3. Гетьман Пилип Орлик та його Конституція.

Після смерті І.Мазепи українська еміграція обрала гетьманом Пилипа Орлика, який так і залишився гетьманом у вигнанні. Він склав проект першої Конституції України, яка отримала назву “Пакти і Конституції прав і вільностей запорозького війська”. Зміст її такий:

а) проголошувалася незалежність України від Росії та Речі Посполитої;

б) обґрунтовується протекція шведського короля та союз з Кримським ханством;

в) територія України визначається Зборівським трактатом 1649 р.;

г) запорожцям повинні повернути їхні давні містечка Трахтемирів, Кодак, Кемберду, землі над Ворсклою; фортеці, побудовані І.Мазепою, ліквідовувались;

д) при гетьманові утворюється Генеральна рада із законодавчою владою, яка складається з генеральної старшини, полковників, виборних депутатів від кожного полку та делегатів від запорожців. Рада збирається тричі на рік – на Різдво. Покрову та Великдень;

е) справи про кривду гетьманську та провини старшини розглядає генеральний суд, до діяльності якого гетьман не має права втручатися;

є) державна скарбниця і майно підпорядковуються генеральному підскарбію, на утримання гетьмана призначаються окремі землі;

ж) встановлюється виборність полковників, сотників з наступним їх затвердженням гетьманом;

з) соціальна комісія має здійснити ревізію державних земель, якими користується старшина, а також повинностей населення;

й) скасовуються оренди та податки на утримання гетьманської гвардії;

і) гетьман має захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким вдовам і сиротам.

Конституція мала яскраво виражені демократичні тенденції. Про це свідчить встановлення представницького органу – Генеральної Ради, виборності посад, спроба розподілу повноважень виконавчої і судової влад. Конституція мала на меті задовольнити перш за все інтереси тих соціальних груп, на які намагався спиратися П.Орлик для повернення в Україну. Проголошення захисту інтересів простого народу мало тут швидше декларативний характер.

Хоч Конституція і не була запроваджена в життя, вона стала видатною пам’яткою української державно-політичної думки в еміграції.

Уряд Орлика намагався створити антиросійську коаліцію держав. Але ці намагання виявилися марними – європейські держави не бажали воювати за Україну.

6. Поступове обмеження та ліквідація російським царизмом української автономії.

Після перемоги в Полтавській битві, Петро І здійснює заходи по ліквідації автономного устрою України. Ось лише деякі з них:

1) у 1709 р цар призначив до І.Скоропадського свого резидента, який мав контролювати діяльність гетьмана;

2) у 1720 р. було вперше офіційно заборонено українську мову;

3) у 1722 р. створюється Малоросійська колегія, яка розділила владу з гетьманом;

4) з 1724 р. – після смерті наказного гетьмана Павла Полуботка (1722-1724) – Лівобережною Україною правила лише Малоросійська колегія;

5) вільна торгівля фактично скасовується. Українцям забороняється займатися торгівлею з іншими країнами, крім Росії.

Після смерті Петра І (1725 р.) російські імператори намагалися обмежити українське самоврядування. Але із зміною імператорів і міжнародної ситуації політика “залізної руки” щодо України дещо пом’якшувалося.

Так, у 1727 р. царський уряд, враховуючи можливість війни з Туреччиною, вирішив відновити посаду гетьмана. Ним став Данило Апостол (1727-1734). Реформи Д.Апостола:

1) за короткий час гетьман навів порядок у фінансах, насамперед у податковій системі, сформував державний бюджет у розмірі 144 тис. крб. Річних і в розвитку економіки зробив ставку на підприємливу буржуазну верству суспільства;

2) за виданими універсалами гетьман оберігав українських купців від конкуренції іноземних, у тому числі й російських. Було організовано кредитування купців, підготовлено проект вільної торгівлі в Гетьманщині;

3) була зроблена спроба покінчити із землеволодінням російських вельмож і чиновників. Гетьман видав старшині спеціальний універсал, щоб вона спонукала російських землевласників спродувати свої маєтки в Україні за прийнятною ціною;

4) Д.Апостол добився передання судових справ у відання місцевих судів. Генеральному суду поверталися функції вищої судової інстанції, хоч нею фактично продовжувався залишатися російський монарх. Гетьман планував створити новий єдиний кодекс законів для всієї Гетьманщини.

При всій реформаторській діяльності гетьману не вдалося вберегти козаків, селян і міщан від примусових робіт і виконання військового обов’язку далеко від домівок. Але в цілому за гетьманування Д.Апостола внутрішнє життя України стабілізувалося. Прості люди відчули себе захищенішими від зловживань властей і багатих землевласників, старшина отримала підтвердження на старі маєтності, а торгівці дістали нові можливості для занять ремеслами, промислами й торгівлею.

Після смерті Д.Апостола російський уряд 16 років не дозволяв обирати гетьмана. У 1750 р. за рішенням імператриці Єлизавети Петрівни (1741-1762) було обрано останнього гетьмана козацької України Кирила Розумовського (1750-1764). Цей крок імператриця зробила під впливом старшого брата Кирила Розумовського – Олександра. Його, простого козака, за гарний спів взяли до придворної капели, де на нього звернула увагу Єлизавета. Олексій Розумовський став її фаворитом, а з 1742 р. – чоловіком.

К.Розумовський докладав багато зусиль для розширення автономного управління Української держави, добивався спадковості гетьманства. Але в умовах централістичних прагнень Російської імперії подальший розвиток української автономії був неможливим.

У 1762 р. престол зайняла Катерина ІІ, прибічниця централізму, яка рядом заходів остаточно ліквідувала автономний устрій України:

- у 1764 р. ліквідовано гетьманство, вся повнота влади зосередилася в руках Малоросійської колегії;

- у 1775 р. знищено Запорізьку Січ. Її землі були роздані царським фаворитам, вельможам , генералам. Доля запорізьких козаків склалася по-різному: 25-тис. козаків згодом переселено на Кубань, 5-тис. запорожців отримали політичний притулок в Туреччині і заснували там Задунайську Січ (1775-1828), значна кількість запорожців отримала статус селян;

- у 1781-1782 рр. ліквідовано поділ України на полки і створено губернії;

- у 1783 р. запроваджено кріпосне право в Україні. Цього ж року було ліквідоване українське козацтво як стан. Замість козацьких полків створювалися полки російської регулярної армії, а приблизно 10 тис. заможних козаків отримали грамоти дворян і офіцерські чини в російській армії.

Таким чином, в результаті політики російського царизму на Україні було ліквідовано гетьманство, Запорізьку Січ, полково-військовий і адміністративно-територіальний устрої. Україна стала звичайною провінцією Російської імперії.

Українському народу через несприятливі політичні умови, через недостатню внутрішню консолідацію не вдалося зберегти свою державність.

В результаті перемоги Росії в російсько-турецьких війнах у 1783 р. Кримське ханство було ліквідоване, і всі його території ввійшли до складу Російської імперії. Почалася активна колонізація південних земель України, які отримали назву Новоросії. Прагнучи якомога швидше заселити і освоїти ці землі, уряд Катерини ІІ сприяв переселенню сюди сербів, німців, молдаван, вірмен, греків та інших народів. Українці та росіяни на кінець ХVІІІ ст. складали 80% переселенців зазначених областей.

Виникли нові міста – Олександрівськ (Запоріжжя, 1770), Херсон (1778), Севастополь (1783), Катеринослав (1787), Миколаїв (1789), Одеса (1794). Вихід до Чорного моря, освоєння Півдня сприяли економічному розвитку Росії та України. Україна поступово перетворюється на житницю Європи.