§ 1. Функції, форми і види

педагогічного контролю

у вищих навчальних закладах

190. Функції педагогічного контролю.

191. Форми і види педагогічного контролю.

192. Оцінювання і оцінка.

193. Організаційні принципи контролю.

Педагогічний контроль — це система перевірки резуль- татів навчання, розвитку і виховання студентів. Існу- вання та удосконалення різних видів педагогічного контро- лю пояснюється спонукальною та діагностичною роллю пе- ревірки навчальної діяльності учнів і студентів.

Система контролю знань, навичок і вмінь має будувати­ся на єдиних об'єктивних критеріях, бути простою і зруч­ною і водночас визначати стан якості підготовки певного контингенту студентів щодо не тільки наявності предмет­них знань і вмінь, а й сформованості загальних і специфіч­них розумових дій, прийомів розумової діяльності й тих прийомів навчальної роботи, без яких програма навчання не може бути реалізована.

Під час такої перевірки потрібно керуватися рівнями засвоєння знань. В. Безпалько у праці «Складові педагогіч­них технологій» виокремлює чотири рівні: І — знання-зна-йомства, II — знання-копії (алгоритмічний рівень), III — знання-вміння (евристичний рівень), IV—знання-трансфор-мації (творчий рівень). Першим трьом рівням відповідають оцінки «задовільно», «добре», «відмінно». Четвертий рівень вимагає застосування знань із широким перенесенням на не­стандартні навчальні ситуації, на завдання міжпредметно-го змісту. Цього рівня досягають переважно здібні та обда­ровані студенти, які беруть участь у науково-дослідницькій роботі, в олімпіадах різного рівня.

Вища школа, що перебуває на етапі переходу до інтен­сивних методів навчання, потребує досконалішої системи педагогічного контролю.

Педагогічний контроль виконує діагностичну, навчаль­ну, розвивальну та виховну функції.

Діагностування — процес виявлення і оцінювання влас­тивостей особистості, які нас цікавлять. Педагогічне діа­гностування — частина наукової системи контролю, що без­посередньо пов'язана з процесом виявлення рівня знань, умінь і навичок, розвитку вихованості, оцінювання реаль­ної поведінки студентів.

На різних етапах навчання предметом діагностування є різні аспекти навчальної, науково-дослідної, суспільної діяльності студентів, а метою — отримання науково-обґрун­тованої інформації для вдосконалення процесу навчання.

Навчальна функція полягає у використанні різних видів і форм контролю для активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів при вивченні певної теми. Розвивальна й виховна функції спрямовані на формування у студентів творчого ставлення до здобуття знань, розвитку здібностей, виховання активного прагнення навчатися.

Усі ці функції тісно пов'язані між собою у навчально-ви­ховному процесі. Заліки, іспити та колоквіуми виконують діагностичну й контролюючу функції; семінари, практичні заняття — діагностичну, навчальну, розвивальну, виховну, контролюючу; програмовані методи — навчальну і контро­люючу.

/% І До форм педагогічного контролю належать іспити, за­ді І ліки,усне опитування, письмові контрольні роботи, ре­ферати, колоквіуми, семінари, лабораторні заняття, курсові, дипломні роботи тощо.

Слід зазначити, що ці форми мають певні особливості. Так, за допомогою усного опитування здійснюється конт­роль не тільки знань, а й вербальних здібностей. Під час опитування виправляються помилки не тільки у фактично­му матеріалі, а й мовні.

Письмові контрольні роботи дають змогу документаль­но встановити рівень засвоєння матеріалу. Недоліки усних опитувань — великі витрати навчального часу, особливо при слабких відповідях, письмових — значні витрати часу викладача на перевірку робіт. Іспити створюють додаткове навантаження на психіку студентів і викладача. Курсові й дипломні роботи виховують самостійність, уміння працю­вати з навчальною та науковою літературою.

Педагогічний контроль залежно від часу його проведен­ня поділяється на такі види: поточний, тематичний, рубіж­ний, підсумковий і заключний.

Поточний контроль здійснюється під час занять (усне опитування, письмові контрольні роботи, поточні звіти з педагогічної та виробничих практик).

Тематичний контроль — це оцінювання результатів за­своєння певної теми або розділу програми.

Рубіжний контроль — це заліки за розділами програми, виявлення готовності виконання курсових та дипломних робіт.

