лення) і можливостями, які обмежують вчинки й дії, спря­мовані на їх виконання;

210. суперечність між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями студента. Виховний процес має відбуватися таким чином, щоб його зміст, методи, організаційні форми й засоби не викликали у студента опору;

211. суперечність між вимогами життя і підготовленістю сту­дентів до участі в суспільному житті та професійній діяльності;

212. суперечність між організованим вищим навчальним закладом організаційно-цілеспрямованим впливом на сту­дентів та стихійними впливами на них навколишнього се­редовища (деструктивні молодіжні об'єднання, різні секти, низькопробна кіно- і телепродукція, поширення наркотиків тощо);

213. неоднакове ставлення до студентів викладачів, які не завжди обізнані з індивідуальними особливостями своїх вихованців, їхніми потребами і проблемами, не завжди до­тримуються принципу єдності вимог. Це нерідко призводить до формування у студентів ситуативної поведінки, присто­совництва, безпринципності, що негативно позначається на виховному процесі в цілому;

214. недостатня увага деканатів, кафедр, громадських орга­нізацій до студентів, які становлять групу ризику.

§ 2. Методи, організаційні форми й засоби виховної роботи у вищій школі

215. Сутність і основи класифікації методів виховання сту­дентів. Програми виховання.

216. Організаційні форми виховної роботи у вищих навчальних закладах.

217. Засоби виховної роботи.

218. Виховна робота під час проведення зі студентами навчаль­них занять і різного виду практик.

Методи виховання — це способи взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямовані на реа- лізацію мети виховання, тобто на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Прийоми виховання — складова частина методу вихован­ня; вони забезпечують ефективне застосування методу в кон­кретних ситуаціях.

У конкретних педагогічних ситуаціях методи виховання можуть переходити у прийоми і навпаки.

Учені по-різному класифікують методи виховання залеж­но від того, що покладено в основу класифікації. Наприк­лад, М. Фіцула¹ виокремлює чотири групи методів:

1) методи формування свідомості; 2) методи формування громадської поведінки; 3) методи стимулювання діяльності та поведінки; 4) методи контролю та аналізу ефективності виконання.

В. Лозова² вносить у класифікацію тільки три перші гру­пи із зазначених методів.

І. Мар'єнко³ всі методи поділяє на шість груп: 1) репро­дуктивно-пояснювальні; 2) методи привчання і вправи; 3) проблемно-ситуативні; 4) стимулювання; 5) гальмування; 6) керівництво самовихованням індивідів.

І все ж у більшості підручників та навчальних посібників автори називають три групи методів: 1) методи формуван­ня свідомості; 2) методи організації діяльності і формуван­ня досвіду громадської поведінки; 3) методи стимулювання і гальмування поведінки.

У кожній групі методів виокремлюються методи, специфіч­ні для цієї групи. Зокрема, в першій групі поширені такі ме­тоди: пояснення, бесіда (фронтальна, групова чи індивідуаль­на), лекція чи цикл лекцій, кінолекторії, диспути, приклади.

Для другої групи методів характерні: педагогічна вимо­га, громадська думка, вправляння, привчання, доручення, створення виховних ситуацій.

Для третьої групи методів специфічними є: змагання, за­охочення, покарання.

Хоч розглянуті класифікації методів виховання були роз­роблені для загальноосвітньої школи, проте їх можна пере­нести і на практику вищої школи, якщо враховуватиметься специфіка виховання студентської молоді. л І Організаційна форма виховання у вищій школі стано-а І вить цілеспрямовану, чітко організовану систему ви­ховної взаємодії студентів і викладачів.

Організаційні форми виховання склалися завдяки системі засобів, що використовуються і будуються в певній логіці методів виховної роботи зі студентами. У педагогіці вищої школи це масові, групові та індивідуальні форми виховної роботи.

¹ Фіцула М. М. Педагогіка. — К., 2001. — 527 с.

² Лозова В., Троцко Г. Теоретичні основи виховання і навчан­ня.—X., 1997.— 338 с.

³ Марьенко И. С. К вопросу о теоретическом обосновании методов воспитания//Сов. педагогика. — 1971. —№4. — С. 99—106.

