61.Легендарний король Артур – лицар Круглого стола

Король Артур — герой великого циклу середньовічних оповідей, що зародилися в Британії і поширилися по всій Європі. Історичним прототипом легендарного короля був кельтський військовий вождь Артур, який жив у V-VI століттях і отримав кілька перемог над саксами, завоювали Британію (кельти — більш давнє населення Британії). Він не раз згадується в історичних хроніках, відомо, що під проводом Артура кельти розбили саксів в битві при Маунт-Бадонь.

Легенди про Артура стали складатися дуже рано. В «Історії британських королів» Вільяма Мальмсберійського, написаної на початку XII століття, йдеться: «Про се Артура британці склали багато легенд і з любов’ю розповідають про нього і понині». Автор книги, відповідно з історичною дійсністю, називає Артура не королем, а військовим вождем на королівській службі.

В «Історії бриттів» Гальфріда Монмутского, написаної також у XII столітті, вперше викладена легенда про Артура — короля. Гальфрид Монмутский викладає її досить коротко, але тим не менш намічає і головну сюжетну лінію, і ідею лицарської співдружності, що стала основою для всіх подальших розробок легенд про короля Артура і його лицарів.

Гальфрид Монмутский розповідає, що Артур посів британський престол, будучи зовсім юним: «Отроку Артуру було п’ятнадцять років, і він відрізнявся нечуваною доблестю і такою ж щедрістю. Його вроджена доброзичливість настільки приваблювала до нього, що не було майже нікого, хто б його не любив ». Далі Гальфрид Монмутский описує військові походи короля Артура, причому, всупереч історичній дійсності, стверджує, що він не тільки вигнав саксів з Британії, але і завоював багато інших країн, ставши володарем половини Європи, так що по всьому світу «рознеслася чутка, що ніхто не в змозі перемогти Артура ».

Найхоробріші і благородні лицарі Британії стали прагнути вступити на службу до Артура. «Він почав збільшувати число своїх наближених і заводити таку витонченість у себе в палаці, що вселив далеко віддаленим народам бажання змагатися з ним у всьому цьому». Лицарі всього світу стали наслідувати лицарям короля Артура, і «кожний відрізнявшийся знатністю чоловік (…) вважав себе за ніщо, якщо не мав одягу, обладунків, озброєння точно таких, які у оточували названого короля».

Лицарі короля Артура хоробро билися з ворогами і вірно служили дамам. «Жінки (…) удостоювали своєю любов’ю тільки того, хто у військових змаганнях не менше ніж тричі виходив переможцем». Кожен лицар прагнув заслужити любов, і це «спонукало його до найвищої душевної шляхетності». В «Історії бриттів» описуються не тільки бої, а й турніри, на яких лицарі змагаються у військовому мистецтві «без сварок і беззлобно».

Дружиною короля Артура була прекрасна Геневера, «яка перевершувала красою всіх жінок». Артур правив підвладними йому землями довгі роки. Нарешті, він задумав підкорити Рим і вирушив у далекий похід, залишивши Британію і прекрасну Геневеру під опікою свого племінника Мордреда. Але Мордред, скориставшись відсутністю короля, «самовільно і зрадницьки поклав на себе королівський вінець», а королева, «осквернивши свій шлюб, вступила з ним у злочинний зв’язок». Крім того, Мордред закликав до Британії вигнаних Артуром саксів і сформував з них вірне собі військо.

Дізнавшись про те, що сталося в його королівстві, Артур повернув свої війська назад, повернувся до Британії і напав на Мордреда. У першому ж бої король здобув перемогу, Мордред був змушений відступити.

Геневера, каючись у своїй зраді і боячись гніву короля, втекла зі столиці і, «поклавши на себе обітницю цнотливості, постриглася в черниці». Між тим король Артур переслідував Мордреда і залишки його війська. Племінник короля був хоробрим воїном, звиклим нападати, а не відступати, і цього разу він вирішив «перемогти або впасти, але надалі жодним чином не шукати порятунку у втечі». На морському березі відбулася кровопролитна битва, в якій Мордред був убитий, а король Артур отримав смертельну рану.

Хоча Гальфрид Монмутский називає рану короля смертельною, проте він не пише про його смерть, а лише повідомляє, що Артур був «переправлений для лікування на острів Аваллон». У кельтських міфах острів Аваллон — блаженна країна безсмертя і вічної молодості, населений духами і феями. Народний переказ стверджує, що король Артур знайшов там вічне життя — і повернеться до Британії, коли їй буде загрожувати небезпека.

Церква не схвалювала цей переказ як «язичницький». У 1190 році в абатстві Гластонбері були проведені розкопки і виявлена гробниця, в якій нібито були поховані король Артур і Геневера. Два роки по тому хроніст Гіральд Камбрейський писав: «Про короля Артура розповідають якісь казки, ніби тіло його було викрадено якимись духами в якусь фантастичну країну, хоча смерть його не торкнулася. Так от, тіло короля було в наші дні виявлено в Гластонбері між двох кам’яних пірамід. Знайдено тіло було глибоко в землі в видовбаному стовбурі дуба ». Далі хроніст повідомляє: «Дві третини гробниці були призначені для останків короля, а одна третина, біля його ніг, — для останків дружини. Знайшли також добре збережене світле волосся, заплетене в косу, воно безсумнівно належало жінці великої краси. Один нетерплячий чернець схопив рукою цю косу, і вона розсипалася на порох ».

Останки Артура хроніст описує так: «Хай буде відомо, що кістки Артура, коли їх виявили, були настільки великі, ніби збувалися слова поета:« І богатирським кісткам здивуємся в могилі розритій ». Гомілкова кістка, поставлена на землю поряд з найвищим з ченців (абат показав мені його), опинилася на три пальці більша всієї його ноги. Череп був настільки великий, що між очницями легко містилася долоня

. На черепі були помітні сліди десяти або навіть ще більшої кількості поранень. Всі вони зарубцювалися, за винятком однієї рани, більшої, ніж всі інші, що залишила глибоку відкриту тріщину. Ймовірно, ця рана і була смертельною ».

Гіральд Камбрейський повідомляє, що в гробниці було також знайдено хрест з написом, що засвідчує, що «тут покоїться прославлений король Артур разом з Геневерою». Але хоча поважний хроніст стверджував, що своїми очами бачив цей хрест «і навіть помацав вибитий на ньому напис», згодом цей хрест зник невідомо куди, і багато дослідників сумніваються в тому, що поховання в Гластонбері дійсно належить Артуру.

Сказання про короля Артура і його лицарів розробляли і народні оповідачі, і професійні середньовікові літератори. З XII по XV століття в Англії, Франції, Німеччині створюються численні так звані «артуровські романи», або «романи Круглого Столу». Найбільш відомі автори таких романів — Кретьєн де Труа, Гартман фон Ауе, Вольфрам фон Ешенбах.