Тема 7. Стратегія розвитку транспорту в Україні

Україна за своїм транзитним потенціалом посідає одне з перших місць у Європі. Це визначає необхідність вироблення та проведення державою ефективної транспортної політики. Провідну роль у ній мають відігравати прискорений розвиток транспортної інфраструктури, створення відповідно до міжнародних стандартів національної мережі міжнародних транспортних коридорів, її інтегрування у транспортні системи Європи та Азії, Балтійського і Чорноморського регіонів. Особливої ваги набуває реалізація проектів, які мають забезпечити Україні участь у формуванні міжнародних транспортно-комунікаційних мереж, зокрема у транспортуванні каспійських енергоресурсів на внутрішній та міжнародні ринки. Складні та масштабні завдання пов’язані з модернізацією управління транспортними системами, що дасть змогу поглибити сумісність з мережами країн ЄЄ.

Важливу роль у реалізації стратегічних завдань галузі має відіграти політика приватизації. Основними завданнями у сфері реформування власності за видами транспорту є приватизація таких об’єктів:

• на залізничному транспорті – підприємств промислового залізничного транспорту, заводів та підрозділів будівельного комплексу, установ та закладів торгівлі, комерційно-виробничих та агропромислових об’єктів;

• на морському та річковому транспорті – підприємств, які не мають безпосереднього зв’язку з транспортним процесом;

• на авіаційному транспорті – авіакомпаній, виділених зі складу аеропортів.

Передбачається реструктуризація у сфері дорожнього господарства. Йдеться про поступовий перехід від адміністративного до економічного принципу управління через відокремлення функцій господарської діяльності від органів виконавчої влади, зокрема шляхом передачі їх новоствореним господарським структурам. Реформування галузі дозволить:

• зберегти державний контроль за діяльністю дорожніх підприємств, що здійснюють експлуатаційне утримання автомобільних шляхів загального користування, враховуючи їх стратегічне та оборонне значення;

• забезпечити раціональний розподіл коштів, що спрямовуються на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних шляхів загального користування та контроль за їх цільовим використанням;

• здійснювати єдину технічну політику в дорожньому господарстві;

• покращати ефективність використання майна державних дорожніх підприємств і, відповідно, економити державні кошти.

До стратегічних пріоритетів державної політики у транспортній галузі слід віднести оновлення основних виробничих фондів, насамперед рухомого складу, та дорожнього господарства; технічне переоснащення підприємств транспорту, підвищення технічного рівня та якості будівництва і ремонту автомобільних шляхів, мостів, аеродромів, залізниць та приведення їх у відповідність до євростандартів транспортної інфраструктури із запровадженням сучасних технологій транспорту. Фінансування зазначених робіт необхідно здійснювати із застосуванням фіскальних стимулів, а також шляхом укладання концесійних угод, розміщення на внутрішньому та міжнародних фондових ринках цільових емісійних цінних паперів, формування міжнародних фінансово-промислових груп, застосування лізингових механізмів, залучення коштів приватних інвесторів (у т. ч. іноземних) та міжнародних фінансових інститутів. Згідно прогнозних даних, мінімально необхідні обсяги фінансування розвитку галузей транспорту на період до 2015 р. оцінюються в 21,5 млрд. дол.

Важливими стратегічними завданнями державної транспортної політики є:

• приведення нормативно-правових та законодавчих актів у відповідність до міжнародних вимог;

• розширення співробітництва з міжнародними організаціями транспорту та участь у реалізації міждержавних угод у галузі транспорту;

• розвиток і вдосконалення мережі регулярного транспортного сполучення, у т. ч. внутрішніх перевезень, підвищення швидкості, якості та надійності транспортних перевезень та послуг;

• оновлення основних виробничих фондів усіх видів транспорту та дорожнього господарства, насамперед рухомого складу, переважно транспортними засобами вітчизняного виробництва із застосуванням сучасних механізмів їх придбання (оренда, лізинг тощо);

• удосконалення державного регулювання діяльності суб’єктів природних монополій у галузі транспорту, у т. ч. з питань формування тарифної політики та ліцензування транспортних послуг;

• підвищення рівня безпеки транспорту, у т. ч. екологічної.

Розбудова та експлуатація міжнародних транспортних коридорів (МТК) є пріоритетним напрямом зовнішньоекономічної діяльності України. Прогнозоване на найближчі 20 років зростання попиту на енергоресурси та посилення залежності основних енергоспоживаючих регіонів від імпортованих енергоносіїв вимагає прискорення інтеграційних процесів, зорієнтованих на об’єднання енергетичних потенціалів країн у масштабах євразійського континенту, посилення ролі України як енерготранзитної держави.

Серед тенденцій, які матимуть тривалий вплив на розвиток енерготранзитного потенціалу України – лібералізація європейського енергетичного ринку та забезпечення енергетичної безпеки європейських країн, зростання обсягів видобутку енергетичних ресурсів у Каспійському регіоні та Росії, створення та розвиток додаткових маршрутів транспортування енергоносіїв на євроазійському просторі, зокрема з метою розв’язання проблем Босфору. Зазначені тенденції сприятимуть посиленню конкуренції країн за право контролювати джерела енергії та шляхи їх транспортування.

Міжнародне співробітництво України у сфері транспортування енергоносіїв має бути спрямоване на:

• збереження та посилення ролі України як транзитної держави;

• забезпечення недискримінаційного доступу до енергоресурсів та ринків їх збуту;

• створення умов для залучення інвестиційних ресурсів і новітніх технологій у нафтогазову сферу на визнаних міжнародно-правових засадах;

• перебрання частини транзиту каспійської нафти, що має ринок збуту в Центральній та Західній Європі через ЄАНТК;

• створення передумов для інтеграції нафто- та газотранспортної систем держави у загальноєвропейську систему і диверсифікації постачання енергоносіїв в Україну та до інших європейських країн.

Важливе значення для забезпечення енергетичної безпеки України та європейських держав має міжнародне співробітництво в рамках Договору до Енергетичної Хартії (ДЕХ). Великого значення набуває міжнародне співробітництво у розбудові Критських транспортних коридорів, що, по суті, є передумовою європейської інтеграції України. Розширення їх на захід (МТК №5 до Лісабону) та територією України на схід до транспортних коридорів Транссибу, дозволяє створити у перспективі єдиний транспортний простір, що охопить весь євразійський континент.

Особливого значення Україна надає розбудові транспортного коридору Європа-Кавказ-Азія (ТРАСЕКА) та розширенню міжнародного співробітництва у Чорноморському регіоні. Останні півроку наша країна була головуючою у керівному комітеті Чорноморської пан’європейської транспортної зони (ПЕТРА). Саме на розвитку транспортних комунікацій базується співробітництво у рамках ГУУАМ⁶.

Створення Єдиного економічного простору потребує налагодження ефективних транспортно-економічних зв’язків. Для цього підписаний Меморандум про співробітництво країн-учасниць СНД у сфері міжнародних транспортних коридорів, який спрямований на створення взаємовигідних умов для переміщення вантажів та пасажирів і регулює загальні питання організації роботи у транспортних коридорах. Єдиний транспортний простір країн СНД потребує проведення скоординованої тарифної, технічної, інформаційної політики. Дедалі більшої актуальності набувають скоординовані заходи країн СНД щодо безпеки міжнародних транспортних комунікацій.