За функцією та розміщенням:
різці – зачепи, середні, окрайки;
ікла;
кутні: премоляри (передкутні) і моляри (власне кутні).
За будовою:
довгокоронкові – кінь, врх (кутні), св (ікла)
короткокоронкові – сб, св (різці, кутні), врх (різці)
За формою жувальної поверхні (поверхні змикання)
зубчасті (сб), горбчкуваті (св), місяцеподібні (врх), складчасті (кінь)
За зміною:
молочні – різці, ікла, премоляри
постійні – різці, ікла, премоляри, моляри
За кількістю (табл. 1):
Таблиця 1
Зубні формули сільськогосподарських тварин
Вид тварин |
Новонароджені |
Кінець молочного періоду |
Дорослі |
|
КІНЬ |
самка |
|
|
|
самець |
|
|
|
|
ВРХ |
|
|
|
|
ДРХ |
|
|
|
|
СВ |
|
|
|
|
СБ |
|
|
|
|
За зміною зуби поділяють на молочні (випадні) і постійні.
Молочні зуби (dentes decidui) – з’являються після народження або до нього в певному порядку. За розмірами вони менші й коротші від постійних. Розрізняють молочні різці, ікла і премоляри. По мірі росту тварини молочні зуби випадають і на їх місці з’являються постійні зуби (dentes permanentes). Кількість постійних зубів більша, так як моляри молочних попередників не мають.
За характером будови зуби поділяють на коротко- і довгокоронкові.
Короткоронкові зуби складаються з: коронки, шийки та кореня.
Коронка – виступає із щелепи в порожнину рота, має різні форми: на різцях – клиноподібна, на іклах – конусоподібна, на кутніх – вигляд кількох конусів або горбків.
Поверхні коронки зуба:
присінкова (губна, щічна) – спрямована в бік присінка ротової порожнини,
протилежна поверхня – язикова,
вільний кінець коронки зуба – поверхня змикання (жувальна) – обернена до відповідного зуба іншої щелепи, вона стирається і змінює форму і вигляд.
Шийка – місце переходу коронки в корінь зуба, до неї прикріплюються ясна.
Корінь – міститься в зубній комірці щелеп, в якій він прикріплюється зубною зв’язкою (представляє собою окістя).
Внутрішня будова зуба.
В центрі зуба є зубна порожнина, вхід до якої відкривається з боку кінця кореня. Зубну порожнину заповнює пульпа зуба (зубна м’якоть), що складається із сполучної тканини, судин, нервів. Основна речовина зуба називається дентином (70-80% мінеральних речовин). У ділянці коронки дентин зовні вкритий шаром емалі (98% мінеральних речовин), а кореня – цементу (60-70% мінеральних речовин).
Особливості довгокоронкових зубів:
1. Дуже довга коронка, яка продовжується в зубну комірку, виконуючи функцію кореня;
2. На молодих зубах корені відсутні, з віком – з’являються;
3. В молодому віці коронка зуба з боку поверхні змикання складається з 2-5 конусів, розміщених парами (щічний – язиковий), між якими знаходиться зубна воронка, в старшому віці – конуси стираються, зуби стають або складчасті (кінь) або місяцеподібні (врх);
4. Емаль вкриває коронку, включаючи її частину, яка лежить у зубній комірці і заходить також у зубні воронки; на відміну від короткокоронкових зубів цемент вкриває всю емаль коронки і заповнює також зубну воронку.
Видові особливості зубів:
ВРХ: різці на верхній щелепі відсутні, замінені зубною пластинкою (похідна ясен);
КІНЬ: у самців – ікла, в самок – відсутні; між різцями і першими кутніми зубами – беззубий край;
СБ: вовчий зуб – перший нижній премоляр (маленька коронка з одним зубцем); січні зуби (найбільші) – верхній четвертий премоляр і нижній перший моляр.
Ясна (gingivae) – утвори слизової оболонки (багатошаровий плоский незроговілий епітелій), що вкривають зубні краї щелеп з їх губною, щічною та язиковою поверхнями. У жуйних – слизова оболонка на верхній щелепі потовщується і формує зубну пластинку. Ясна малочутливі, але дуже багаті на судини. Підслизової оболонки в яснах немає.
До органів власне порожнини рота входять: язик, тверде та м’яке піднебіння, слинні залози.
Тверде піднебіння (palatum durum) – утворює склепіння (дах) ротової порожнини. В його основі лежить кісткове піднебіння. Ззовні тверде піднебіння вкрите товстим шаром слизової оболонки, яка вистелена багатошаровим плоским епітелієм, у товщі якої знаходиться судинне сплетення з великою кількістю венозних судин. У коней в сплетенні приймають участь 4–5 шарів судин, яке обумовлює схильність коней до набряків твердого піднебіння. Поверхня слизової оболонки розділена на праву і ліву половини поздовжнім тонким підвищенням – піднебінним швом. Обабіч шва розміщені поперечні валики, які утворюють характерний рельєф слизової оболонки, що служить для переміщення та подрібнення їжі при жувальних рухах язика. В передній ділянці (різцевій) твердого піднебіння розташований різцевий сосочок, а збоку від нього щілиноподібні носопіднебінні канали, завдяки яким ротова порожнина сполучається з носовою порожниною та носолемешевим нюховим органом. Піднебінний шов, збоку якого розміщені поперечні валики, що доходять до м’якого піднебіння у коня та свині, і закінчуються на рівні 3 кутнього зуба собак і великої рогатої худоби. мають дрібні сосочки у вигляді зазубринок.
