студентський деканат бере в свої руки управління факуль­тетом упродовж кількох днів. Аналогічні ігри доцільно про­водити і з учнями старших класів, коли вони на 2—3 дні «за­міщують посади» директора та його заступника з госпо­дарської роботи, завуча, класних керівників.

§ 7. Дистанційна освіта як нова освітня технологія в системі вищої школи

/. Що таке дистанційна освіта?

180. Дистанційна освіта в Західній Європі та сша.

181. Дистанційна освіта в Росії.

182. Перспективи розвитку дистанційної освіти в Україні.

і І Під дистанційною освітою (ДО) розуміємо комплекс ■* 1 освітніх послуг, що надаються за допомогою спеціалі­зованого інформаційно-освітнього середовища на будь-якій відстані від освітніх установ. Інформаційно-освітнє середо­вище ДО становить системно організовану сукупність за­собів передачі даних, інформаційних ресурсів, протоколів взаємодії, апаратно-програмного та організаційно-методич­ного забезпечення, орієнтованих на задоволення освітніх по­треб користувачів.

Дистанційна освіта містить елементи стаціонарного, ста­ціонарно-заочного, заочного і вечірнього навчання на осно­ві інформаційних технологій і систем мультимедіа. Сучасні засоби телекомунікацій та електронних видань дають змогу подолати недоліки традиційних форм навчання, зберігаючи при цьому всі їх переваги, і реалізувати нові можливості підвищення ефективності навчання, розвитку й виховання тих, хто навчається.

Головною метою створення і розвитку системи ДО є на­дання школярам, студентам, цивільним і військовим спеціа­лістам, найширшим колам населення в будь-яких регіонах країни та за її межами однакових освітніх можливостей, а також підвищення якісного рівня освіти за рахунок активні­шого використання наукового й освітнього потенціалу уні­верситетів, академій, провідних інститутів, галузевих центрів підготовки і перепідготовки кадрів, інститутів підвищення кваліфікації, інших освітніх установ. Система ДО дасть мож­ливість тим, хто навчається, здобути як базову, так і додат­кову освіту паралельно з їхньою основною діяльністю. Зреш­тою, ДО спрямована на розширення освітнього середови-

ща, на якнайповніше задоволення потреб і прав людини в галузі освіти.

Дистанційна освіта доповнює існуючі стаціонарні й за­очні системи навчання, інтегруючись у них. У зв'язку з цим приблизно удвічі скорочуються витрати на одного учня, забезпечується максимальне використання інформаційних технологій, гнучкість, модульність навчання, його індиві­дуалізація, задоволення потреби тих, хто не може відвідува­ти заняття.

В основу програм ДО найдоцільніше покласти модуль­ний принцип, оскільки кожний модуль окремо і всі вони разом дають цілісне уявлення про певну предметну галузь.

При ДО на викладача покладається головна роль — ко­ординатора і консультанта. Засобом асинхронної взаємодії учня й викладача є електронна пошта, або електронні ком­п'ютерні мережі (враховуючи й Інтернет). Оскільки під час занять вихід студентів у мережу Інтернет не завжди можли­вий з фінансових чи організаційних причин, то актуальною є можливість моделювання їхньої роботи у внутрішній ме­режі.

ДО дає можливість здійснювати спеціалізований конт­роль якості освіти (дистанційно організовані іспити, співбе­сіди, практичні, курсові та проектні роботи, екстернат, ком­п'ютерні інтелектуальні тестові системи). Проте для ДО є необхідною єдина система державного тестування.

Технологія дистанційного навчання — це сукупність ме­тодів, форм і засобів взаємодії з людиною у процесі само­стійного, але контрольованого засвоєння нею певного ма­сиву знань.

Зміст знань, що мають бути засвоєні, акумулюється у спе­ціальних курсах і модулях, які ґрунтуються на наявних у країні освітніх стандартах. Повідомлення інформації для тих, хто навчається, здійснюється у вигляді друкованих (на­вчально-методичні комплекти літератури і завдань) та елек­тронних (комп'ютерні освітні середовища, бази даних, бан­ки знань, електронні підручники) матеріалів, аудіо- та відео-продукції, телевізійних передач.

В університетах, коледжах і навчальних центрах за кор­доном дистанційне навчання здійснюється за новою фор­мою — через Інтернет.

Практика світових освітніх систем засвідчує, що дистан­ційна освіта обходиться на 50 % дешевше від її традиційних форм. Досвід російських недержавних центрів ДО показує, що їхні витрати на підготовку спеціаліста становлять близь­ко 60 % від витрат на підготовку фахівця денної форми на-

вчання. Це забезпечується за рахунок уніфікації змісту, орієнтованості технологій ДО на велику кількість учнів, ефективного використання навчальних площ і технічних за­собів (наприклад, у вихідні дні). Ця система більшою мірою відповідає новій парадигмі освіти, стратегії особистісно орієнтованого навчання, в основу якої покладено потреби кожної людини.

