7.8. Ділове мовлення

Ділове мовлення переважає в діяльності людей, які працюють в державних міністерствах, муніципалітетах і департаментах.

Ці категорії людей тяжіють до інформаційних аспектів мови, теорії та практики мовленнєвої комунікації. На першому плані для них:

1) інтереси справи, логіка, юридична логіка коректність;

2) партнеру ділових відносинах - це об'єкт мови (усної, письмової), від якого залежить успіх справи, і він повинен відчувати задоволення;

3) ініціатор спілкування має "управляти"розмовою;

4) той, хто говорить, має знати позиції кожного із присутніх і свою мову спрямовувати не лише конкретно всім, а й кожному окремо;

5) той, хто говорить, не повинен забувати, що лише конкретно він перебуває в невигідному становищі, адже він само розкривається перед тим, хто його слухає. Той, хто говорить, ризикує, а той, хто слухає, має можливість зважити свою подальшу поведінку;

6) аналізуючи мову того, хто говорить, той, хто слухає повинен вирішити такі завдання: чому можна вірити - чому не можна; чи прихований в мові того хто говорить, інший сенс, якщо так, то в чому він полягає; які із запропонованих умов йому вигідні, як ініціатор перемовин, тобто той, хто говорить, до нього ставиться.

Обидва учасники перемовин повинні встигнути чітко виділити інформацію в мові один одного, оцінити її з погляду новизни, достовірності, перспектив використання, вірогідної ефективності цього використання. Причому всі перелічені завдання мають бути вирішені в умовах дефіциту часу і в супроводі ввічливих усмішок.

Усе це потребує знань із психології людини, менеджменту, маркетингу, реклами, теорії управління, аналітичних умінь і прогнозування. Зазвичай у дідовому спілкуванні виділяються такі етапи: попередній, прогностичний, юридичний, етап підсумкового зважування і, нарешті, ухвалення рішення, підписання акта (контракту, договору).

Мова службової документації повинна відповідати традиціям офіційно-ділового стилю літературної мови. Важливі особливості офіційно-ділового стилю - це точність і мовний стандарт. Ці ознаки помітні в оформленні ділових паперів: характері композиції, розташу-

вання частин тексту, поділ на абзаци, рубрикація, шрифт тощо. Характеристики ділового тексту:

1) чітка цільова установка;

2) чітке визначення предмета обговорення;

3) зазначення учасниками ділового контакту дати, часу та місця;

4) дотримання юридичних норм;

5) однозначність термінів і формулювань;

6) відмова від алегорій, метафор, образотворчих засобів, які можуть завадити до точному розумінню текстів, суворе дотримання норм літературної мови, офіційно-ділового стилю.

7.9. Побутове спілкування

Платон та Аристотель приділили істотну увагу дружній бесіді як предмету риторики. Аристотель вважав наявність хорошого друга головним компонентом щастя: бесіда ушляхетнює людей, збагачує їх, дарує радість. Але життєве спілкування далеко не вичерпується бесідами друзів. Це також - і ділові перемовини, і застільні промови, і літературні, наукові, політичні спори та інтимні пояснення. Все це - елементи культури. І кожна людина повинна володіти ними для самоствердження, задоволення, прагматичної мети.

Особливості побутового спілкування.

1. Мова найчастіше спонтанна, непідготовлена, відображає хвилинний настрій, відчуття, пориви. У ній виразно виражена індивідуальність кожного суб'єкта.

2. Переважає діалог, хоча наявний полілог. Усний текст взв'язний. Окремі репліки можуть видатись не зрозумілими поза текстом. Такому спілкування є властивий термін "ситуативна мова".

3. Емоційний рівень побутового спілкування надзвичайно високий.

4. Величезну роль відіграють невербальні засоби спілкування, паралінгвістичні коди, весь той "потік життя", що враховується при аналізі дискурсу. З цієї ж причини доречні умовчання, натяки, елюзії, посилання на події, відомі тільки співбесідникам.

5. Не завжди дотримується літературна норма, стилі - від розмовного для літератури з елементами патетики до розмовно - побутового з елементами просторіччя, діалектами. 6. У інших видах мови (окрім внутрішнього діалогу) досить чітко виділяються жанри. В побутовій мові ця можливість ослаблена, мова стандартів тут знижена. Лише в окремих ситуаціях можливо говорити в жанрі анекдота, виступити з панегіриком тощо.

