2. Особливості війни для України.

Особливості для України:

1) Західна і Наддніпрянська Україна опинилися по різні сторони фронтів, оскільки Росія і Австро-Угорщина належали до протилежних блоків. Українці, мобілізовані в армії цих країн, вимушені були битися один проти одного. В російській армії нараховувалося 3,5 млн. українців, в австрійській – 250 тис.;

2) Війна розколола українські політичні сили і, тим самим, ослабила український рух.

У ставленні до війни українські партії зайняли різні позиції. Партії Західної України активно підтримували уряд Австро-Угорщини і Німеччини у війні з Росією, сподіваючись, що у разі поразки Росії держави-переможці допоможуть українцям створити самостійну державу.

Уже в перший день війни – 1 серпня 1914 р. – вони об’єдналися в Головну Українську Раду (ГУР), з метою мобілізувати сили українців для війни з Росією. На заклик ГУР 6 серпня 1914 р. з добровольців – молодих вихованців організацій “Сокіл”, “Січ”, “Пласт” – був сформований легіон Українських Січових Стрільців чисельністю 2,5 тис. чол. Полк УСС було визнано найстійкішим в австрійській армії. Після війни брав активну участь в українській національно-демократичній революції 1917-1920 рр.

Партії Наддніпрянської України поставилися до війни неоднозначно:

- більшість українських партій, в т.ч. частина УСДРП на чолі з С.Петлюрою, керівництво ТУП підтримало Росію у війні;

- частина ТУП (його Київська рада) пропонувала українцям дотримуватися у війні нейтралітету;

- частина УСДРП на чолі з В.Винниченком засудила війну і виступила за поразку Росії;

- найбільш вороже настроєні щодо Росії соціалісти (УСДРП, “Спілка”) емігрували до Західної України і створили у Львові 4 серпня 1914 р. Союз Визволення України – СВУ (В.Дорошенко, Д.Донцов, М.Меленевський, М.Залізняк, А.Жук). Своєю метою СВУ проголосила утворення самостійної української держави і для її досягнення вирішила співробітничати з Німеччиною та Австрією проти Росії.

3. Політика сторін щодо України.

У роки війни значна частина України перетворилася в район запеклих бойових дій (Галичина, Закарпаття, Буковина, Поділля, Волинь). Територія декілька разів переходила із рук в руки. Це призвело до значних жертв смерд мирного населення, занепаду промисловості, сільського господарства, зубожіння народу. Протягом 1914-1916 рр. в Україні закрилися більше 1400 підприємств, посівні площі зменшилися на 1,9 млн. десятин.

Держави, в інтересах яких проливали свою кров українці, мали агресивні плани щодо України, ігнорували українські національні інтереси, прагнули використати воєнне становище, щоб назавжди покінчити з національно-визвольним рухом українців. Плани сторін щодо України:

1) Австро-Угорщина мала намір приєднати до своїх володінь Волинь і Поділля;

2) Німеччина прагнула створити у ході війни Пангерманський союз, включивши до нього і Україну;

3) Росія планувала приєднати до імперії Західну Україну.

Політика сторін щодо України.

Росія, окупувавши в 1914-1915 рр. Західну Україну, утворила тут нове генерал-губернаторство на чолі з реакціонером Г.Бобринським, за наказом якого було закрито всі українські школи, культурні установи, періодичні видання. Особливих переслідувань зазнала греко-католицька церква. Її митрополита А.Шептицького було депортовано до Суздаля. Австро-Угорщина, повернувшись в травні-червні 1915 р. в західну Україну, звинуватила українців у своїх поразках і розгорнула проти них репресії. Уряди Росії та Австрії, залежно від того кому належала влада, здійснювала масові репресії проти українства.