Планування та організація праці вчителя літератури

Надзвичайно важливою особливістю світової літератури як шкільного предмету є її виразна інтегративна природа. Твори світового письменства вивчаються одночасно із творами українських письменників. У свідомості учнів поступово формується цілісне уявлення про літературу як досить складне утворення: закони мистецького (суб’єктивного) відображення дійсності поєднуються із законами історичного (об’єктивного) відтворення окремих подій, фактів, явищ. Розум дитини пізнає національні відмінності та особливості суспільного розвитку різних країн і різні історичні періоди, емоційно є сприймається внутрішній світ особистості, яка втручається в хід історії чи історія втручається у її особисту біографію. Тому завдання світової літератури полягає у зближенні розуміння національної та світової культур, літератур, у розвитку вмінь бачити історико-літературний процес у його своєрідності, різноманітті й системності.

Навчальна програма пропонує вчителеві методику поступової інтеграції світової та української літератур. Зокрема, у 5 – 8 класах для вивчення введені поняття: світова література та національна література, оригінал і переклад, ментальність тощо. Учні старших класів можуть ознайомитися з категоріями методологічного плану, осмислити закономірності розвитку літературного процесу, опрацювати різні типи взаємозв’язків національних літератур, здійснювати складні вправи з аналізу літературного твору, дізнаватися про різні методи історико-літературного й теоретико-літературного дослідження художнього тексту.

Для реалізації інтегративного принципу вивчення світової літератури слід дотримуватися певної послідовності у застосуванні форм та прийомів роботи. Компаративістика (у вивченні тематичної, генетичної, міфологічної, жанрово-тематичної подібності чи відмінності) як елемент шкільного курсу світової літератури репрезентується у трьох основних етапах:

1. Підготовчий етап – передбачає підбір якомога ширшого кола додаткових матеріалів з тим, аби показати можливості сприймання певного літературного твору у зв’язку з українською літературою (матеріали про особливості літературної доби, мистецького напряму, домінування певних шкіл та напрямів; відомості про письменника, його комунікацію з мистецтвом свого часу й традиціями; інформація про історію виникнення творчого задуму та процесу його втілення).

2. Етап реалізації – проведення уроку (можна використовувати методичний потенціал і досвід інтегрованих уроків: світова література / всесвітня історія / історія України; світова література / іноземна мова; світова література / музика; світова література / образотворче мистецтво тощо).

3. Етап узагальнення – має за основне завдання систематизувати всю отриману учнями інформацію, певним чином трансформувати знання про автора чи його твір у розуміння взаємозв’язку різних літератур.

Для продуктивного опрацювання літературного твору як системного утворення необхідно зважати на ряд ключових принципів, що репрезентують ознаки системи загалом:

1) принцип цілісності – властивість системи елементів не є сумою властивостей кожного із них; загальне значення зумовлюється місцем кожного елемента у загальній системі;

2) принцип структурованості – система може бути описана в диференціації зв’язків її елементів;

3) принцип взаємозалежності – специфіка системи визначається середовищем, у якому вона функціонує та у якому виконує важливі функції;

4) принцип ієрархічності – кожен компонент сам собою становить системне утворення;

5) принцип багатоаспектності – опис певного елемента системи можливий за умови застосування адекватного способу цього опису.

Вивчення світової літератури в середній загальноосвітній школі методично та організаційно спирається на ряд нормативних та інструктивних документів. Основою для їх розробки та впровадження є Державний стандарт базової і повної середньої освіти, затверджений та введений у дію Постановою Кабінету Міністрів України 12 січня 2004 року. Зміст Державного стандарту базової і повної середньої освіти – це визначення та обґрунтування основних вимог до освіченості учнів та випускників середньої школи, а також надання державою гарантій щодо рівня та вичерпності забезпечення і виконання цих вимог. У Державному стандарті прописані мета навчального предмету як складової освітньої лінії «Мови і літератури» та конкретизовані ключові змістові лінії літературного компонента: аксіологічна, літературознавча, культурологічна.

Методичні принципи та змістові параметри Державного стандарту базової і повної середньої освіти визначають процес створення й апробації Навчальної програми курсу «Зарубіжна література». Навчальна програма є виданням, «що визначає зміст, обсяг і вимоги до вивчення певного навчального предмета, курсу, дисципліни, розвитку та виховання особистості згідно з державними стандартами освіти та навчальних планів».