Підсумковий контроль — іспити за певний курс.

Заключний контроль здійснюється комісією (випускні, державні іспити, захист кваліфікаційних робіт або диплом­них проектів).

Під оцінюванням розуміють спосіб, процес і результат

встановлення факту відповідності чи невідповідності

засвоєних студентами знань, навичок і вмінь цілям і завдан­ням навчання, програмним вимогам. Оцінювання не треба ототожнювати з оцінкою, яка є чисельним аналогом оціню­вання. Оцінка має кілька рангових значень, наприклад, від 1 до 12 в школі, на відміну від оцінювання.

В Україні для оцінювання знань студентів традиційно використовувалися такі норми оцінок:

«відмінно» — ставиться за повне і міцне знання матеріа­лу в заданому обсязі. У письмовій роботі не повинно бути помилок, в усній відповіді мова студента має бути логічно обґрунтованою, граматично правильною;

«добре» — ставиться за міцне знання предмета при незнач­них неточностях, пропусках, помилках (не більше однієї-двох);

«задовільно» — оцінка за знання предмета за наявності помітних прогалин;

«незадовільно» — оцінка за незнання предмета, велику кількість помилок у програмному матеріалі та мові або тексті контрольної роботи.

Які головні переваги й недоліки традиційної системи конт­ролю? Перевага — це простота, недоліки — суб'єктивізм в оцінюванні, а також слабка здатність до диференціювання.

Традиційна система контролю недостатньо спонукає сту­дентів до систематичного навчання протягом семестру, се­местрові іспити мають «лотерейний» характер і провокують декого зі студентів сподіватися на щасливий білет. Навпа­ки, сумлінного студента на іспиті може підстерігати невда­ча. Ця система не спонукає викладача до організації систе­матичних різноманітних форм контролю, до рубіжного кон­тролю, перетворює семестрову атестацію на формальність. І, нарешті, суб'єктивізм, який призводить до завищення або заниження оцінки через особисті симпатії або корисливі мо­тиви. Надання викладачеві права ставити оцінку «автома-

том» за відсутності нормативної бази нерідко призводить до ще більшого волюнтаризму, а тому до правомірних адмі­ністративних обмежень.

Заміна усного іспиту підсумковим тестуванням — також не панацея, оскільки тестові завдання та їх вибіркова систе­ма відповідей не дають можливості повною мірою перевіри­ти розумовий розвиток студента, його усну мову (особливо це важливо для студентів вищого педагогічного закладу), з'я­сувати причини помилок. Крім того, різні дисципліни не­однаково піддаються формалізації і тому погано вкладають­ся у систему тестових завдань. Кілька відповідей, серед яких слід вибрати одну, є не що інше, як «навідні запитання», що полегшують і роблять одноманітними інтелектуальні зусил­ля тих, хто тестується. Це може призвести до порушення рівно­ваги між індуктивним і дедуктивним мисленням.

У педагогіці триває утвердження вимірювання і вдоско­налення тестової системи.

Одним із найпоширеніших засобів вимірювання є педа­гогічний тест, який являє собою сукупність завдань, дібра­них на основі наукових критеріїв для цілей педагогічного процесу, ознак, які цікавлять насамперед, наявності знань і вмінь, рівня розвитку.

Виокремлюють три головні критерії якості тестів: на­дійність, валідність, об'єктивність.

Під надійністю розуміють відносну свободу від похибок під час вимірювання. Надійним тест можна назвати тоді, коли при його повторному проведенні через певний час, дістають ті самі результати.

Валідність — це відповідність змісту, форм і методів пе­дагогічного контролю його меті. Тест валідний, якщо за його допомогою можна перевірити те, що потрібно перевірити. Підвищенню валідності педагогічного контролю сприяють експертні оцінки всього контрольного матеріалу, приведен­ня його у відповідність з вимогами навчальних програм пев­ного вищого навчального закладу.

Об 'єктивність педагогічного контролю стосується двох принципових напрямів. Перший —досягнення об'єктивності шляхом формування колегіальної оцінки, що виставляєть­ся спеціально створеною комісією, другий — використання стандартних тестових програм, технічних засобів контро­лю (зокрема, за допомогою комп'ютерів). л І У вищій школі виокремлюють три основні органі-' І заційні принципи педагогічного контролю.

Виховний характер контролю, що полягає в активізації творчого і свідомого ставлення студентів до навчання, сти-