М’яке піднебіння, або піднебінна завіска (palatum molle, s. velum palatinum) є продовженням твердого піднебіння у каудальному напрямку. Задній вільний кінець м’якого піднебіння називають піднебінною дугою, яка формує вихід з ротової порожнини в глотку – зів. Від піднебінної дуги відходить дві пари складок слизової оболонки: 1) на стінку глотки в бік стравоходу – піднебінно-глоткова дуга; 2) на корінь язика – піднебінно-язикова дуга.
Внутрішній шар – слизова оболонка м’якого піднебіння має два шари: з боку ротової порожнини вона вистелена багатошаровим плоским епітелієм, на якому розсіяні отвори слизових піднебінних залоз, а збоку носоглотки вистелена псевдобагатошаровим миготливим епітелієм.
Середній шар – м’язовий, який утворений власне піднебінним м’язом, напружувачем м’якого піднебіння та підіймачем м’якого піднебіння.
Видові особливості:
СБ: тверде піднебіння каудально розширюється, піднебінних дугоподібно вигнутих валиків 6–9 (10). Різцевий сосочок трикутної форми. М’яке піднебіння коротке. Зів широкий. Співвідношення твердого і м’якого піднебінь –1,7:1.
СВ: піднебінний шов добре виражений, піднебінних валиків 20–25, які продовжуються до м’якого піднебіння, різцевий сосочок невеликий. М’яке піднебіння коротке. Зів широкий. Співвідношення твердого і м’якого піднебінь –2,6:1.
ВРХ: тверде піднебіння широке, з добре вираженим швом. Піднебінних валиків 16–20, вільні краї мають зазубринки. Різцевий сосочок округло-трикутної форми. М’яке піднебіння відносно довге. Зів широкий. Співвідношення твердого і м’якого піднебінь –2,7:1.
КІНЬ: тверде піднебіння довге, піднебінні валики дугоподібні (18-24), що продовжуються до м’якого піднебіння, різцевий сосочок і протока редуковані. М’яке піднебіння довге, сильно нависає над коренем язика. Зів щілиноподібний. Співвідношення твердого і м’якого піднебінь –2:1.
Язик (linqua, glossa) – рухливий м’язoвий орган, що лежить на дні ротової порожнини і вкритий слизовою оболонкою. Приймає участь в захопленні, утриманні та переміщенні корму, прийманні води, у формуванні звукових сигналів у тварин і вимові слів у людини, і є частиною смакового аналізатора.
На язиці розрізняють:
– корінь, що розміщений на рівні останніх кутніх зубів та прилягає до надгортанника;
– тіло, що розміщене на дні ротової порожнини між кутніми зубами;
– верхівку – рухлива, має різну форму: приплюснуто-розширену чи звужено-загострену та дещо вигнуту.
Слизова оболонка на дорсальній поверхні язика утворює сосочки:
механічні (ниткоподібні та конічні);
смакові (валикоподібні, грибоподібні та листоподібні).
В смакових сосочках знаходиться орган смаку – смакові бруньки (хеморецептори).
Видові особливості:
СБ: язик широкий із загостреними краями, по середній частині язика проходить язикова борозна. Ниткоподібні сосочки м’які, тонкі. Грибоподібні сосочки розміщені по всій спинці язика. Валикоподібних сосочків по два з кожного боку, знаходяться вони біля кореня язика. Листкоподібні сосочки слабко помітні. В основі верхівки язика розміщений язиковий хрящ, що підтримує висунутий язик.
СВ: язик відносно вузький, з довгою верхівкою. Ниткоподібні сосочки м’які, тонкі. Конічні сосочки довгі. Грибоподібні сосочки маленькі. Валикоподібні сосочки розміщені біля кореня язика по одному з кожного боку. Листкоподібні сосочки малих розмірів. Між конічними сосочками та в їхній товщі є лімфоїдні вузлики язикового мигдалика. Є парний білянадгортанний мигдалик.
ВРХ: язик товстий грубий. Верхівка язика загострена, вуздечка подвійна. На спинці язика різко виділяється подушка язика, що відділяється від передньої його частини пограничною борозною. У вентральній частині язика є слаборозвинутий язиковий хрящ. Ниткоподібні сосочки спинки язика великі, зроговілі. Конічні сосочки різні за розміром та формою. Грибоподібні сосочки особливо виділяються в ділянці верхівки язика. Валикоподібних сосочків багато (16 - 40), вони розміщені на спинці язика ближче до країв подушки.Листкоподібних сосочків немає.
КІНЬ: язик не має подушки та язикового хряща. Ниткоподібні сосочки м’які, тонкі й довгі. Грибоподібні сосочки добре помітні на бічній поверхні верхівки й тіла язика. Валикоподібних сосочків частіше два, однак буває й більше. Форма листкоподібних сосочків видовжена, вони розміщені по боках язика по одному. Конічних сосочків немає.
Залози ротової порожнини (glandulae oris) – поділяють на пристінні (губні, щічні, піднебінні, язикові) і застінні (привушні, під нижньощелепні, під’язикові), що виділяють в ротову порожнину серозний, слизистий або серозно-слизистий секрет (слину). Зазначити, що пристінні залози невеликі, розташовані в товщі слизової оболонки губ, щік, піднебіння і відкриваються вивідними протоками на їх поверхню.
На відміну від пристінних застінні слинні залози розташовані за межами слизової оболонки і з’єднані з ротовою порожниною протоками. У свійських тварин розрізняють привушну, піднижньощелепну та під’язикову слинні залози (табл. 2).
Таблиця 2