Навчальна програма формулює мету предмета, визначає його пріоритетні завдання, подає перелік основних тем, конкретизує зміст кожної з них, а також пропонує перелік творів для вивчення, окреслює проблемне поле практичної реалізації. Змістові програми передує пояснювальна записка, що фіксує завдання вивчення предмета, акцентує на особливостях організації навчального процесу і пропонує оптимальні методи роботи.

Навчальна програма орієнтується на результат навчальної діяльності учнів. Її основними структурними елементами є: пояснювальна записка (у вступі подаються мета і завдання предмета, далі характеризується структура програми, вказані організаційні особливості навчально-виховного процесу, чітко окреслені критерії оцінювання навчальних досягнень учнів) і виклад змісту навчального матеріалу, що супроводжується вимогами до навчальних досягнень учнів. Для кожного класу вказуються загальна кількість годин, кількість годин на тиждень і резервний час. Змістом навчальної програми є: назви розділів (з позначенням кількості годин для вивчення), формулювання тем та їх конкретизація навчальним матеріалом.

Важливою складовою методики викладання світової літератури в школі є підручник – «навчальне видання, яке систематизовано відтворює зміст навчального предмета, курсу, дисципліни відповідно до офіційно затвердженої або експериментальної навчальної програми». Зміст підручника повинен узгоджуватися з метою та завданнями вивчення навчальної дисципліни, а також остаточно визначати обсяг та систему знань, які треба здобути, та навичок і уміти, якими слід оволодіти.

Основні вимоги до:

• змісту – містить систематизований виклад навчального матеріалу; у доступній для учнів формі розкриває суть основних понять, показує їх зв'язок з суспільно-історичним середовищем; містить відомості про найбільш важливі закономірності розвитку літератури як процесу та літературного твору як явища мистецтва; подає основну фонову інформацію з історії науки, культури, техніки; нові наукові поняття вводить поступово і відповідно до нормативного термінологічного слововжитку; розвиває міжпредметні зв’язки світової літератури; написаний відповідно до вікових можливостей сприймання та розуміння; може бути використаний для самостійного опрацювання певних розділів навчальної програми;

• структури – повинен відображати логічно-послідовний, наочний виклад навчального матеріалу, рівномірність його розподілу; має містити основні структурні елементи (вступ, основний виклад, висновки, запитання для самоконтролю, завдання для самостійної роботи, таблиці, схеми) та додатки (словники, список літератури, покажчики), а також включати завдання для різних видів роботи, що забезпечить формування основних навичок та умінь аналізу літературного твору;

• навчально-методичного апарату – повинен містити рекомендації щодо способу вивчення матеріалу, сприяти розвиткові творчого критичного мислення школярів, формувати уміння самостійно застосовувати здобуте знання та навички цілісного аналізу літературного твору; має пропонувати диференційовані завдання та вправи, що формують теоретичні та практичні навички розумової праці; слід супроводжувати виклад навчального матеріалу схемами, графічними зображеннями, малюнками.

Важливою вимогою до підручника є його сувора відповідність його технічного та естетичного оформлення санітарно-гігієнічним вимогам до навчального забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів.

Робота з планами різних видів (план – певний порядок розміщення навчального матеріалу та визначення послідовності дій, спрямованих на досягнення навчально-виховної мети як учителем, так і учнями).

Педагогічну діяльність вчителя-словесника супроводжують календарні, тематичні, календарно-тематичні та поурочні плани. Останні з наведеного переліку складаються перед уроком чи циклом уроків. Для підготовки та деталізації планів роботи учитель повинен доповнити чи оновити власну бібліотеку, ознайомитися з фондами шкільної бібліотеки, відвідати кабінети історії, української літератури, іноземних мов, музики, образотворчого мистецтва, поновити наочність новою інформацією, систематизувати наявний та розробити новий дидактичний матеріал, упорядкувати технічні засоби навчання.

Матеріали календарного й тематичного планів безпосередньо визначаються змістом та структурою навчальної програми. Календарно-тематичний план повинен відповідати певній схемі, яка враховує комплекс навчально-виховних та розвивальних завдань світової літератури, і може бути модифікований відповідно до особливостей учнівської аудиторії та методичних можливостей школи й учителя.

Основні рубрики календарно-тематичного плану: номер уроку; тема уроку; дата проведення уроку; кількість годин, відведених на вивчення художніх творів, розвитку зв’язного мовлення, повторення, тематичного оцінювання, позакласного читання; фіксація творів для вивчення напам’ять; питання теорії літератури; міжпредметні зв’язки, використання наочності і технічних засобів; основна і додаткова література до уроку, завдання для самостійної роботи. Назви рубрик календарно-тематичного плану можуть змінюватися, доповнюватися, конкретизуватися.

