12. Етапи планування інноваційної діяльності

Інноваційна діяльність - це діяльність з розробки та освоєння результатів досліджень, що підвищують ефективність способів і засобів здійснення конкретних процесів, у тому числі освоєння виробництва нової продукції і технологій. За своєю сутністю інноваційний процес є послідовним ланцюгом подій, у ході яких інновація визріває від ідеї до конкретного продукту, технології, структури або послуги і поширюється в господарській практиці й суспільній діяльності.Запровадження інновацій є чи не найбільш капіталомістким процесом у будь-якій галузі.Планування інновацій – це система розрахунків, спрямована на вибір і обґрунтування цілей розвитку суб’єкта інноваційної діяльності і на підготовку рішень необхідних для їх безумовного досягнення. 

Особливості планування інноваційної діяльності:  ─ значна невизначеність планових ситуацій у зв’язку з новизною інновацій, довготривалим характером їх розробки та впровадження;  ─ значний ризик вкладення інвестицій;  ─ постійна зміна об’єкту та предмету дослідження.  Основні задачі планування інноваційної діяльності:  1) вибір оптимальної стратегії фірми;  2) забезпечення стійкості функціонування і розвитку фірми;  3) формування оптимального по номенклатурі та асортименту портфеля новшеств та інновацій;  4) структуризація цілей інноваційної діяльності;  5) формування організаційно-технічних і соціально-економічних заходів для забезпечення виконання плану;  6) стимулювання виконання плану.  Процес планування інновацій забезпечує:  • обґрунтований вибір основних напрямків інноваційної діяльності;  • формування програм досліджень, розробок і виробництва інноваційної продукції;  • розподіл програм і окремих завдань за окремими відрізками часу і закріплення за виконавцями;  • встановлення календарних термінів проведення робіт із програм;  • розрахунок потреби в ресурсах і розподіл їх за виконавцями на основі бюджетних розрахунків.  Система планування має ряд принципів, що встановлюють загальні правила проектування й ефективного функціонування цієї підсистеми в інноваційному менеджменті:  • єдність науково-технічних, соціальних і економічних завдань розвитку;  • наукова обґрунтованість й оптимальність рішень;  • домінування стратегічних аспектів, комплексності, безперервності, гнучкості й бюджетної збалансованості 

Визначення економічної ефективності технічних новинок і нововведень

До груп технічних новин і нововведень, стосовно яких визначаються й оцінюються економічна та інші види ефективності, належать створення, виробництво та використання нових або модернізація (поліпшення експлуатаційних характеристик) існуючих засобів праці (машин, устаткування, будівель, споруд, передавальних пристроїв), пред­метів праці (сировини, матеріалів, палива, енергії) і споживання (продукції для безпосереднього задоволення потреб населення), технологічних процесів, включаючи винаходи й раціоналізаторські пропозиції. Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень служить економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оці­нки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період.

Залежно від кола вирі­шуваних завдань величину економічного ефекту можна і треба обчислювати в одній із двох форм — народногосподарській (за­гальний ефект за умов використання нововведень) і внутрішньо­господарський (ефект, одержуваний окремо розробником, вироб­ником і споживачем технічних новин або нововведень). Народногосподарський економічний ефект визначається через порівнювання результатів від застосування технічних нововведень і всіх витрат на їхню розробку, виробництво і споживання; він відби­ває ефективність тієї чи тієї групи технічних нововведень з погляду їхнього впливу на кінцеві показники розвитку економіки країни. Внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект, що обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу «на­ука—виробництво—експлуатація (споживання)», дає змогу оціню­вати ефективність певних технічних новин і нововведень з огляду на ринкові економічні інтереси окремих науково-дослідних (про­ектно-конструкторських) організацій, підприємств-продуцентів і підприємств-споживачів. Перша форма економічного ефекту як оцінний показник використовується на стадіях обґрунтування до­цільності розробки та наступної реалізації нових технічних рішень і вибору найліпшого варіанта таких, а друга — у процесі реалі­зації новин (нововведень), коли вже відомі ціни на нову науково-технічну продукцію та обсяги її виробництва. Незважаючи на відмінності між двома формами виразу економічного ефекту Етнг(вг) (народногосподарського — індекс нг, внутрішньогосподарського — індекс вг), способи їхнього обчислення є ідентичними; вони виз­начаються як різниця між результатами (продукцією, роботою, послугами у вартісній оцінці) і витратами на досягнення таких за певний розрахунковий період Т, тобто Етнг(вг) = РТ – ВТ (9.7)

З урахуванням чинника часу народногосподарський економіч­ний ефект від технічних нововведень дорівнює: де Рt- Вt — вартісна оцінка відповідно результатів і витрат у t-му році розрахункового періоду; tn-tk — відповідно початковий і кінцевий роки розрахункового періоду.

Розрахунок показників ефективності передбачає розрахунок наступних аналітичних коефіцієнтів:

• чистого приведеного ефекту;

• індексу рентабельності інвестицій;

• норми рентабельності;

• строку окупності проекту і коефіцієнта ефективності.