Розмовна, побутова мова є простором активного застосування правил культури мови. Побутове спілкування, на перший погляд, - справа приватна, проте не можна заперечувати його соціальної природи: вона виражається в особистих контактах не тільки в сім'ї, а й по за нею. Побутове спілкування притаманна суспільству, формує у кожної людини комунікабельність, розвиває гнучкість у користуванні мовою, відчуття гумору, виразність мови, уміння невимушено триматися в суспільстві, знімати напругу в стосунках.

Сфера побутової мови та її мовних засобів поки що маловивчена: все мовознавство побудоване на матеріалі літературних текстів, здебільшого письмових, де своєрідність індивідуальності. Лише в останні десятиліття почали з'являтися дослідження у сфері розмовної лексики, розмовного синтаксису, фонетики, невербальних засобів розмовної мови. Значне місце побутовому спілкуванню відведено в працях психолінгвістів, соціолінгвістів.

Теми для обговорення

1. Які ви знаєте роди і види риторики? 2. Охарактеризуйте:

— політичне красномовство;

— академічне красномовство;

— військове красномовство;

— дипломатичне красномовство;

— судове красномовство;

— церковнобогословське красномовство;

- ділове красномовство;

— соціально-побутове красномовство;

Завдання. Тренінги. Ігри

• Ознайомтеся з характеристиками різних видів ораторської мови залежно від загальної цільової установки, які наводить П. Сопер у книзі "Основи мистецтва мови". У чому специфіка кожного виду мови?

"Загальна мета може полягати в тому, щоб розважити, інформувати, надихнути, переконати, закликати до дії. Певною мірою мислимо і поєднання цих цілей. Наприклад, мова розважального порядку інший раз не обійдеться без інформації і навіть без елементів дії. Мова, що схиляє до дії, не матиме успіху, якщо вона не цікава, не повчальна, не надихає і не переконує. Але оратор повинен чітко усвідомлювати, яка ж із загальних установок є переважаючою і, відповідно до цього, будувати свою промову.

1. Розважальна промова

Така мова не містить іншої мети, окрім тієї, що полягає в ній самій. Вона сама по собі повинна розважити і потішити слухача.

Можна було б сказати, що її мету просто підтримати увагою та інтересом слухача, але мається на увазі цікавість - інтерес як самоціль, її часто чуєш на банкеті та в іншій обстановці, де люди зустрічаються, щоб в приємному спілкуванні провести час.

2. Інформаційна промова

Завдання інформаційної промови не тільки збудити допитливість, а й дати нове уявлення про предмет. Вона може бути оповіданням, описом, поясненням. Оповідання - це рух; опис розчленовує предмет, показує його частини і надає їм наочності, як на картині; пояснення показує, який предмет у дії. У всіх інформаційних промовах переважає яка-небудь одна з характерних ознак.

Інформаційна промова повинна відповідати наступним вимогам:

а) у ній не має бути нічого спірного;

б) вона повинна збуджувати допитливість;

в) вона має задовольняти запити слухача;

г) повідомлення повинне бути актуальним;

3. Надихаюча промова

Агітаційні промови загалом можна поділити на три групи: промови з метою надихнути, промови з метою переконати і мови з метою викликати активну реакцію. Досить часто ці три види загальних цільових установок перекривають частково одна одну. Більшість промов з метою переконати викликають дієві пориви, як і промови, що спонукають до дії.

Проте багато промов краще всього визначити, як промови, мета яких внести ясність до питання, підкреслити його значення і надихнути слухача, оскільки їх головна мета не в тому, щоб навести нові дані, переконати або викликати дію. Більшість промов на політичних або спортивних зборах, виступи з привітаннями, з оцінкою заслуг, а також бесіди про значення моральних і суспільних цінностей, проповідь, по суті, є надихаючими.

4. Переконлива промова

Переконати - означає логічно довести чи спростувати яке-небудь твердження. Це суто логічне завдання. На практиці ці промови розглядають як агітаційні, у них будь-якими методами - логічними або іншими — оратор переконує погоджуватися з ним у спірному питанні. Хоча така промова прагне визначити образ мислення і поведінки, вона не є закликом до безпосередньої дії.