Поурочний план уроку світової літератури – це добре продуманий, структурований попередній запис уроку. Він може бути схематичним і позначати основні етапи уроку, їх зміст і форми діагностування якості або поширеним і представляти повний текст того, що вчитель має намір здійснювати в ході навчального заняття. Конспект уроку має відповідати темі та меті, завданням для засвоєння знань, розвитку умінь та навичок, а також типові уроку за обраною вчителем класифікацією.

Основою типологічних класифікацій є своєрідний структурний канон М.Махмутова: актуалізація набутих знань, формування нових понять і засобів дій, практичне застосування набутих знань.

Модель плану уроку: тема уроку, епіграф, освітньо-виховна мета уроку, обладнання і технічні засоби навчання, тип уроку, етапи уроку (його основні структурні елементи), конспект уроку (тези або поширений запис).

Формулювання теми уроку має виходити із етично-естетичних принципів, стимулювати учнів до співтворчості та активної комунікації із запропонованих учителем проблем. Значення епіграфа полягає у його здатності стисло й вагомо втілити суть уроку, передати його настрій, загальну психологічну атмосферу. Введення епіграфа можливе на будь-якому етапі уроку: на початку – для окреслення комунікативно-настроєвого простору, під час уроку – для логічного переходу від одного етапу до іншого, наприкінці уроку – для фіксації висновку, для посилення певного психологічного стану, на який орієнтувався вчитель при підготовці до конкретного уроку.

Визначення та формулювання мети уроку – дві проблеми спричиняють дискусії: чи повинна мета уроку поєднувати навчальну, розвивальну та виховну функції та чи слід кожен конспект уроку супроводжувати детальним записом його мети. Стратегічне бачення учителем навчального заняття передусім втілюється у конкретизації тих завдань, які дадуть можливість передати знання, розвинути певний комплекс умінь і навичок, вплинути на морально-етичну сутність учня. Невипадково моральний кодекс педагога у викладі Квінтіліана висував серед інших важливу вимогу – щодня учитель мусить сказати учневі щось таке, що запам’ятається йому назавжди.

Навчальна складова мети уроку: простежити, пізнати, показати, розкрити, вчити, осмислити, пояснити.

Розвиток умінь та навичок на уроці світової літератури не виголошується перед учнями, але чітко організовується комплексом завдань, запитань, вправ. Успішність та результативність уроку забезпечується чітким перспективним баченням його моделі учителем.

Виховний аспект уроку – перед плануванням уроку та його реалізацією варто віднайти і конкретизувати саме той потенціал художнього тексту, який максимально впливатиме на морально-етичний бік освітнього процесу. Тому для формулювання виховної мети уроку доречними будуть конструкції «сприяти розумінню», «поглибити усвідомлення», «проаналізувати враження», а також введення до ходу уроку проблемних і творчих запитань і завдань.

Урок світової літератури буде набагато продуктивнішим за умови раціонального та оптимального використання різних видів наочності, обладнання. Вчителеві слід мати у користуванні необхідні підручники, словники, періодичні видання, матеріали портретної галереї письменників, ілюстрації до окремих творів.

Тип уроку.

• В.Голубков: із поняття мети уроку та його змісту і диференціює: вступне заняття, читання твору, бесіда, аналіз твору, опрацювання додаткового матеріалу, підсумкові заняття, облік;

• І.Соболєв орієнтується на методи навчання, основні види, форми роботи і специфіку дидактичних завдань: лекція, розповідь, читання, вивчення тексту, самостійна робота, складання планів, використання ТЗН, повторення і закріплення, бесіда за творами для позакласного читання, диспут, екскурсія тощо;

• М.Кудряшов: через структуру навчального предмета і розрізняє уроки вивчення художніх творів (урок сприймання, урок поглибленої роботи з текстом, урок узагальнення), уроки вивчення історії та теорії літератури (урок формування теоретико-літературних понять, урок вивчення літературно-критичних статей, урок вивчення біографії письменника, урок опрацювання історико-літературного матеріалу, урок узагальнення, повторення, опитування) та уроки розвитку мовлення (урок творчої роботи на основі життєвого досвіду чи за прочитаним твором, урок усної відповіді, урок навчання творів, урок аналізу творів);