За станом на 1995 р., у Китаї налічувалося 1,5 млн корис­тувачів Інтернету, а до кінця 1999 р. їх кількість зросла до 5 млн; у Японії вона вже перевищила 18 млн. У США близь­ко 50 % родин мають персональні комп'ютери.

Отже, розвиток телекомунікаційних структур і на їхній основі ДО стає стратегічною необхідністю.

У Росії ще в 1997 р. налічувалося близько 600 тис. влас­ників адрес електронної пошти, з яких 100 тис. користува­лися Інтернетом.

Популярними є сайти, на яких розміщуються навчальні курси у форматі гіпертексту (відкриті курси бізнесу, еконо­міки).

У Владивостоцькому державному університеті економі­ки і сервісу розроблено систему «Аванта». Вона призначена для підтримки інтегрованого інформаційного навчального середовища, яке реалізує розподілену модель навчання. В ній значну увагу зосереджено на технології проектування й роз­роблення складних програмних комплексів. Система, що під­тримує підготовку мережевих курсів, реалізована в Інтернеті.

У Херсонському державному університеті під керівни­цтвом доцента О. Співаковського створено інформаційну автоматизовану систему (ІАС) управління університетом. Вона стала базою для створення лабораторії мультимедій­них технологій та дистанційного навчання, одним із завдань якої є розроблення і впровадження в навчальний процес ди­станційних курсів.

У дистанційній освіті широко використовуються техноло­гії дистанційного навчання. Це технологія опосередкованого активного спілкування викладача зі студентами з викорис­танням телекомунікаційного зв'язку та методології індиві­дуальної роботи студентів зі структурованим навчальним матеріалом, представленим в електронному вигляді.

У працях О. Співаковського показано переваги дистан­ційного навчання. Основні з них такі:

гнучкість — учні, студенти, слухачі, що здобувають ди­станційну освіту, здебільшого не відвідують регулярних занять, а навчаються у зручний час і в зручному для себе місці;

модульність — в основу програм дистанційної освіти по­кладено модульний принцип; кожний курс створює цілісне уявлення про певну предметну галузь, що дає змогу з набо­ру незалежних курсів-модулів сформувати навчальну про­граму, яка відповідає індивідуальним або груповим потре­бам;

паралельність — навчання здійснюється одночасно з про­фесійною діяльністю (або з навчанням за іншим напрямом), тобто без відриву від іншого виду діяльності;

велика аудиторія — одночасне звернення значної кількості учнів, студентів і слухачів до багатьох джерел навчальної інформації, спілкування студентів між собою та з виклада­чами за допомогою телекомунікаційного зв'язку;

економічність — ефективне використання навчальних площ та технічних засобів, концентроване й уніфіковане подання інформації, використання й розвиток комп'ютер­ного моделювання мають знизити витрати на підготовку фахівців;

технологічність — використання в навчальному процесі сучасних досягнень інформаційних технологій, що сприяють входженню людини у світовий інформаційний простір;

соціальна рівність — однакові можливості здобуття осві­ти незалежно від місця проживання, стану здоров'я і со­ціального статусу людини;

інтернаціональність — можливість здобуття освіти у на­вчальних закладах іноземних держав (не виїжджаючи зі своєї країни) та надання освітніх послуг іноземним громадянам і співвітчизникам, які проживають за кордоном;

нова роль викладача — дистанційна освіта розширює і оновлює роль викладача, робить його наставником-консуль­тантом, який має координувати пізнавальний процес, постій­но вдосконалювати курси, які він викладає, підвищувати творчу активність і кваліфікацію відповідно до інновацій. У листопаді 1997 р. в усьому світі налічувалося 600 млн

студентів. У США 80 % загальноосвітніх шкіл і майже

всі вищі навчальні заклади мають вихід в Інтернет.

Міжнародна рада із заочного і дистанційного навчання, штаб-квартира якої розташована в Осло (Норвегія), об'єднує понад 140 країн світу, забезпечує міжнародне співробітни­цтво в цій галузі.

У США міські університети дистанційної освіти плану­ють свою діяльність так, щоб забезпечити альтернативу тра­диційній освіті «у класі». Для студентів у системі ДО органі­зовано три форми навчання: стандартна ДО, де працюють індивідуально; полегшена ДО, коли кілька студентів регу-

лярно зустрічаються для обговорення програми і змісту кур­су, та електронна ДО, коли студенти завершують роботу над курсом через комп'ютери. Є змога навчатися вдома або в дорозі, взаємодіючи з досвідченими інструкторами (т'юте-рами), виконувати лабораторні заняття, складати заліки та іспити. Можна спілкуватися зі студентами та експертами всього світу. Розроблено стандарти, що дають можливість через системи ДО захищати дисертації і здобувати вчені сту­пені.