5. Що закликає до дії

Слухача призвали до дії: нової, продовження або припинення попередим. Отже, його переконали. Заклик до дії буває прямим і непрямим, дія може відбутися коли-небудь або негайно. Але з причини дії самих слухачів, а не відсутніх.

Агітаційній промові властиві відмінні ознаки інших промов: вона повинна містити необхідні фактичні дані, будити психічну сприйнятливість, доходити згоди. Понад, їй властивий невід'ємний і характерний тільки для неї елемент: вона повинна примусити слухача відчути потребу зробити те, про що його просить оратор.

• Підготуйте інформаційну промову (5 хв.). Обґрунтуйте актуальність вибраної теми. Використовуйте у вступі прийоми привернення уваги аудиторії. Продумайте завершальні фрази мови. Складіть і повідомте аудиторії план промови. Врахуйте, що ваша аудиторія - слухачі групи.

Матеріали до завдання

І. Зразки тем для інформаційної промови

- Події в нашій країні.

- Події за кордоном.

- Новини науки та техніки.

- Новини культурного життя міста.

- Спортивні новини.

- Новинки літератури.

- Системи ЕОМ.

ІІ. Схема оцінки інформаційної промови

1. Тема і мета

Цікаві? Доречні? Актуальні?

2. Вступ

Чи цікаво?

Чи використаний прийом привернення уваги? Чи не дуже довго?

3. Головна частина

Чи продуманий план?

Чи весь матеріал стосується справи?

Чи достатньо прикладів?

Чи конкретний зміст?

Чи досягнута мета?

4. Висновок Ясно?

Чи є узагальнення сказаного?

5. Вимова

Чи упевнений той, хто говорить, у собі?

Чи правильна поза?

Жести?

Чи вдалий темп мови?

Монотонно?

Чи є контакт з аудиторією? Чи є мовні помилки? 5. Поради виступаючому. ІІІ. Пам'ятка

* * *

"Інформаційна промова з першого до останнього слова - продукт обдуманого плану. Інакше вона не буде ні цікава, ні ясна. Досягти того іншого можна, якщо вона побудована з урахуванням інтересів слухача, на доцільному поєднанні елементів нового і старого, конкретна в частково і в цілому, якщо вона підтримує відчуття поступальної ходи, використовує моменти конфліктно-драматичного порядку, створює в аудиторії дедалі зростаюче очікування, що завершується розв'язкою.

Вступ доцільно підібрати і попрацювати над ним так, щоб він викликав увагу, інтерес, стали зрозумілими наміри оратора. Головна частина промови повинна бути вибудована відповідно до плану з урахуванням тематичного завдання, складу аудиторії та обстановки.

Наприкінці ще раз пояснюється поставлена мета, піднімається на вищий ступінь інтерес слухачів, підкреслюється зміст промови і робиться все можливе, щоб створити у аудиторії належний настрій"

(П. Сопер).

• Підготуйте агітаційну промову (переконливу або таку, що закликає до дії) на 5 хвилин. Виберіть тему промови. Уточніть її формулювання. Визначте аудиторію, для якої призначена ваша промова. Продумайте систему логічних і психологічних доводів. Матеріали до завдання І. План агітаційної промови

Привернути увагу, викликати інтерес. Охарактеризувати предмет промови,'викласти основну тезу. Навести аргументи для доказу тези."' Зробити висновок. Сформулювати заклик. ІІ. Зразки тем для агітаційної промови Прочитайте книгу, статтю. Подивіться кінофільм, спектакль.

Підпишіться на газету, журнал. Сходіть на концерт. Займайтеся спортом. Відвідайте виставку. Займайтеся риторикою. ІІІ Схема оцінки агітаційної промови

1. Тема і мета

Чи підходять вони аудиторії?

2. Введення Цікаве?

Чи викликає бажану реакцію?

3. Головна частина

Чи цікавий матеріал? Чи правильні доводи? Чи достатні аргументи? Чи доцільні приклади?

4. Висновок Ясно?

Чи переконливий заклик до дії?

5. Вимова

Чи переконливо виголошена промова? Чи правильна поза? Чи доречні жести? Чи вдалий темп мови? Чи є мовні помилки?

