7.6. Судові дискусії

Мабуть, про майстерність судових ораторів написано більше, ніж про інші види красномовства, Аристотелем, Горацієм, Кантом і ін. Сама процедура судочинства народилася ще в Афінах - це дві сторони процесу: суд ведеться як дискусія, присутні звинувач, той, який захищає, та незалежний суддя.

Сам процес суду це тривалий полемічно-доказовий виступ. Рішення суду - рішення долі. Неправильність ухваленого рішення - тягар на все життя. Саме у суді вербальність досягає такої важливості. Рішення суду - це завжди останнє слово, що визначає подальшу долю не тільки підсудного, а й обвинувача, адвоката і навіть судді. Суд насамперед мав втілювати в собі народну справедливість.

Рішення суду Грунтується не лише на дискусії, й на свідченнях свідків, визнанні обвинуваченого. Судовий оратор більше розмовляє, ніж декламує або сповіщає, звертається більше до здорового глузду, аніж до фантазії присяжних.

Судовий процес - своєрідна школа життя, справедливості, культури, мислення і мови, школа високої відповідальності, адже від майстерності та внутрішнього відчуття справедливості юриста залежать долі людей. Кращі оратори завжди виступали проти ускладнення промови, особливо проти використання іншомовних слів у ній.

Однак судові промови не обмежуються тільки дискусією сторін. Трапляються справи, які не вирішуються роками. Під час слідства у таких справах накопичуються протоколи допитів, свідчення свідків, матеріали преси, листи, особисті записи. Процес спілкування слідчого з підозрюваним надзвичайно складний.

Слідчий повинен зрозуміти підозрюваного, а підозрюваний повинен зрозуміти слідчого. Звідси - багатий словниковий запас слідчого.

Слідчий має вербально добитися від підозрюваного фактів, що цікавлять Його. Тому нерідко удається до різноманітних прийомів.

Особливу роль у судовому розгляді виконує суддя, адже він виносить вердикт. Тому мова судді має бути доступною простому народу, який, безсумнівно, виявляє зацікавленість у судовому процесі, та водночас літературною, лаконічною, суворою. Умова судді не повинно бути яких-небудь емоцій, напруги.

Особлива мову й обвинувача, якому необхідно довести присутньому народу провину підсудного. Тому промова обвинувача повинна бути чіткою та зрозумілою.

Мова свідка, підкріплена клятвою, має бути переконливою. Взагалі, "правдива мова" - питання обширне, його вивчає багато дослідників.

7.7. Духовно-етичне слово

Мова формувалася під змістовним, етичним, стилістичним впливом головної книги - Біблії і особливо Євангелія, псалмів, молитов, літургійних текстів.

Більшість хрестоматій містила розділи (понад 50 сторінок), надруковані церковнослав'янскою мовою.

У XX ст. залишилося мало людей, які знають церковнослав'янську мову, окрім духівництва, мова якого навіть у сьогодні відрізняється своєрідністю манери, вимовою, частково лексикою та фразеологією.

У духовно-етичній мові славянізми поєднувалися з народно-поетичною мовою, прислів'ями, старовинними піснями, думами, частково - літературою VIII - початку IX ст.

Особливості духовно-етичної мови:

1) мова некваплива, без підвищених тонів, розмірена, ритмічна, позбавлена емоційних вибухів, розсудлива, рідше - повчальна;

2) відмінно відпрацьована лексика з ненаголошеною, проте помірною артикуляцією звуків, .ледве помітною схильністю до окання;

3) порівняно часте цитування відомих у народі біблеїзмів, крилатих слів з Євангелія та інших християнських книг, причому ці цитати, як правило, органічно вплітаються в авторський текст того, хто говорить;

4) синтаксис мови чіткий, речення не дуже великі, зазвичай інтонаційно завершені.

У духовно-етичній мові дотримуються вимоги культури мови, норми. Вона зорієнтована на світські критерії, але в окремих випадках використовуються специфічні форми.

У духовних, богословських навчальних закладах увага приділяється постановці голосу, співу, інтонаціям, тембру, заучуванню на пам'ять величезної кількості текстів і їх виразному читанню, а також готовності пам'яті в певний момент "згадати" потрібні крилаті слова.

Особливе місце в духовному житті віруючих належить сповіді, тобто таїнству, до якого навряд чи можна застосовувати слово "красномовство". Сповідь - це саморозкриття, розкаяння, каяття, самоочищення через правдиве визнання в поганих вчинках, думках, намірах. Це - школа правдивості, щирості, морального очищення і особи, і всього суспільства.