Тема 5 монолог. Діалог

"Заговори, щоб я тебе побачив "

(Сократ)

5.1. Уявні монологи і діалоги.

5.2. Розвиток змісту монологу.

5.3. Вдосконалення навиков усної мови.

5.1. Уявні монологи і діалоги

У формуванні думку велику роль відіграють закони та правила логіки, їхні системи ретельно розроблялися і розробляються сьогодні.

Внутрішня мова має свої види, вони функціональні, їхнім критерієм є ступінь усвідомлення і керованості (некерованості).

Види внутрішньої мови:

1) уявна підготовка майбутнього вислову — відбувається поступова вербалізація мовного наміру (інтенції) аж до дотримання норм культури мови (навіть орфографії);

2) тихе читання про себе — увага зосереджена на розумінні та засвоєнні змісту, запам'ятовуванні; важливим є оціночний підхід;

3) уявне рішення задач різного ступеня складності, а також уявне конструювання (графічне, вербальне і т.д.) - в центрі - логіка.

Може супроводжуватися записами, кресленнями, тобто зовнішньою, графічною формами мови;

4) спогад і роздум з використанням багатьох елементів образного мислення - керованість невисока; думка буває аморфна, мовні форми безладні, навіть тематика нестійка;

5) творча діяльність; має величезну кількість варіантів, комбінацій, планування своєї діяльності. При всій різноманітності варіантів усвідомленість і керованість високі; цілеспрямованість, висока активність, а іноді - високий рівень емоцій, захопленість, навіть натхнення;

6) внутрішній діалог, зазвичай суперечка з реальною особою або літературним героєм - високий ступінь усвідомленості, захопленість, інколи - емоції високого напруження. Достатньо висока мовна оформленість з використанням мовних засобів.

7) внутрішній діалог з самим собою, самоаналіз, комплекс неповноцінності, муки совісті, звернення до Бога - високий рівень внутрішньої, духовної напруги, емоційне напруження, чітка думка, але мова впорядкована, мовні форми зазвичай усвідомлюються.

Зовнішня мова людини рідко триває понад 3-4 г. на добу. Лише деякі професії потребують більше часу. Але у світі внутрішньої мови людина живе решту всього часу, окрім глибокого сну. Із перелічених вище семи видів внутрішньої мови лише перший завжди був предметом риторики або інших освітніх систем. Неориторика робить спроби управління деякими видами в окремих ситуаціях. Є сфери, непідвладні самому суб'єкту, - світ несвідомий: інтуїція, тривожність, захопленість, якоюсь мірою уява та творчість. Є відносна свобода внутрішніх монологів і діалогів на основі можливих невдач і помилок. Ця свобода створює для суб'єкта умови недосяжної в зовнішній мові глибини творчості: саме у внутрішньому діалозі вирішуються найважливіші та найвідповідальніші завдання, робляться винаходи та відкриття, народжуються нові ідеї.

5.2. Розвиток змісту монологу

Монолог є однонаправленістю мови. Ось чому правильне володіння, уміння користуватися монологом цікавили учених ще в античність. Монолог - прерогатива оратора, оскільки він промовляє свій виступ, направлений на слухачів, не очікуючи відповіді. Основний принцип ораторства - переконання. Чим краще ти володієш монологом, тим краще ти можеш переконувати - цього висновку у своїй книзі "Риторика" дійшов великий ритор, філософ Аристотель. Виняткова цінність риторики Аристотеля полягає в тому, що вона орієнтована на слухача. Застосування її принципів, обізнаність у цих принципах робить людину озброєною проти всіх і всяких видів мовного насильства.

Перша категорія - образ оратора і вид мови. У цій категорії поєднуються загально соціальні умови, запропоновані ораторові, і його оптимальна відповідь на ці умови, тут поєднані етос і логос. При цьому Аристотель наголошує на необхідності милосердя, справедливості. Саме це лежить в основі вдалого ораторського виступу, а отже, і в основі правильно поставленого монологу.

Друга категорія - пафос оратора в даній мові, або образ мови в її задумі та мовленнєві емоції. Це дії оратора в межах, запропонованих йому суспільством. Межі етосу та логосу вже зрозуміли і засвоєні оратором, тепер починається його, оратора, конкретний вплив на аудиторію. Він формує на підставі свого пафосу такий образ мовної дії, що занурить аудиторію в мовленнєві емоції. Аудиторія починає жити цими емоціями незалежно від дійсної емоції. У цих двох категоріях немає логосу, в ній є пафос та етос.

Третьою категорією є поєднання доказів і композиційно-стилістичного складу мови. Відповідальність за докази цілком реалізує пафос оратора, композиція і стиль - це словесний ряд, (ідейно- і формально-словесна вираженість відчуття і думки), доступний розумінню аудиторії. Це є загальним між аудиторією і оратором, тобто логос.

Таким чином, перша категорія - етос і логос; друга категорія - пафос і етос; третя категорія - пафос і логос.

Правильне поєднання трьох основних риторичних понять формує витриманий монолог а отже, є запорукою успішного виступу оратора. Згідно з Аристотелем, зміст виступу, а відтак, і монологу, мають бути адекватними, тобто грунтуватись на правильно підібраних фактах. Зміст повинен бути зрозумілим для аудиторії та стилістично грамотно оформленим. Горгій висуває також етичні вимоги стосовно оратора.

Без сумніву, "Риторика" Аристотеля - основоположний матеріал, що дав дослідникам змогу удосконалювати риторичне мистецтво, мистецтво публічного виступу. Сьогодні успішність публічного виступу набула особливої актуальності.