7.2. Політичне красномовство

Якщо говорити про політичні промови, то вони бувають:

1) інформаційні - це пропаганда, політосвіта, наука;

2) переконливі та закличні, спонукаючі до дії, — це агітація (наприклад передвиборна);

3) дискусійні, полемічні, навіть викривальні (обговорення спірних питань).

У політиці широко використовуються засоби масової інформації - радіо, телепередачі, але в моменти загострення політичної боротьби зростає роль живого слова, імпровізації. Це - виступ на мітингах, демонстраціях. Таки виступи потребують досконалого володіння мистецтвом слова. Тільки за допомогою цього можна досягнути успіху.

Тематичний діапазон політичних промов широкий: боротьба за владу, міжнародні та міжнаціональні питання, економічні, етично-виховні, правові та науково-освітні, релігійно-конфесійні проблеми і складні питання життя, побуту, забезпечення людей.

На початку 1990-х pp. виразно прозвучала тема "мова влади". Мова державних діячів, крупних керівників у сфері економіки, освіти та культури, в так званих силових структурах завжди привертає увагу широких мас населення, оскільки в їхній мові, що передається через ЗМІ, міститься життєво важлива інформація (модель "влада- народ"). На жаль, не завжди державні діячі дотримується правил і законів риторики, хоча це і не впливає на їхній успіх.

Риторична характеристика цього різновиду політичних виступів така: про них судять за ступенем повноти, "прозорості" у доборі фактів, зв'язків між ними і перспективою. Вони сприймаються слухачами; читачами неоднозначно.

Ще один різновид політичного красномовства - риторика революцій. Вони дали нам чимало обдарованих ораторів: Че Гевара, Дж. Гарібальді. Причини цього: глибока переконаність лідерів руху в своїй правоті, необхідність залучення людських мас, їх переконання, високий емоційний підйом, натхнення, готовність до жертви, проголошення боротьби за свободу і щастя людей, всього народу. Революційна ораторика розжарена пристрастями до межі, вона збуджує велику кількість людей/

У політичному красномовстві зазвичай спостерігається дотримання мовної норми, а нерідко і використання афоризмів. Факти порушення культури мови піддаються критиці. Використовуються також засоби наочної агітації: лозунги, плакати, транспаранти, портрети, різноманітна символіка, а також музика, кінофільми. Промови політичних ораторів нерідко видаються і перевидаються у вигляді брошур, книг і навіть багатотомних збірників.

7.3. Академічне красномовство

Академічному красномовству притаманна висока майстерність спілкування. Цей вид красномовства писали Сократ, Платон, Аристотель, В. 3. Соловйов, В. О. Ключевській, Н. А. Бердяев, В. У. Винограду, Д. А. Тімірязєв, А. Ф. Лосев, С. Лихачев і багато інших. Як педагоги ці мислителі та їхні учені формували і відточували майстерність навчальних діалогів, дискусій, евристичних бесід на лекціях в університетах, на публічних виступах. Основні принципи, якими вони керувалися є: наукова глибина висловлюваного матеріалу, точність, логіка (обгрунтування, доведеність, пошук істини), знання та облік адресата, уміння встановлювати контакт з аудиторією, знаходити рівень допустимості, інтересу, мотивації, досягати зворотного розвиваючого ефекту. Його відмінні риси:

1) наукова термінологія;

2) аргументованість;

3) логічна культура;

4) повідомлення відомостей наукового характеру, нових для аудиторії;

5) доступність.

Університетський професор наводить зразки культури мислення, він веде за собою студентів. Адже саме професор показує своїм, учням всю глибину та красу вибраної ними науки. Суть університетської освіти не тільки в новизні висловлюваного, а і в реалізації методів дослідження. Професор "будить" думку студентів, стимулює їх здібності, обдарованість, запалює прагнення.

Різновидом академічної красномовства є педагогічне спілкування

- в навчальному закладі, в сім'ї.

Головне в такому спілкуванні - створення атмосфери близькості, довіри, сприятливого емоційного клімату, артистизм викладача, батьків, що знімає психологічні бар'єри. Викладач все ж таки планує спілкування, що складається з таких етапів: моделювання майбутнього спілкування; його організація і виконання наміченого - з можливими варіантами, "управління" спілкуванням; контрольно-оціночний етап

- для себе, зрозуміло. Викладачеві необхідно бездоганно володіти собою і мовою, механізмами мови, оперативно орієнтуватися в умовах, не упускати основну мету, бачити перед собою не об'єкт дії, а живу, животрепетну особу. Безумовно, необхідне розуміння психології іншої людини, уміння знаходити підхід до кожного учня і, спілкуючись, запалювати інтерес у свідомості кожного, до кого спримовані його уміння і талант.