):

1. Консультант конгруентний стосовно свого власного досвіду у відносинах із клієнтом. Слово "конгруентний" походить з латинської мови: congruens (congruentіs) – відповідний, співпадаючий. Мається на увазі, що поведінка консультанта природна, вона відповідає досвіду консультанта, тому, що він думає, почуває. Тобто консультант не грає яку-небудь роль, не ховається за неї. Обмін досвідом, обговорення досвіду, інтерес до внутрішнього досвіду – характерні явища для гуманістичної традиції. Консультант подає клієнтові приклад довіри самому собі, своїй внутрішній людській природі.

2. Консультант переживає безумовно позитивне ставлення стосовно клієнта. Визначення "безумовне" означає, що консультант не висуває стосовно клієнта умов цінності: "Я б тебе більше любив і поважав, якби ти... ". Позитивною ця оцінка є внаслідок віри консультанта в позитивний характер природи людини. Консультант вірить, що якщо клієнт зробив у цьому житті що-небудь негарне, то зробив це внаслідок того, що віддалився від своєї споконвічної, природної людської сутності, яка завжди позитивна, тобто, по суті зробив це не він сам.

3. Консультант емпатійно сприймає клієнта. Під емпатією К. Роджерс мав на увазі здатність чуйно сприймати внутрішній світ іншої людини з усіма її значеннєвими й емоційними нюансами. На низькому рівні емпатійного спілкування консультант здатний показати, що якась частина інформації йому зрозуміла. Високий рівень емпатійного спілкування припускає, що консультант не тільки здатний зрозуміти в численних нюансах внутрішній світ іншої людини, але й доповнити її (іншої людини) особистісний досвід – повідомити їй нову інформацію, яка дозволяє подивитись на проблему з нових позицій. Високий рівень розвитку емпатії припускає, що внутрішній досвід консультанта включає те, що на даний момент є внутрішнім досвідом клієнта, але внутрішній досвід консультанта щодо обговорюваної проблеми при цьому ширший.

Прийоми, які найчастіше використовуються в рамках

клієнт-центрованого підходу:

1. Вербалізація. Консультант часто повторює за клієнтом ті слова, фрази, які сказав клієнт. Це робиться для того, щоб клієнт почав прислухатися до себе, до своїх слів, сконцентрував увагу на своїх словах.

2. Мовчання консультанта, у якому клієнт відчуває прийняття. Якщо консультант буде приймати клієнта, то в нього буде більше шансів прийняти самого себе. Нездатність консультанта переживати прийняття стосовно свого клієнта найчастіше обумовлена його нездатністю приймати самого себе, тобто такий консультант і стосовно самого себе висуває багато умов цінності, чим приводить себе в стан фрустрації.

3. Акцентування емоцій. Увага клієнта в процесі бесіди часто звертається на його емоції й емоції оточуючих. Це потрібно для того, щоб через увагу до емоцій направити клієнта до його глибинних потреб, пов'язаних з актуалізацією себе. Адже зазвичай емоції доносять свідомості звістку про характер і спрямованість витіснених потреб.

Для того, щоб допомогти людям навчитися більше приймати спочатку себе, а потім і оточуючих, у рамках клієнт-центрованого підходу була розроблена наступна процедура. Пропонується заповнити табл. 1 відповідно до інструкцій.

Таблиця 1

Бланк методики дослідження особистісної конгруентності

в клієнт-центрованому підході

Реальне Я: зазначте ті характеристики, які відповідають Вашому уявленню про себе, незалежно від того, що думають про Вас інші люди.
Соціальне Я: зазначте ті якості, які, як Вам здається, про вас сказали люди,що Вас добре знають.
Ідеальне Я: зазначте ті якості, які описували б Вас щонайкраще , але при цьому Ви б не втратили своєї індивідуальності.

