Висновки до і розділу

Історико-ретроспективний аналіз теорії та практики музичного виховання у середніх навчальних закладах Європи дав змогу дійти таких висновків:

1. Доба Античності для музичної освіти залишила урок копіткої індивідуальної роботи з учнем; продуману методику навчання (наслідувальний приклад, переконання-умовляння, дидактична помилка, діалог); установку на ціннісне ставлення суспільства до особистості людини і зацікавленість в її гармонійному розвитку; ідея творчого змагання (Піфійські ігри на честь бога Аполлона). У музичній естетиці Древньої Греції знаходимо вчення про природу музичного мистецтва, музичного наслідування; вчення про катарсис; теорію музичного етосу, уявлення про музичну космологію; зв'язок музики з поезією, танцем, гімнастикою, розробка практичних аспектів музикування, тощо. Давньогрецька цивілізація залишила по собі вчення про людяність музики, її пізнавальне і морально-виховне значення, про її акустичні, гармонічні, ритмічні закономірності, про синтез мистецтв, музично-теоретичні поняття і терміни "музика", "мелодія", "гармонія", "ритм", тощо.

2. Доленосним надбанням музичної теорії Середньовіччя стала музична реформа Гвідо д’Ареццо, яка відповідала нагальним потребам музичного мистецтва, бо невменний запис нот без позначення висоти не відповідав новим завданням виконавського мистецтва. Музичні трактати містять настанови щодо способів і засобів навчання музиці; вперше обґрунтовуються принципи свободи художньої творчості. Християнство сповідує нові ідеали: дидактичне заперечення цінностей земного життя, смирення, мрію про небесний рай, свідоме обмеження й стримування чуттєвих бажань і потреб, проповідь аскетизму. На ґрунті християнської ідеології зросли визначні педагогічні ідеї загального навчання, створення виховних закладів для обездолених людей, віри в необмежені можливості перевиховання людей, їх внутрішнього очищення.

3. В епоху Відродження нотне письмо наближається до сучасного, було винайдено у 1498 році нотодрукування, що прийшло на зміну рукописному копіюванню. Реформована музична писемність створила передумови, які поліпшили музичне навчання. Утверджується думка про самоцінність музики, яка має заповнити дозвілля людини, бути предметом вільних від повсякденних турбот занять, тому широкого розвитку набуває аматорське вокальне й інструментальне музикування. При дворах утворюються музичні гуртки. Надбанням доби Ренесансу стала діяльна участь у музичному житті придворного товариства жінок. На основі ідеології гуманізму розвивається світське мистецтво, яке глибоко проникає в громадське і приватне життя, стає неодмінним компонентом світської освіти. В університетах відкриваються музичні факультети.

4. В основі світогляду просвітників лежала переконаність у розумності всесвіту й уявлення про "радикальне добро" в людській природі, згідно з яким вади людини пов'язані з недосконалістю суспільства, несприятливим впливом середовища, недоліками виховання. Просвітителям властиві оптимістична віра у можливість естетичного розвитку особистості, звернення до античності як прообразу нової естетичної культури; естетичне виховання виступає засобом залучення людини до культури як головного засобу установлення суспільної гармонії. Просвітителі вважали, що мистецтво виховує вільну індивідуальність, розвиває універсальність чуттєвого сприймання. У загальноосвітніх школах Європи панувала традиційна співацька концепція музичного виховання, пов'язана з хоровим співом і вивченням нотної грамоти.

5. На межі XVIII і XIX століть абсолютна сольмізація стала панівною у професійній музичній освіті. У середині XIX століття зароджуються елементи музично-естетичної концепції нового типу, основу якої складає ідея про роль історико-соціальної практики людства у становленні музично-естетичного почуття. Музична освіта формується під впливом демократизації музично-театрального і концертного життя, виникнення нових оперних театрів і оркестрів, розквіту інструментальної музики, поширення домашнього музикування, створення численних товариств, зростання масової музичної освіти. Музична освіта здійснюється у приватних, міських, державних навчальних закладах. Слідом за Паризькою відкриваються консерваторії або аналогічні заклади (академії, коледжі, вищі музичні школи) майже в усіх країнах Європи. Тут навчаються професіонали, аматори, учні різного віку, рівня розвитку і підготовки. Головна увага приділялась виконавському мистецтву, а також підготовці педагогів для шкіл і музичного виховання в сім'ї.

Зароджуються нові методи музичного виховання, зокрема метод цифрової нотації Гален-Парі-Шеве, який включав прийом співу по "мелопласту" (нотоносець без ключів і нот з двома додатковими лінійками вгорі і двома – внизу, запропонований П. Галеном); Тонік Соль-фа метод навчання музики С. Глоувера і удосконаленого Дж. Кьорвеном, який запропонував ручні знаки ладових ступенів. Використання відносної сольмізації в масовій музичній освіті сприяло засвоєнню учнями ладових закономірностей музичної мови.