Сутність та види продуктивності праці.

Праця – це доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних та духовних благ, необхідних для задоволення суспільних та особистих потреб людей. Зміст та характер праці залежать від степеню розвитку продуктивних сил та виробничих відносин.

Праця, що витрачається на виробництво певної продукції, складається з:

• живої праці, яка витрачається у даний момент безпосередньо у процесі виробництва даної продукції,

• минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції.

У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого у речових елементах виробництва, на створюваний продукт.

Продуктивність праці – це економічна категорія, що характеризує ефективність затрат праці у матеріальному виробництві. Продуктивність праці визначається як затратами живої праці, так і сукупної (живої та минулої, втіленої в речах). Тому розрізняють продуктивність індивідуальної та суспільної праці.

Продуктивність суспільної праці характеризується затратами сукупної праці і визначається шляхом ділення національного доходу на середньорічну чисельність працівників, зайнятих у матеріальному виробництві.

Продуктивність індивідуальної праці характеризує ефективність затрат живої праці у конкретних умовах виробництва. Показниками виміру продуктивності індивідуальної праці є:

1). Виробіток – визначається:

а) кількістю продукції, що виробляється за одиницю робочого часу: В = Q / T, де

Q – обсяг виробленої продукції; Т – затрати живої праці на виробництво продукції.

б) кількістю продукції, що припадає на одного середньоспискового робітника за одиницю часу

В = Q / Ч_сер.сп., де Ч_сер.сп. – середньоспискова чисельність робітників.

2). Трудомісткість – визначається затратами робочого часу на виробництво одиниці продукції

ТМ = Т / Q.

Методи визначення продуктивності праці.

Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий та вартісний (грошовий) методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції та продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо). Цей метод є найбільш точним, має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості). ПП = Q / Ч_сер.сп.

Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продукцію, що має одне й те ж саме призначення, проте відрізняється за якоюсь однією ознакою, виробіток можна розрахувати за допомогою умовно-натуральних одиниць. Натуральний метод має обмежене застосування, оскільки загалом підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, за даного методу не можна врахувати змін обсягу незавершеного виробництва, яке у деяких галузях має велику частку у загальному обсязі продукції (будівництво, судно будівництво тощо).

Трудовий метод (або метод нормованого робочого часу) найчастіше використовують на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається у нормо-годинах. За науково обґрунтованих і на певний період незмінних норм, цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці. Виробіток визначається у нормо-годинах.

ПП = ∑ (Q_і× Т_од.і)/Ч_{робітників}

Q_і – обсяги окремих видів продукції в натуральному вираженні,

Т_од.і – відповідні величини затрат праці на одиницю продукції.

Трудовий метод має обмежене застосування, оскільки він базується на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності перегляду норм в міру здійснення організаційно-технічних заходів. Крім того, на багатьох підприємствах визначається здебільшого технологічна трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників.

Вартісний метод вимірювання продуктивності праці ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна, чиста, умовно-чиста продукція).

ПП = V_п./ Ч_{сер.сп.ПВП}, де

V_п – обсяг продукції у вартісному вираженні,

Ч_{сер.сп.ПВП} – середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу.

В сучасних умовах даний метод є найбільш поширеним, але найменш точним, оскільки затрати минулої праці (сировина, матеріали, амортизація) складають більшу частку вартості продукції. Проте він дозволяє порівняти різнорідну продукцію з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві, так і в галузі та в економіці в цілому.

Крім розглянутих показників, у енергетиці для характеристики рівня продуктивності праці на електростанціях, котельнях, у мережах застосовується:

1) штатний коефіцієнт, який визначається як:

• відношення чисельності персоналу підприємства до встановленої потужності електростанції (чол./ МВт);

• відношення чисельності персоналу підприємства до номінальної продуктивності котельні (чол./ ГДж × год).

2) питомий виробіток електроенергії, який визначається як відношення кількості енергії, виробленої за рік, до чисельності персоналу підприємства (тис. кВт × год / чол.).