До масових належать конференції, тематичні вечори, ве­чори запитань і відповідей, зустрічі з видатними людьми, лекторії, огляди, конкурси, вікторини, олімпіади, клуби за інтересами, туризм, виставки студентських робіт, робота в громадських організаціях (наприклад, у профспілкових). Так, у студентів Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова популярними стали дебюти першо­курсників, на яких виявляють талановиту молодь, що зго­дом поповнить студентські клуби художньої самодіяльності, конкурси «Міс факультету» та «Містер факультету» .

Груповими формами виховання є щотижневі виховні го­дини у студентських групах, гуртки художньої самодіяль­ності, робота з пресою, радіо, телебаченням, екскурсії на ви­ставки, до музеїв, відвідування театрів, кіно, пікніки тощо.

Індивідуальна виховна робота має бути систематичною. Вона здійснюється через безпосередній вплив педагога на особистість студента або через колектив. Як індивідуальні форми роботи використовуються позастудійне читання літе­ратури, гра на музичних інструментах, колекціонування, вишивання, малювання тощо.

Методика індивідуального виховного впливу залежить від індивідуальних особливостей студентів, а тому потре­бує вивчення їх викладачами і насамперед кураторами ака­демічних груп.

У практиці діяльності вищих навчальних закладів поши­рена позааудиторна й позавузівська виховна робота. До позааудиторної належить робота в різних гуртках та об'єд­наннях за інтересами, зокрема й спортивних.

До позауніверситетських (позаінститутських) форм нале­жить робота студентів у палацах студентів, школах мистецтв, студіях, бібліотеках, спортивних та інших клубах за інтере­сами, що функціонують у межах міст, районів.

До засобів виховної роботи у вищій школі належить усе те, за допомогою чого відбувається виховання сту- дентів: предмети, твори духовної і матеріальної культури (навчальні посібники, наукові видання, газети, журнали, твори мистецтва); радіо, кіно, телебачення, слово виховате- ля, різні види діяльності, дидактичні та ділові ігри, художня самодіяльність, спорт, вечори, виховні години, збори. Ці засоби використовуються під час досягнення виховних цілей, реалізації того чи іншого методу.

~Т~\ Відповідно до дидактичного принципу єдності навчан-2 І ня й виховання процес навчання будь-якої дисципліни у вищій школі є також і формою виховання студентів.

Для того щоб навчання було виховуючим, воно має бути переконливим. Для цього потрібно не просто повідомляти знання і способи діяльності, а й підтверджувати їх фактами, прикладами, а якщо потрібно, й дослідами, зіставляти аль­тернативні підходи, показувати їх сильні і слабкі сторони.

Будувати міркування і доведення під час навчання слід з погляду студента, а не фахівця, досконало обізнаного з на­вчальним матеріалом. Якщо викладач на заняттях залуча­тиме студентів до громадсько і професійно значущої діяль­ності, обговорення реальних завдань і проблем, то студент поступово почне відчувати себе господарем життя, який відповідає за нього.

Значний виховний вплив справляє на студентів розповідь викладача про історію науки, визначний внесок учених в розвиток науки, про умови й методи наукових відкриттів, роль науки у розвитку суспільства, економіки, техніки, по­ліпшенні добробуту людей.

Великий Ейнштейн зауважував, що майбутнє людства залежить не стільки від науково-технічного прогресу, скіль­ки від моральних підвалин суспільства, і науково-технічні революції показали, що застосування результатів науки —.

Таблиця 7

Повчальні приклади вияву відповідаль­ності й гідності

Аналіз правових аспектів професійної діяльності

Виховні дії в процесі навчання будь-якої навчальної дисципліни

Приклади виявів волі і наполег­ливості

Етичні впливи варіантів рішення

Відпові­дальність за віддане розпоряд­ження

Відпові­дальність за бездіяль­ність

Відпові­дальність за неком­петентне рішення

«Я не мо­жу інак­ше»

Впертість у система­тизації

Систем­ний під­хід і увага до дета­лей

Наочна обгрун­тованість

Особистий приклад Точність Вихованість Охайність Культура мов­лення

Вимогливість Послідовність Справедливість при оцінюванні Адекватні реакції Заохочення оригінальних підходів до роз­в'язання задачі Заохочення успіхів студентів

Відпові­дальність

Якість і час

Гідність і співчуття

Делі­катність

Заоща­дження на здо­ров'ї

Заоща­дження на зар­платах інших

Пошуки

причин

або

винних