6. Ради виступаючому IV. Пам'ятка

* * *

"Агітаційна промова вимагає від слухачів більшого, ніж інші види промови. Якщо вона не досягає поставленої мети це найгірша невдача оратора. Слухачі повинні відгукнутися на заклик одразу, на місці, і від щирого серця. Їх потрібно змусити проникнутися довірою до вас і до того, що ви говорите. Слухачі повинні зрозуміти вас і сповнитися нетерпінням, зробити все, що ви від них хочете.

Що б не було вибрано вами у вступній частині мови, до яких би переконливих планів і методів ви не вдавалися, які б не були ваші завершальні заклики - все слід розвивати відповідно до тієї певної реакції аудиторії, до якої ви прагнете"

(П. Сопер)

• Підготуйте вітальну (що надихає) промову (4-3 мин.). Виберіть подію, якій буде присвячена ваша промова (ювілей особи; зустріч делегації; вручення нагороди; відкриття пам'ятника, меморіальної дошки; початок роботи з'їзду, конференції, симпозіуму; пам'ятна дата і тощо). Визначте аудиторію, для якої призначена ваша промова. Оскільки головне завдання вітальної промови - створити піднесений, святковий настрій, надихнути слухачів, зверніть увагу на емоційність вашої промови, використовуйте в ній засоби мовної виразності.

Матеріали до завдання

І. Структура вітальної промови

1. Звернення. Слова вітання.

2. Коротка характеристика події.

3. Успіхи та досягнення, перспективи.

4. Побажання. II. Схема оцінки вітальної промови

1. Тема і мета Чи відповідають події? Чи підходять аудиторії?

2. Вступ

Оригінальний?

Чи створює певний емоційний настрій?

3. Головна частина

Чи конкретний зміст? Чи яскраві приклади? Чи виразні мовні засоби? Чи досягнута мета? 4. Висновок Яскраво?

Чи надихнуло слухачів? 5.Вимовлення

Чи натхненно виголошена промова?

Чи правильна поза?

Чи доречні жести, міміка?

Чи вдалий темп мови?

Чи є мовні помилки? 6. Поради виступаючому ІІІ. Пам'ятка

* * *

"Не намагайтеся сісти і підготувати промову: за тридцять хвилин. Не можна випекти мову на замовленням, як пиріг. Мова повинна визріти. Виберіть тему на початку тижня, обдумайте її у вільний час, виношуйте її, не забувайте про неї ні вдень, ні вночі. Обговорюйте її з друзями. Робіть її предметом бесід. Ставте самому собі всілякі запитання з даної теми. Записуйте на клаптиках паперу всі думки та приклади, які приходять вам в голову, і продовжуйте шукати. Ідеї, міркування, приклади приходитимуть до вас в самий різний час - коли приймаєте ванну, їдете в центр міста, коли ви чекаєте, щоб вам подали обід. Такий був метод Лінкольна. Цим методом користувалися майже всі оратори, які мали успіх"

(Д. Карнеги)

• Познайомтеся з запитаннями для самоконтролю. Вони послужать вам орієнтиром у процесі підготовки різних видів публічних виступів і допоможуть визначити ступінь готовності до виступу.

Питання для самоконтролю.

1. Чи відображає назву теми промови її зміст?

2. Чи дійсно мене цікавить тема виступу?

3. Чи достатньо я знаю з даної проблеми?

4. Чи переконаний я в тому, про що говоритиму?

5. Чи відповідають тема і мета моєї промови рівню знань, інтересам і установкам слухачів?

6. Чи можу я чітко сформулювати головну ідею свого виступу?

7. Чи легко сприймаються фактичний матеріал і статистичні дані?

8. Яким методом викладений матеріал?

9. Чи немає порушень логічної послідовності у викладі матеріалу?

10. Чи готує вступна частина промови аудиторію до сприйняття основного матеріалу?

11. Чи переконливий висновок? Чи є узагальнювальні висновки?

12. Чи правильно розподілений матеріал за часом?

13. Які питання можуть виникнути у слухачів?

14. Чи володію я матеріалом виступу? Чи проведені тренування?

• Прослухайте ораторський виступ у масовій аудиторії. Зверніть увагу, чи вдалося ораторові встановити контакт із слухачами. Як вони реагували на слова оратора? Розкажіть, якими прийомами встановлення контакту користувався оратор. Складіть письмовий відгук про цей виступ.

