Тема 2 риторика. Наука

"Велика бо користь від навчання книжного. Книги - мов ріки, які напоюють собою увесь світ; це джерело мудрості, в книгах — бездонна глибина;

ми ними втішаємося в печалі; вони —узда для тіла і душі. В книгах світило мудрості, а про мудрість сказано; люблячих мене люблю, а хто дошукується мене — знайде благодать ".

"Повість минулих літ"

2.1. Риторика як науковий предмет.

2.2. Висвітлення думки і мови за М.В. Ломоносовим.

2.3. Місце риторики: відношення до граматики і стилістики.

2.4. Література і риторика.

2.5. Риторика - інструмент стилеутворення.

2.1. Риторика як науковий предмет

Риторика в даний час - це філологічна наука, що вивчає способи побудови художньо виразної мови.

У Середні віки риторика була з-поміж предметів, які обов'язково вивчалися в університетах багатьох країн. У в XVII — XIX ст. вийшло друком багато підручників з риторики (красномовства, солодкомовства, вітійства, теорії словесності).

У бібліографії навчальних книг з риторики близько І50 найменувань.

При цьому перше з них - риторика митрополита Макарія, датована 1617-1619 pp., остання ж - риторика Д. Н. Овсянико-Куліковского 1923 р.

Першим підручником з риторики було "Стисле керівництво з риторики на користь любителів солодкомовства" (1743 р.) М. В. Ломоносова. Раніше риторика існувала лише в рукописах латинською та церковнослов'янською мовами.

Відомо, що до середини XIX в. у багатьох європейських країнах, риторику витісняло безліч суміжних наук: теорія словесності (предметом її вивчення є здебільшого художня мова, тропи), культура мови (основним предметом її вивчення є норми літературної мови). Риторика як самостійна наука почала відроджуватися з середини XX ст.

На сьогодні риторика вийшла поза межі, встановлені її творцями. Вона дедалі глибше проникає в сферу, що стосувалася винятково компетенції поетики.

Окрім того, розробляються критерії невербальної риторики - характер взаємодії міміки, жестів, голосових модуляцій, кольори і вплив комплексу подібних явищ на людину.

Неможливо уявити сучасну риторику поза лінгвістикою, герменевтикою (науки про сприйняття), семіотикою (наука про способи позначення і характер знаків), психологією, фізіологією І дидактикою.

Риторика вивчалася і розглядалася у працях Р. Варта, роботах Ю. М. Лотмана, Б. А. Успенського, комунікативно-лінгвістичних дослідженнях М. М. Бахтіна. У 1958 р. вийшла збірка статей "Про ораторське мистецтво", в 1967 р. - збірка статей "Майстерність усної мови", у 1978 p. - видання "Античні риторики", де були вміщені праці Аристотеля, Деметрія, Діонісія Галікарнаського та ін.

Сьогодні проблемам риторики присвячено низку досліджень і статей.

2.2. Висвітлення думки і мови за м. В. Ломоносовим

Книга М.В. Ломоносова "Стисле керівництво до красномовства" (1743-1744 pp.) була поштовхом розквіту та загального визнання риторики.

Рецензував вказану працю академік Р.Ф. Міллер.

Перший варіант цієї книги йому не сподобався, оскільки вважав його неповним (на його думку, багато чого не було взято до уваги). Він запропонував написати книгу латиною і прикласти до неї російський переклад.

Поява подібної теоретичної праці вирішувала низку проблем:

1) з'явилося зведення правив, що регулювали стильові відмінності (у той час церковна та народна мови були змішані);

2) риторика звільнилася від впливу богослов'я;

3) риторика стала доступною для широкого загалу читачів;

4) з'явилося вчення про три штилі: високий, середній і низький. Риторика М. В. Ломоносова звернена до античного світу - Сократа, Платона, Аристотеля. Вона філософськи обгрунтована.

Книга написана в простій, доступній формі. Але при цьому відкриваються глибина предмета та його наукова складність. Вона має три частини:

1) про зображення;

2) про прикрасу;

3) про розташування.

Головна риторична проблема: напружене зіткнення мови та логіки.

М. В. Ломоносов відстоював наукову істину в мовах, розробляв канали інвенції, винаходи (має стосуватися сьогодення і минулого), учив знаходити головне в змісті і виділяти його.

Він радив, по-перше, досконало знати предмет своєї мови, по-друге, уміти сказати про нього, передати іншим своє знання, тобто побудувати свою промову так, щоб слухач зрозумів і прийняв.

Предметом науки риторики автор вважає не тільки ораторію, але і поезію, допускає наслідування і постійне тренування, закликав вчитися на досвіді прославлених художників, звеличав майстерність Цицерона.

Остаточний варіант праці М.В. Ломоносова "Стисле керівництво з красномовства..." побачив світ в 1748 р. Ця праця мала колосальне значення для розвитку риторичної науки загалом. Риторика стала самостійна і доступніша. Вона була пристосована до потреб часу, і потреб навчальних закладів.