Особистісні якості:

Бадьорий Завзятий Гучний Відповідальний Замріяний Неспокійний Вимогливий Чванливий Щирий Чесний Збудливий Незрілий Сміливий Честолюбний Той, що жаліє себе Спокійний Індивідуаліст

Розумний Кумедний Ідеаліст Розуміючий Теплий Розслаблений Сексапільний Активний Милий Егоїстичний Проникливий Ніжний Самовпевнений Серйозний Дружелюбний Зрілий Артистичний

Після заповнення табл. 1 клієнтові пропонується обвести кружечком ті прикметники, де виникають можливі розбіжності між стовпцями. Це можливі моменти неконгруентності в його житті. Із клієнтом далі обговорюються наступні питання:

• Чи не здається Вам, що деякі з Ваших побажань нереалістичні?

• Чи Ви могли б змінити деякі із цілей, передбачених Вашим ідеальним самоописом?

• Чи є для цього причини?

Можна працювати невеликими групами, обговорюючи свої невідповідності, або завести щоденник, відзначаючи в ньому те, що з ними пов'язане. У групі можна зіграти в ролях особистість, представлену в одній зі стовпчиків, щоб допомогти людині подивитися, як вона буде почувати себе в одній зі структур.

К. Роджерс згодом переконався, що в сучасній європейській культурі спостерігається масовий попит на клієнт-центровану турботу, клієнт-центроване спілкування. Практично будь-яка група, якщо вона не об'єднана яким-небудь вузько функціональним практичним завданням, прагне стати групою, основною діяльністю якої буде клієнт-центроване спілкування. Звідси народилася ідея груп зустрічей, у яких клієнти самі надають психологічну допомогу один одному, проявляючи поведінку, властиву клієнт-центрованому спілкуванню. Клієнти навчаються навичкам подібної поведінки, спостерігаючи за діями двох фасилітаторів. Основним завданням фасилітаторів у групі є демонстрація клієнт-центрованого спілкування, спонукання інших членів групи до клієнт-центрованого спілкування, полегшення переходу групи до клієнт-центрованого спілкування.

Родину К. Роджерс розглядав як аналог групи зустрічей.

На різних етапах життя людського співтовариства людей у родину поєднували різні фактори. Були часи, коли основною силою, що поєднує людей у родину, була необхідність спільної боротьби за виживання, тому що поодинці людині було просто не вижити.

У наш час родина створюється на іншій основі. Основним фактором, що поєднує людей у родину, є потреба в клієнт-центрованому спілкуванні із близькою людиною. У сучасному суспільстві успішність шлюбу повинна значною мірою залежати від того, наскільки люди здатні у своєму сімейному житті грати роль клієнт-центрованого терапевта стосовно один одного. Роль сімейного терапевта стає надзвичайно значимою, провідною в сучасній родині. Від здатності подружжя виконувати в родині цю роль залежить також і те, наскільки в їхній родині реалізується така важлива функція, як створення умов для розвитку особистості всіх членів родини.

Стосовно до завдання батьківства К. Роджерс описав моделі добре й погано функціонуючого батька.

Добре функціонуючий батько має високий рівень самоприйняття. Це дозволяє йому приймати й своїх дітей, організмічно оцінювати їх. Організмічне оцінювання припускає, що батько, висуваючи вимоги стосовно своєї дитини, виходить із потреб її унікальної внутрішньої організації. На протилежному полюсі буде стояти висування умов цінності стосовно дитини. Наприклад: "Я б тебе більше любила, якби ти любив гру на фортеп’яно".

Погано функціонуючий батько характеризується низьким рівнем прийняття себе. Це значить, що багато чого ця людина в собі не приймає, отже, вона не може багато чого прийняти й у своїй дитині, орієнтуватися у її вихованні на потреби внутрішньої організації дитини. Такий батько висуває стосовно своєї дитини багато умов цінності. Починати роботу з таким батьком треба з дій, спрямованих на збільшення рівня прийняття себе.