5. Діагностика за ліквідністю, фінансовою стійкістю, рентабельністю.

Задача аналізу ліквідності балансу виникає в умовах ринку у зв’язку з посиленням жорсткості фінансових обмежень і необхідністю давати оцінку кредитоспроможності підприємства, тобто його здатності своєчасно і повністю розраховуватися за всіма своїми зобов’язаннями. Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов’язань підприємства його активами, термін перетворення яких в гроші відповідає терміну погашення зобов’язань. Від ліквідності балансу слід відрізняти ліквідність активів, яка визначається як величина, зворотна часу, необхідному для перетворення їх в грошові кошти. Чим менше час, який буде потрібно, щоб даний вид активів перетворився на гроші, тим вище його ліквідність.

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні засобів по активу, згрупованих за ступенем їх ліквідності і розташованих в порядку зниження ліквідності, із зобов’язаннями по пасиву, згрупованими по термінах їх погашення і розташованими в порядку зростання термінів.

Залежно від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в грошові кошти, активи підприємства розділяються на такі групи:

А-1). Найбільш ліквідні активи – до них відносяться всі статті грошових коштів підприємства і короткострокові фінансові вкладення.

А-2). Швидко реалізуючі активи – дебіторська заборгованість і інші активи (-) іммобілізація.

А-3). Поволі реалізуючі активи – Запаси і витрати, (-) сч. 31 (-) ПДВ (+) розрахунки із засновниками (+) довгострокові фінансові вкладення (за винятком внесків в УК).

А-4). Важко реалізуючі активи – статті розділу 1 активу, за винятком статі цього розділу, включеної в попередню групу.

Пасиви балансу групуються по ступеню терміновості їх оплати:

П-1). Найтерміновіші зобов’язання – до них відноситься кредиторська заборгованість і позики, не погашені в строк.

П-2). Короткострокові пасиви – короткострокові кредити і позикові засоби.

П-3). Довгострокові пасиви – Довгострокові кредити і позики.

П-4). Постійні пасиви – 1 розділ «Джерела власних засобів» пасиву балансу (+) стор. 640, 650, 660 (-) сч. 31 (-) сч. 19 (-) іммобілізація.

Для визначення ліквідності балансу слід зіставити підсумки приведених груп по активу і пасиву. Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо мають місце такі співвідношення:

А-1 > П-1,

А-2 > П-2,

А-3 > П-3,

А-4 > П-4.

Виконання перших трьох нерівностей з необхідністю вабить виконання і четвертої нерівності, тому практично істотним є зіставлення підсумків перших трьох груп по активу і пасиву. Четверта нерівність носить «балансуючий» характер і в той же час має глибокий економічний сенс: його виконання свідчить про дотримання мінімальної умови фінансової стійкості – наявності у підприємства власних оборотних коштів. У разі, коли одне або декілька нерівностей системи мають знак, протилежний зафіксованому в оптимальному варіанті, ліквідність балансу більшою чи меншою мірою відрізняється від абсолютної. При цьому недолік засобів по одній групі активів компенсується їх надлишком по іншій групі, хоча компенсація при цьому має місце лише по вартісній величині, оскільки в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замістити більш ліквідні.

Зіставлення самих ліквідних засобів і швидко реалізуючих активів з найтерміновішими зобов’язаннями і короткостроковими пасивами дозволяє з’ясувати поточну ліквідність. Порівняння ж поволі реалізуючих активів з довгостроковими пасивами відображає перспективну ліквідність. Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність (або неплатоспроможності) підприємства на найближчий до даного моменту проміжок часу. Перспективна ліквідність є прогнозом платоспроможності на основі порівняння майбутніх надходжень і платежів (з яких у відповідних групах активу і пасиву представлена, звичайно, лише частина, тому прогноз достатньо наближений).

Аналіз фінансової стійкості на певну дату дозволяє встановити, наскільки раціонально підприємство управляє власними і позиковими коштами у минулих періодах.

Показники фінансової стійкості короткострокової перспективи підприємства відповідають показникам забезпеченості запасів і витрат джерелами їх формування, за рахунок яких можна дати фінансову оцінку діяльності підприємства за ступенем їх стійкості.

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками – прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показ­ником рентабельності.

Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках.

Передусім виокремлюють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.

Рентабельність активів (Р_а) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою:

де П₃(_Ч) – загальний (чистий) прибуток підприємства за рік;

К_а – середня сума активів за річним балансом.

Рентабельність власного капіталу (Р_вк) відображає ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:

де П_ч – чистий прибуток підприємства;

К_в – власний капітал підприємства.

Рентабельність акціонерного капіталу (Р_ак) свідчить про верхню межу дивідендів на акції та обчислюється так:

де К_ст – статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій).

Рентабельність продукції (Р_п) характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Вона визначається за формулою:

де П_рп – прибуток від реалізації продукції за певний період;

С_Рп – повна собівартість реалізованої продукції.

У багатономенклатурному виробництві поряд з рентабельністю всієї продукції обчислюється також рентабельність окремих її різновидів. Рентабельність одного виробу розраховується за формулою:

де Ці, С; – відповідно ціна й повна собівартість і-го виробу.

Оборотність активів (п_а) – це показник кількості оборотів активів підприємства за певний період (переважно за рік), тобто

де В – виручка від усіх видів діяльності підприємства за певний період;

К_а – середня величина активів за той самий період. За цих умов середня тривалість одного обороту (t_a) становитиме:

де Д_к – кількість календарних днів у періоді.

Оборотність товарно-матеріальних запасів (п_тмз) виражається кількістю оборотів за певний період:

де С_р – повна собівартість реалізованої продукції за певний період;

М – середня величина запасів у грошовому виразі.

Середній термін оплати дебіторської заборгованості покупцями продукції підприємства (і_одз) обчислюється за формулою:

де Зд – дебіторська заборгованість (заборгованість покупців);

Д_к – кількість календарних днів у періоді, за який обчислюється показник (рік – 360, квартал – 90);

V – обсяг продажу продукції за розрахунковий період.

Середній термін оплати кредиторської заборгованості постачальникам (t_0K3) визначається співвідношенням:

де З_к – величина кредиторської заборгованості постачальникам;

М – обсяг закупівлі сировини і матеріалів за розрахунковий період у грошовому вимірі.