2.3. Місце риторики: відношення до граматики та стилістики

Риторика традиційно протиставляється поетиці, граматиці та стилістиці. Вважається, що поетика і риторика відштовхуються від різного емпіричного матеріалу текстів, а тому вони мають суттєві розбіжності. Зводити риторику до якого-небудь приватного виду мови: ораторики, гомілетики, наукової прози не можна, оскільки це теж різновиди художньої або розмовної мови. Звідси можна визначити поетику як приватну риторику художньої мови, специфічною особливістю якої є мінесис. Відношення риторики до граматики має абсолютно інший характер. Принципом граматики є виділення і опис тих елементів мови, які достатньо регулярно і за певними правилами відтворюються в різних за авторством і аудиторію мовних умовах без урахування того, ким, коли, для кого, на яку тему і яким чином було створено вислів. Граматика слугує для створення можливості побудувати будь-який вислів, щоб він був адекватно сприйнятий носієм даної мови, тобто зробити мовну дію . незалежно від його задуму та призначення. Це властивість граматики як окремої категорії лінгвістики зазвичай обґрунтовується тим, що кожний з тих, хто говорить, одночасно і слухає. Це припущення лінгвістики є джерелом побудови таких її категорій, як: синхронія - діахронія, мова людини - мова суспільства, норма - відхилення від норми. Для пояснення своїх категорій лінгвісти вдаються до шифрування і дешифрування, коду і повідомлень.

Риторика аналізує мовну дію, граматика говорить про те, яким чином можна забезпечити доступність і однозначність слів і виразів, складових мовного впливу.

Роль стилістики полягає у поєднанні риторичних і граматичних уявлень про мову. Отож, виникає оформлений вислів як граматично, так і стилістично. Існують риторична і поетична стилістики, з одного боку, і лінгвістична - з другого. Види мовної стилістики становлять єдність, кожен її вид здатен розглядати стиль мовної дії або стиль вислову з певної, самостійної точки зору. Стилістика застосовує граматичний метод спостереження та опису риторичного використання законів мови. Дана наука складає те, що поєднує і розрізняє риторику та граматику. Співвідношення риторики, граматики та стилістики заставляє ритора прагнути до досконалості і форми, і змісту мови, а отже, ритор має досконало володіти граматикою і мовною стилістикою. Ритор, який не володіє красномовством, не зможе правильно оформити свій виступ і донести основну його тему до того, хто слухає.

2.4. Література та риторика

Риторика належить до філологічних предметів разом з лінгвістичними та літературознавчими. Філологія вбирає в себе всю глибину людського буття, буття духовного, крізь призму слова і мови. Проте таке визначення відображає тільки лінгвістичний аспект; функції риторики ширші: мета мови, що визначається залежно від ситуацій життя, вибір теми та позиція того, хто говорить, чинник адресата, логіка доказу, адекватність розуміння слухачем. Тим самим риторика нерозривно пов'язана з літературою. Багато ораторів і риторів були водночас письменниками та літературознавцями: Аристотель, Цицерон, Буало, Ломоносов.

Письменники В. Гюго, В.Я. Брюсов, ОС. Пушкін, В. Гете відомі нам як блискучі імпровізатори. Всі освічені люди в різні епохи повинні були володіти усним словом і пером: цьому вчили в риторичних школах античного світу. Всі учні Царськосельського ліцею писали вірші. Європейська традиція налічує понад 100 моделей епістолярного жанру.

У період класицизму в Європі потрібно було дотримуватися не тільки єдності місця і часу, чітко слідувати законам жанру, а й використовувати теорію "загальних місць". Логічна послідовність стежки: рід і вигляд; ціле і частини; властивості, признаки, якості; порівняння і зіставлення; причини і наслідки; обставини тощо. Логіки дотримувалися не тільки в міркуваннях і доказах, але і в оповіданні, описі.

Літературна практика неусвідомлено використовує риторичну систему. 1 навіть романтики, які оголосили війну риториці (XVIII ст.), за кількістю вживаних орнаментальних фігур не поступаються античним авторам. Література, фольклор і повсякденне спілкування безперервно поповнюють запас крилатих фраз, ідіом, афоризмів, алегорій, іносказань, антитез, що використовуються в письмовому та усному текстах.

Найбільші складнощі виникають у системі жанрів - літературних, риторичних, та в побутовій мові. Влада жанру то наближалась до диктатури, то наступали періоди відлиги. Жанр завжди слугував стабілізуючим, регламентуючим засобом поетики, а сама поетика належала одночасно і теорії літератури, і риториці. В історії європейської риторики відомі спроби всю риторику звести до поетики, культури та виразності мови. Риторика впливала на теорію жанрів, вводила жанри приватних риторик: судової, воєнної, політичної, застільної, ділової.

Є і новонароджені жанри - продукти ділення традиційних, запозичень з Діалектів; жанри змінюють свою функцію і призначення, з'являються "жанрові гібриди".

Багатовікова суперечка про першість форми та вмісту в пізнанні, в літературі, в різних видах творчості то виникає і розгорається серед сумішних наук, то згасає. Сторони, що сперечаються, згодні в тому, що форма і зміст можуть існувати тільки в єдності. Одна без іншого так само немислимі й абсурдні.