• Є.Пасічник: типи уроків за характером основних дидактичних завдань: уроки засвоєння нових знань, уроки розвитку на основі знань умінь та навичок, уроки узагальнення та систематизації знань, уроки контролю за знаннями, уміннями та навичками з літератури;

• класифікація типів уроків, запропонована і розроблена М.Махмутовим, спирається на диференціацію завдань організації навчальних занять і основні форми реалізації методів навчання: уроки вивчення нового матеріалу (лекція, бесіда, кіноурок, застосування ТЗН), уроки удосконалення знань, умінь, навичок (семінар, самостійна робота), уроки узагальнення та систематизації (бесіда, семінар), комбінований урок (поєднує можливості уроків усіх типів), контрольний урок (різні види контрольних робіт, заліки, опитування, само- і взаємоконтроль).

Структурні елементи уроку чи основні етапи уроку становлять осердя навчально-виховного процесу під час вивчення певної теми зі світової літератури. Л.Мірошниченко послуговується поняттям «навчальна ситуація», оскільки саме ланцюжок навчальних ситуацій зумовлюється темою, метою, типом уроку і «працює» на їх реалізацію. Результативність уроку значною мірою визначається правильним хронометражем – розподілом часу для кожного етапу уроку, для виконання кожного мікрозавдання в загальній структурі уроку:

	Учитель	Учні	Книжка	Дошка	Наочність
5 клас	8 хв.	10 хв.	20 хв.	4 хв.	3 хв.
12 клас	7 хв.	25 хв.	5 хв.	5 хв.	3 хв.

Наприклад,

Тип	Мета	Структура кроку	Трив
Урок засво- єння нових знань	Оволодіння учнями новими навичками, матеріалом, новими способами діяльності	Організаційний момент.	3 хв.
		Підготовка до сприймання матеріалу або актуалізація опорних знань; мотивація навчальної діяльності.	7 хв.
		Оголошення теми, мети, завдань уроку.	2 хв.
		Вивчення нового матеріалу (первинне засвоєння). Осмислення нових знань, умінь.	10 хв.
		Закріплення, систематизація, узагальнення.	5 хв.
		Контрольно-коригувальний етап.	10 хв.
		Підбиття підсумків уроку.	5 хв.
		8. Інструктаж щодо виконання домашнього завдання.	3 хв.

Результативність уроку в комплексі навчальних ситуацій визначається також організацією підведення підсумків та формулюванням домашнього завдання (вивчення тексту напам’ять, складання планів різних видів, підготовка тез чи конспектів, написання творчих робіт різних типів, підготовка цитатних характеристик персонажів твору).

Підсумки уроку повинні складатися із двох основних елементів: раціонального аналізу уроку вчителем та осмисленням учнями результатів своєї навчальної діяльності. Завдання вчителя полягає у з’ясуванні того, наскільки досягнута мета уроку й виконані усі його завдання, наскільки глибоко засвоєний навчальний матеріал, чи вдалося створити атмосферу зацікавленої творчої співпраці, чи був максимально індивідуалізований хід уроку.

Обов’язковими структурними елементами конспекту уроку є:

1. формулювання теми уроку;

2. визначення й деталізація мети уроку (в поєднанні навчальної, розвивальної та виховної складових);

3. тип уроку (який зумовлює структуру та підбір навчальних ситуацій);

4. опис усіх навчальних ситуацій, через які реалізуватиметься тема і мета уроку;

5. методика закріплення нового матеріалу (система запитань і завдань, можливі творчі роботи);

6. формулювання домашнього завдання (фіксація обсягу й виду роботи, коментар щодо виконання);

7. підсумки уроку (вказується, хто має підбивати підсумок – вчитель чи учні, описується методика проведення).

Особливості навчальних ситуацій, що становлять основний зміст уроку, зумовлюються їх місцем та функціями для досягнення мети. Зокрема, методична школа Л.Мірошниченко диференціює такі навчальні ситуації:

1. організація уроку (готовність приміщення, учнів та вчителя), організація учнів (підготовка робочого місця, мотивація поведінки);

2. методика перевірки знань, умінь та навичок (запитання для фронтального та індивідуального опитування і бесід, завдання для самостійних робіт репродуктивного чи творчого спрямування, характеристика-аналіз відповідей учнів, підсумки перевірки знань, оцінювання);

3. методика вивчення нового матеріалу (обсяг та система знань, які вводяться; переказ; завдання для самостійної роботи; проблемні запитання та завдання; робота з різними видами наочності; місце та роль тексту художнього твору та підручника; робота в зошиті; методика обліку, діагностики, корекції та оцінювання знань, умінь та навичок учнів у процесі вивчення нового матеріалу).