Британський відкритий університет, який є лідером у га­лузі ДО, з 1969 р. пропонує студентам усього світу сотні різ­них програм.

У Дистанційному університеті в Хагені (Німеччина), що працює з 1974 р., постійна присутність студентів на занят­тях не обов'язкова. Навчання підкріплюється відповідними аудіо- та відеоматеріалами і регулярними телерадіопереда-чами. Велику увагу зосереджено на створенні мультимедій­них навчальних засобів.

У Росії нормативно-правова база розвитку ДО почала розроблятися з 1991 р. Нині понад 40 вищих навчаль- них закладів і кілька шкіл мають свої\УеЬ-сервери. Більшість використовує Інтернет для поширення інформації про свою діяльність, а деякі — для впровадження новітніх освітніх тех- нологій ДО. Дистанційну освіту в Росії використовують фір- ми й університети. Фірми ознайомлюються з навчальними курсами різних університетів і навчальних центрів світу, ви- бирають оптимальний і разом з університетом створюють мультимедійний комп'ютерний його варіант. Персонал фірми навчається за найкращою програмою найкращого універси- тету без відриву від виробництва. Можна вчитися за західни- ми програмами і вдома отримати диплом іноземного закла- ду. Існують і спільні російсько-американські програми ДО.

Найвище досягнення Росії—не тільки в інтеграції міжна­родної ДО, а й у створенні російської програми ДО. Тут щороку проводяться конгреси, конференції та семінари, присвячені ДО. Так, у травні 1998 р. у МЕСІ відбувся кон­грес «Освіта — 98», у червні 1998 р. — семінар «Оізіапсе Ееисаііоп Кшза — 98», у листопаді — восьма міжнародна конференція-виставка «Інформаційні технології в освіті». Робота однієї з секцій конференції мала назву «Дистанцій­не навчання, телекомунікації й Іпіегпеї».

1996 р. на базі УНІКОР («Університетські мережі знань») було створено Центр інформаційно-аналітичного забезпе­чення дистанційної освіти (ЦіАН) Міністерства освіти Росій­ської Федерації.

В університеті Переславля-Залєського існує програма дистанційного навчання англійської, японської мов та краї­нознавства. Петрозаводський дистанційний університет розробляє програми дистанційного навчання «Фізика — старшокласникам», програму «Абітурієнт». л І Практичне використання можливостей Інтернету в " 1 Україні почалося тільки з 1996 р., та й то завдяки ко­мерційним структурам, що користуються послугами провай­дерів, можливості яких стосовно забезпечення інформа­ційних потреб клієнтів значно ширші. Визначення шляхів запровадження нових Інтернет-технологій, знаходження можливостей їх поширення є нині одним із головних зав­дань розвитку інформаційних технологій в Україні.

У 1997 і 1998 рр. у Ялті було проведено першу і другу конференції «Іпіегпеї-технології в інформаційному просторі держави», організовані Міністерством інформації України, Міністерством освіти України та іншими державними уста­новами.

Головний висновок, зроблений на цих конференціях, та­кий: Інтернет — це технологія третього тисячоліття і прин­ципово нове явище життя. Його становлення й розвиток потребують вдумливої державної політики, законодавчого забезпечення, інвестиційного наповнення тощо.

В Україні створено першу Міжнародну лабораторію і на­вчальний центр інформаційних технологій (ІК.ТСІТ8), за­вданням якої є розроблення курсів і їх забезпечення телеко-мунікаціями. Цю роботу підтримано окремими міжнарод­ними проектами. Центр управління співробітничає з Хар­ківським політехнічним університетом. У 1991 р. в ньому за­початковано дистанційне навчання, в 1997 р. створено про­блемну лабораторію дистанційного навчання, запроваджено дистанційний курс освоєння основ інформатики. Університет розробляє комп'ютерні контролюючі та тренажерні програ­ми з фізики, математики, української мови, комплекс про­грамних засобів і дистанційних підготовчих курсів для абіту­рієнтів, проводить експерименти з дистанційного навчання окремих іноземних студентів. У листопаді 1998 р. у Вінниць­кому державному технічному університеті за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» відбулася Міжнарод­на науково-методична конференція «Методичні та органі­заційні аспекти використання мережі Інтернет в установах науки й освіти».

Верховною Радою України прийнято закон «Про націо­нальну програму інформатизації». У розділі 9 Закону Украї­ни «Про Концепцію Національної програми інформати-