• Вивчіть схему "Композиційна побудова промови". Яке завдання кожної композиційної частини виступу? Які прийоми привернення уваги, на ваш погляд, найбільш дієві? Як ви розумієте вимогу максимальної лаконічності?

Композиційна побудова промови

Частини виступу. Прийоми привернення уваги

І. Вступ

Завдання:

- збудити інтерес до теми майбутньої розмови;

- встановити контакт;

- підготувати слухачів до сприйняття виступу;

- обгрунтувати постановку питання. Основна умова - максимальна лаконічність. ІІ. Головна частина

Завдання:

- послідовно роз'яснити висунуті положення;

- довести їх правильність;

- підвести слухачів до необхідних висновків. ІІІ. Висновок

Завдання:

- підсумовувати сказане;

підвищити інтерес до предмета промови;

- наголосити на значенні сказаного;

- поставити завдання;

- спонукати до безпосередніх дій (у мітинговій промові); - звернення;

- виклад мети виступу, огляд головних розділів теми;

- прийом співпереживання;

- виклад парадоксальної ситуації;

- апеляція до інтересів аудиторії;

- прийом співучасті;

- апеляція до подій;

- апеляція до географічних або погодних умов;

- Апеляція до промови попереднього оратора;

- апеляція до авторитетів або відомих джерел;

- апеляція до особи оратора;

- гумористичне зауваження;

- питання до аудиторії.

Мудрість від мудрих

МИХАЙЛО ЛОМОНОСОВ

Коротке керівництво до красномовства (1748 р.) (фрагменти)

Красномовство є мистецтво про всяку дану матерію красно (добре) говорити і тим самим схиляти інших до своєї про це думки. Пропонована до цього мистецтва матерія називається мовленням, або Словом.

Для набуття цього потрібні п'ять також засобів: перше - природні обдаровання, друге - наука, третє - наслідування авторів, четверте - вправи у творенні, п'яте - знання інших наук.

Природні обдаровання розподіляються на душевні й тілесні. Душевні обдаровання, а особливо гострий розум і пам'ять для опанування цього мистецтва настільки необхідні, як добра земля для сіяння чистого насіння, бо як насіння на неплідній землі, так і вчення в поганій голові марне і некорисне... Тілесні обдаровання: голосний і приємний голос, довгий дух і міцні груди, а особливо у вимові слова мовцям дуже потрібні; також дородність і осанкуватий вигляд пристойні, якщо слово перед народом говорити слід.

Наука полягає у пізнанні потрібних правил, які показують істинний шлях до красномовства.

Після вивчення правил йде вивчення авторів, у красномовстві славних, яке учням чи не більше потрібне, ніж найкращі правила.

Наслідування вимагає, щоб часто вправлятися у творенні різних слів... Такими є промови, які без підготовки перед народом виголошені, які називалися божественними, бо вони здавалися вищими за сили людські.

Матерія риторична є все те, про що говорити можна, тобто усі відомі речі у світі, звідки видно, що, коли хто має більше знань нинішніх і минулих речей, тобто чим є майстернішим у науках, у того більший є достаток матерії до красномовства.

Хоча докази і достатніми бувають для свідчення про справедливість пропонованої матерії, однак творець слова повинен зверх того слухачів збудити до пристрастей.

А щоб це з добрим успіхом йшло до діла, то слід грунтовно знати натуру людську, слід самим мистецтвом через ретельне спостереження і філософську дотепність віднайти, від яких уявлень та ідей кожна пристрасть збуджується, і зазнати через повчання всю глибину сердець людських.

Пристрастю називається сильне чуттєве бажання або небажання, поєднані з незвичайним рухом крові і життєвих духів, причому завжди буває усолодження або нудота. У збудженні й заспокоєнні пристрастей, по-перше, три речі спостерігати належить: 1) стан самого ритора; 2) стан слухачів; 3) саму до збудження слугуючу дію й силу красномовства.

