Висновки до другого розділу

У процесі аналізу наукової літератури з проблем музичного виховання в країнах Європи у ХХ столітті ми дійшли таких висновків:

1. Провідними ідеями музичного виховання ХХ ст. можна назвати такі: прагнення до досягнення рівноваги в розвитку розумової та почуттєвої сфер особистості людини, що зумовило включення музики до загальної системи гармонійного розвитку особистості, до розвитку її музично-творчих здібностей, музичного мислення, а також активізації виконавської діяльності дітей, коли творче музикування розглядається як провідний метод музичної освіти; основою музичної освіти визнаються народна, класична і сучасна музика в їх паралельному співставленні. Варто наголосити, що засилля в інформаційному просторі розважальної музики сумнівної якості зумовило звернення педагогів до музичного фольклору, який має засвоюватися як рідна мова, як емоційна пам'ять народу, як критерій для оцінки музичних явищ взагалі.

2. Визначилося головне протиріччя сучасної європейської музичної педагогіки: з одного боку, розширення потенційних можливостей людини щодо художньої самореалізації, а з іншого боку, – вияви різних форм бездуховності (соціальної деградації, обивательської невибагливості в мистецтві).

3. У музичній педагогіці ХХ століття визначилися такі перспективні тенденції:

• зросла роль інтеграційних процесів у зв’язку із виникненням нових видів мистецтва (кіно і телебачення), відсутністю панівного стилю в мистецтві, що породило численні течії, особливо в живописі та музиці, кристалізацією нової музичної мови, нових принципів композиції, нових естетичних платформ;

• педагоги приділяють підвищену увагу вихованню музичного інтонаційно чутливого слуху, здатного спостерігати, осмислювати й оцінювати музичні явища, що потребує пошуку відповідних ефективних методик

• змінюється співоча парадигма музичного виховання в країнах Європи на інструментально-виконавську, коли творче музикування розглядається як шлях пробудження „творчого інстинкту".

3. Визначним здобутком західноєвропейської музичної педагогіки XX ст. стали цілісні системи масового музичного виховання дітей, створені Е.Жак-Далькрозом, К.Орфом, З.Кодаєм, Б.Трічковим. У них акумульовані основні досягнення музично-педагогічної думки цієї доби, а саме обгрунтування:

• єдності музичного навчання, виховання й розвитку;

• змістовної та структурної інтеграції навчального матеріалу;

• основоположної ролі музичного сприймання в музичній освіті;

• необхідності виховання музикальності як першооснови музики;

• принципу взаємозв'язку музики, співу, пластичного руху, танцю, пантоміми у розвитку дитячої художньої творчості;

Висновки

У процесі аналізу теорії та практики музичного виховання в європейських країнах ми дійшли таких висновків:

1. Музичне виховання – це спеціально організований цілеспрямований, систематичний, двосторонній процес формування музично-естетичних смаків особистості, розвитку її музичних здібностей, художньо-творчої діяльності та естетичної свідомості, необхідних для повноцінного життя у ціннісному просторі музичної культури. Структуру процесу музичного виховання складають мета, зміст, форми організації, методи і засоби виховання, його результат, які історично змінювалися.

2. У добу Античності зароджуються ідеї індивідуальної роботи з учнем; творчого змагання; вчення про музичне мистецтво (введені поняття "музика", "мелодія", "гармонія", "ритм", тощо); вчення про пізнавальне і морально-виховне значення музики; зв'язок музики з поезією, танцем, гімнастикою; розробляються деякі методи навчання (приклад, переконання, дидактична помилка, діалог). Естетико-педагогічні погляди древніх греків, тісно пов'язані з художньою практикою, пройняті ідеями гуманізму, гармонійного розвитку людини, єдності фізичної й духовної краси, складають класичну спадщину музичної педагогіки і зберігають своє неперехідне значення до наших днів.

3. Доленосним надбанням музичної теорії Середньовіччя стала реформа нотного письма Гвідо д’Ареццо, який запропонував чотирьохлінійний нотний стан, що складає основу сучасної нотації. На ґрунті християнської ідеології зросли визначні педагогічні ідеї загального навчання, створення виховних закладів для обездолених людей, віри в необмежені можливості перевиховання людей, їх внутрішнього очищення, які вплинули на розвиток загальної освіти у наступні століття і залишаються актуальними.

4. В епоху Відродження було винайдено у 1498 році нотодрукування. Утверджується думка про самоцінність музики, яка має заповнити дозвілля людини, тому розвивається аматорське музикування, світське мистецтво. Надбанням даної епохи стала участь у придворному музичному житті жінок. В університетах вперше відкриваються музичні факультети. Я.А.Коменський став першим педагогом, який запропонував послідовність музичного виховання від народження дитини до юнацького віку.

5. Просвітителі (кінець XVII – кінець XVIII ст.) були переконані у розумності всесвіту, згідно з яким вади людини пов'язані з недосконалістю суспільства і недоліками виховання, тому вважали, що мистецтво виховує вільну індивідуальність, розвиває універсальність чуттєвого сприймання. У школах Європи панувала співацька концепція музичного виховання, пов'язана з хоровим співом і вивченням нотної грамоти за цифровим методом навчання, розробленим Ж.-Ж. Руссо.

6. У кінці XVIII і XIX століттях теорія і практика європейського музичного виховання формується під впливом демократизації музично-театрального і концертного життя, поширення домашнього музикування, створення музичних товариств, зростання масової музичної освіти. Слідом за Паризькою відкриваються консерваторії або аналогічні заклади (академії, коледжі, вищі музичні школи) майже в усіх країнах Європи. Відбувається становлення методики музичного виховання як науки. Зароджуються нові методи музичного виховання, зокрема удосконалений метод цифрової нотації Гален-Парі-Шеве; метод навчання музики С. Глоувера і Дж. Кьорвена, схожий на сучасну релятивну систему.

7. Домінантою у світосприйнятті людини XX ст. стає не пізнання, а розуміння світу, що породжує головне протиріччя сучасної європейської музичної педагогіки між розширенням можливостей художньої самореалізації людини і проявами різних форм бездуховності. У музичній педагогіці ХХ ст. визначилися такі перспективні тенденції, що визначають прогресивність і плодотворність європейської музичної педагогіки:

• введення естетичного компоненту до виховного потенціалу навчальної і наукової діяльності школярів, що сприяє формуванню єдності раціонально-наукового і художньо-образного пізнання;

• зростання ролі інтеграційних процесів у зв’язку із виникненням нових видів мистецтва (кіно і телебачення);

• співоча парадигма музичного виховання в країнах Європи змінюється на інструментально-виконавську, коли творче музикування розглядається як шлях самовиховання і саморозвитку дитини, самореалізації її творчих здібностей;

• використання репертуару, який вбирає народну, класичну і сучасну музику різних країн і континентів, де домінує національний фольклор як першооснова музичної культури;

• формування музичного слуху як основи музичної освіти, що сприяє розробці ефективних методик, спрямованих на формування інтонаційно чутливого слуху як здатності спостерігати, переживати і розуміти музику, вільно в ній орієнтуватися, оцінювати; на засвоєння музики як специфічної мови людського спілкування.

8. Вищаназвані тенденції лягли в основу нової Концепції художньо-естетичного виховання особистості в Україні, розробленої науковцями лабораторії естетичного виховання Інституту проблем виховання АПН України під керівництвом Л.М. Масол.

Виконане дипломне дослідження, безумовно, не вичерпує всіх аспектів проблеми музичного виховання за кордоном, подальшого вивчення потребують країни інших континентів (Азії, Америки, Африки).