Вчитель світової літератури, професійні вимоги до нього:

• знати свій предмет досконало і викладати його захоплююче;

• засобами рідної мови і художнього слова виховувати в учнів загальнолюдські та національні ідеали;

• зміст літературної освіти учнів пов’язувати з сучасним життям;

• здійснювати розвиваюче навчання, ранню професіоналізацію, плекати філологічні здібності учнів;

• керувати процесом осмисленого сприйняття літературного твору, стимулювати відчуття краси, її оберігання;

• через систематичне проведення самостійної роботи формувати в учнів уміння в сфері гуманітарної освіти;

• усіляко заохочувати учнів до самоосвіти, самовиховання, до максимального духовного збагачення; засобами художнього слова розвивати усне й писемне мовлення учнів, культивувати у вихованців прагнення постійно поліпшувати й збагачувати свій словник; чільним завданням викладання літератури вважати прищеплення національної свідомості;

• у змісті творів, що вивчаються текстуально, акцентувати високі постулати християнської доброчинності.

Однією із форм досконалої підготовки вчителя світової літератури є особистісно орієнтована педагогіка, засадничі принципи якої впродовж тривалого часу успішно застосовуються в сучасній школі: визнання самоцінності кожного учня, сприймання його індивідуальної неповторності; створення необхідних умов для всебічного розвитку учня як особистості з певними здібностями та можливостями; активізація особистого потенціалу кожного учня з метою розвитку навичок самостійного вирішення проблемних ситуацій; здійснення освітньо-виховного процесу в атмосфері емоційності й психологічного комфорту; демонстрація щирого інтересу вчителя до особистості учня; постійна комунікація педагога з вихованцями; невпинне вдосконалення власної методичної системи, її оновлення, трансформація відповідно до потреб та можливостей учнів; розвиток умінь уникати будь-яких конфліктів.

Психолого-вікові особливості студента-читача, учня-читача

Для шкільної методики викладання світової літератури особливо важливою є методична тріада: емоційність – пізнання – виховання. Аналіз літературного твору повинен починатися з його емоційного сприймання, із зародження зацікавленості твором чи окремими його аспектами. Текст пропонує читачеві широку інформаційну палітру, адже вчитель знайомить учнів із особливостями історико-географічного чи суспільно-культурного контексту, показує характерні ознаки певної літературної доби і творчого стилю письменника. Читання літературного твору, його інтелектуальне осмислення та внутрішнє співпереживання впливає на виховний процес у школі: під впливом ідейно-тематичної та проблемно-образної виразності художнього тексту формуються світоглядні засади, етичні канони, моральні якості школярів.

Сучасна конфігурація методики викладання світової літератури в школі значною мірою зумовлюється особливостями сприймання літературних творів учнями різних вікових груп. Об’єктивний контекст аналізу літературного твору формує особистий досвід школяра, його естетична, емоційна, власне читацька компетентність. Робота з художнім текстом повинна спиратися на володіння учителем інформації про рівень сприймання прочитаного, тобто про наявність базового для аналізу матеріалу. Діагностика рівня та якості сприймання літературного твору може відбуватися у найрізноманітніших формах: через з’ясування загальних вражень учнів про прочитаний твір, через анкетування та усне опитування, через пропозицію виконати домашнє завдання, що передуватиме аналізові твору.

Для методики викладання світової літератури в середній школі проблема сприймання художнього твору безпосередньо пов’язана із проблемою його аналізу. Наукові дослідження співвідношення процесів сприймання та аналізу активно використовуються методистами та учителями світової літератури як на етапі формування змістової частини навчальної програми, так і на етапі її практичної реалізації. Традицією вітчизняної методики стало застосування ключових принципів аналізу художнього твору: принципи цілісності, відповідності форм і шляхів аналізу художній природі твору, єдності змісту та форми твору, багатозначності.

Діалог, багатоаспектна комунікація, можливість формування позитивної навчально-виховної атмосфери – характерні ознаки процесу вивчення літературного твору. Саме тому неодмінними вимогами до методичного супроводу є дотримання певних психолого-педагогічних умов: створення комфортної психологічної атмосфери, яка заохочує учнів до співтворення художнього світу та його співпереживання; емоційний контекст здійснення навчальної діяльності; максимальна та оптимальна індивідуалізація навчання, підхід до кожного учня, урахування як особливостей його характеру, так і навчального потенціалу.