Що до стану самого ритора належить, то багато чого сприяє збудженню й заспокоєнню пристрастей: 1) коли слухачі знають, що він добросердна й совісна людина, а не легковажний облесник і лукавець; 2) якщо його народ любить за його заслуги; 3) якщо він сам ту саму пристрасть має, яку у слухачів збудити хоче, а не удавано їх пристрасними зробити прагне, бо він тоді не лише словом, але і виглядом і рухами діяти буде; 4) якщо він знатний породою або чином; 5) з важливістю знатного чину й породи разом немало допомагає старість, якій честь і владність певним чином дає сама натура.

Вдача людська настільки відмінна і настільки є відмінним стан речей, що того й сказати неможливо. Тому розумний ритор ретельно спостерігати повинен хоча б головні слухачів властивості, тобто: 1) вік, бо малі діти до приємних і ніжних речей звертаються і прихильніші, до радості, милосердя, страху й сорому, дорослі легше приведені можуть бути на радість і на гнів, старі люди перед іншими пристрастями більше схильні до ненависті, до любочестя і до заздрості, пристрасті в них збудити й заспокоїти складніше, ніж у молодих: 2) стать, бо чоловіча стать до пристрасті краще схиляється і швидше їх залишає, але жіноча стать, хоча і швидше збуджується, проте довго в них перебуває й важко залишає; 3) виховання, бо хто до чого звик, від того відвернути складно; 4) наука, бо в людей, навчених у політиці та багатьом знанням і мистецтвам важливим, належить збуджувати пристрасті з помірною жвавістю та з благочинною бадьорістю, пропозиціями важливого вчення виконаними; навпаки, у простаків і грубих людей слід стримувати всю силу стрімких і прикрих пристрастей, тому що ніжні й плачливі настільки в них дійсні, наскільки лютна у ведмедів. При усьому тому слід стежити за часом, місцем і обставинами. Отже, розумний ритор при збудженні пристрастей повинен чинити, як майстерний боєць: поцілювати у те місце, яке не прикрите, а особливо за тим спостерігати, щоб збуджувати пристрасті, кому що більше треба, пристойно й корисно.

За цим слідує головна справа, тобто сама сила до збудження чи заспокоєння пристрастейт і дія красномовства. Вона повинна бути великою, стрімкою, гострою і міцною, не першим тільки прагненням, щоб ударяти і потім спадати, але без перестанку зростати і зміцнюватись. Тут приєднати слід міцність голосу й напруження грудей...

Найбільше слугують до руху й збудження пристрастей жваво представлені описи, які дуже по почуттях б'ють, а особливо коли начебто дійсно у баченні відображаються. Глибокодумні міркування й доведення не такі вразливі, і пристрасті не можуть від них загорітися... Майстерний ритор при збудженні й заспокоєнні пристрастей повинен дбати, аби подібні випадки так жваво, яскраво слухачам у слові зобразити, щоб вони пропоновану справу, як перед очима, ясно бачили.

Прикрашання є винайдення ідей пристойними і вибраними виразами зображення. Складається із чистоти стилю, течії слова, пишності і сили цього.

Перше належить від досконалого знання мови, частого читання хороших книг і від спілкування з людьми, які говорять чисто. Першому сприяє ретельне вивчення правил граматичних, другому - вибір з книг хороших виразів, приказок і прислів'їв, третьому - прагнення до чистої вимови при людях, які красу мови знають і спостерігають.

Сила в прикрашенні риторичному є такою, якою є пристойні рухи, погляди й промови прекрасної особи, дорогим одягом та іншими шатами прикрашеної... без пристойних рухів, поглядів і промов вся краса й велич є ніби бездушними...

Вступ є частина промови, через яку ритор слухачів чи читачів готує до решти промови, щоб вони прихильно, старанно й свідомо його слухали або читали. Для першого ритор повинен шанобливо й прихильно їм свою справу представити, для другого оголосити, що він буде говорити про речі важливі, потрібні й користі, для третього ясно висловити свою тему або саму матерію, про яку він говорити чи писати хоче.

Вступ скласти може ритор: 1) від місця чи часу, розкриваючи, що йому у міркуваннях цих говорити необхідно, пристойно, слушно, складно тощо; 2) від характеру і властивостей, які слухачі мають, схвалюючи їх доброчинності; 3) від своєї особи, оголошуючи брак сил своїх до того слова (промови), вибачаючи себе потребою й користю цього; 4) від самої теми, коли ритор її докладно запропонує; 5) від похвали автора, тобто якщо тема є сентенцією святої чи вченої людини, тоді можна у самому вступі її похвалити; 6) від прикладів, гасел та прислів'їв; 7) від закликання на допомогу собі Бога або святих його; 8) від раптового приступу до самої речі, тобто коли ритор починає саму пропоновану матерію від якоїсь сильної й стрімкої фігури. Так розпочав Цицерон промову свою проти Катіліни: "Допоки будеш, Катіліно, у зло навертати терпіння наше?" Усякий вступ повинен бути прикрашений тропами й сильними фігурами, щоб слухачі або читачі, ними насолодившись, самій матерії вчувалися й уважно слухали.

При цьому слід стерегтися, щоб вступ був не дуже довгий, і завжди пам'ятати, що він, чим коротший, тим кращий.

Після вступу пропонується тема - коротко і ясно. А потім, якщо вона є щось історичне або інше щось, що вимагає тлумачення, тоді приєднується тлумачення, яке складене буває з поширених ідей за правилами третьої глави першої частини. У тлумаченні слід триматися: 1) стислості промов, і для цього слід дбати про те, щоб періоди були короткими, але при цьому ясними й зрозумілими; 2) ясності, і для цього слід більше вживати слів властивих, ніж тропів; 3) ймовірності, до чого служать свідчення і самі обставини пропонованої речі. Для цих трьох слід остерігатися того: 1) щоб не домішати дрібних і до промови непристойних обставин; 2) щоб не відступити від промови до іншої сторонньої матерії; 3) щоб промови не були без міри закручені та ідеї, які повинні бути разом, не були одна від одної

далеко розкидані; 4) щоб багато різних речей не стискати докупи і тим самим не обтяжувати розуміння слухачів; 5) щоб не подавати того, що слухачам неймовірним, смішним і підступним здатися могло; 6) щоб тлумачення не дуже просте й низьке було, і незв'язане промовами, і, досить багато разів повторене тими самими словами, не нудним здавалося.

Остання частина промови є заключения, в якому доведена тема подається у показовому роді - з похвалою чи хулою, у дорадчому - з порадою чи відрадою, причому слід повторити викладені у третій частині докази, але дуже коротко й метиковано, для чого слугують правила, запропоновані у п'ятій главі першої частини.

Більше тренування (вправляння), ніж теорії й приписаних правил, вимагає вимова, яка має велику силу у пропозиції промови, коли багатьма задумами сповнений розум на язик, очі, обличчя, руки й на всю поставу ритора красу свою виливає і свою розкіш почуття слухачів ясно представляє...

Промову виголошувати слід голосом чистим, безперервним, не грубим, середнім, тобто не дуже крикливим, або дуже низьким, рівним, тобто не слід вигукувати раптом досить голосно і раптом донизу опускатися, а, напроти, непристойно вимовляти одним тоном, без усякого підвищення або зниження, але, як вимовляючий розум вимагає, помірно підвищувати і знижувати слід і голос. У запитальних, в окличних та в інших сильних фігурах належить його підносити з деяким устремлінням і прагненням. У витлумаченні та в ніжних фігурах слід говорити рівніше і дещо нижче; радісну матерію веселим, сумну гордим, сердиту вимовляти гнівним тоном. Отже, голосом управляти повинен ритор відповідно до стану і властивостей пропонованої матерії.

Кожний період слід вимовляти окремо від інших, тобто, закінчивши його, трохи зупинитися; частини його, відокремлені двокрапками й комами, відокремлювати малою зміною голосу і ледь помітною зупинкою: кожну фразу, склад і літеру вимовляти чисто і ясно; і в один дух зайве не хапати, бо це спонукає часто у непотрібному місці зупинятися або, кілька складів недоговоривши, проминати. Не слід дуже поспішати або зайву протяжність використовувати, тому що від першої промови буває слухачам незрозуміло, а від другої - нудно.

Щодо положення частин тіла, то під час звичайної промови, яка не збуджує ніякої пристрасті, стоять вправні ритори прямо й майже ніяких рухів не вживають, а коли що сильними доказами доводять і стрімкими чи ніжними фігурами промову свою пропонують, тоді зображують її разом руками, очима, головою й плечима...

А щоб при проголошенні не спотикнутися або й зовсім не зупинитися, для того повинен ритор промову свою твердо напам'ять вивчити....