- •§ 1. Мета і завдання курсу.
- •§ 2. Реформування системи освіти -соціальне замовлення сучасного суспільства. Нова парадигма освіти. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI ст.
- •§ 4. Системний, комплексний, діяльнісний та особистісно орієнтований підходи до організації навчально-виховного процесу у вищій школі
- •§ 1. Структура вищої освіти. Види вищих навчальних закладів
- •§ 2. Перспективи розвитку класичних університетів, педагогічних і технічних вищих навчальних закладів
- •§ 3. Сутність ступеневої освіти в Україні
- •Мета введення ступеневої системи. Ступені освіти.
- •Законодавча база.
- •Характеристика освітньо-кваліфікаційних рівнів.
- •§ 1. Психологічні передумови підвищення ефективності навчально-виховного процесу у вищій школі
- •§ 2. Активізація навчально-пізнавальної діяльності студентів. Формування творчої особистості
- •Шляхи активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів.
- •Формування творчої особистості.
- •Забезпечення психологічної готовності студентів до майбутньої професійної діяльності.
- •Роль викладача у формуванні творчої особистості студента.
- •Зміст освіти. Складові та цикли освітньої підготовки.
- •Орієнтовний розподіл змісту підготовки бакалавра і магістра.
- •Характеристика навчальних планів різних типів вищих навчальних закладів. Робочий навчальний план. Індивідуальний навчальний план студента.
- •Фізико-математичний факультет
- •1. Графік навчального процесу
- •II. Бюджет часу, тижнів
- •III. План теоретичних занять
- •V. Державна атестація
- •IV. Вид практики
- •§ 4. Система стандартів вищої освіти. Нормативні документи
- •Освітньо-кваліфікаційна характеристика фахівця.
- •Освітньо-професійна програма підготовки фахівця.
- •Нормативно-методичні положення з розробки засобів діагностики рівня якості освітньо-професійної підготовки фахівця.
- •Тести досягнень як засіб педагогічної діагностики.
- •§ 5. Методи навчання у вищій школі
- •Методи викладання.
- •Методи учіння.
- •Моделювання як метод наукового дослідження і метод навчання.
- •§ 6. Організаційні форми навчання у вищих навчальних закладах
- •§ 7. Дистанційна освіта як нова освітня технологія в системі вищої школи
- •Дистанційна освіта в Західній Європі та сша.
- •Дистанційна освіта в Росії.
- •Перспективи розвитку дистанційної освіти в Україні.
- •§ 8. Засоби навчання.
- •§ 1. Функції, форми і види
- •Функції педагогічного контролю.
- •Форми і види педагогічного контролю.
- •Оцінювання і оцінка.
- •Організаційні принципи контролю.
- •§ 2. Модульно-рейтингова система навчання й контролю успішності студентів
- •§ 1. Стан науки у вищій школі
- •Поняття про науку як сферу людської діяльності. Наукові школи.
- •Як розвивалася вузівська наука в срср.
- •Головна мета і умови розвитку науки у вищій школі в сучасній Україні.
- •§ 2. Науково-дослідницька діяльність студентів, магістрів, аспірантів у вищій школі
- •Науково-дослідницька робота магістрів. Вимоги до виконання магістерських випускних робіт.
- •Організація навчальної і науково-дослідницької роботи аспірантів. Вимоги до виконання кандидатських дисертацій.
- •Докторантура як вища форма підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів.
- •§ 1. Теоретико-методичні засади сучасної концепції виховання студентів
- •Вступні зауваження.
- •Виховання як родова категорія педагогіки вищої школи.
- •Цілі й завдання виховання студентів. Принципи, головні напрями, критерії, закономірності процесу виховання у вищих навчальних закладах.
- •Суперечності як джерело і рушійна сила процесу виховання студентів.
- •§ 2. Методи, організаційні форми й засоби виховної роботи у вищій школі
- •§ 3. Система виховної роботи у вищій школі, її організаційно-практичне забезпечення
- •§ 4. Професійні та виховні аспекти діяльності випускника вищої школи у трудовому колективі
- •§ 1. Мета і завдання, принципи і функції післядипломної освіти
- •Мета і завдання післядипломної освіти.
- •Принципи і функції післядипломної освіти.
- •Структура післядипломної освіти.
- •§ 2. Пріоритетні напрями
- •Особливості сучасних організаційних форм і методів навчання в системі післядипломної освіти.
- •Досвід організації післядипломної освіти педагогічних працівників.
- •§ 1. Цілі й завдання Болонської декларації
- •§ 2. Особливості організації навчального процесу у вищому навчальному закладі відповідно до Болонської декларації
- •§ 3. Передумови приєднання системи вищої освіти України до Болонського процесу
- •§ 3. Наукова організація і планування
- •§ 4. Система стандартів вищої освіти. Нормативні документи .... 101
- •§ 5. Методи навчання у вищій школі 113
- •§ 6. Організаційні форми навчання
- •§ 7. Дистанційна освіта як нова освітня технологія
- •§ 8. Засоби навчання. Місце і роль сучасних інформаційних
- •§ 1. Функції, форми і види педагогічного контролю
- •§ 2. Модульно-рейтингова система навчання
- •§ 1. Стан науки у вищій школі 160
- •§ 2. Науково-дослідницька діяльність студентів,
- •§ 1. Теоретико-методичні засади
- •§ 2. Методи, організаційні форми
- •§ 3. Система виховної роботи у вищій школі,
- •§ 4. Професійні та виховні аспекти діяльності випускника
- •§ 1. Мета і завдання, принципи і функції
- •§ 2. Пріоритетні напрями розвитку післядипломної освіти
- •§ 1. Цілі й завдання Болонської декларації 228
- •§ 2. Особливості організації навчального процесу
- •§ 3. Передумови приєднання системи вищої освіти України
§ 1. Стан науки у вищій школі
Поняття про науку як сферу людської діяльності. Наукові школи.
Як розвивалася вузівська наука в срср.
Головна мета і умови розвитку науки у вищій школі в сучасній Україні.
і І У процесі реформування соціально-економічної систе-і І ми України відкриваються нові шляхи розвитку науки, виробництва, інформаційних технологій, банківської справи, підготовки кадрів, здатних забезпечити гідне місце держави у світовому просторі.
Наукові дослідження справляють вплив на зростання суспільного продукту і стають безпосередньою продуктивною силою. У загальному обсязі виробництва швидко зростає частка наукоємної продукції, що є результатом запровадження нових наукових технологій.
У зв'язку з цим підвищуються вимоги до результатів наукових досліджень, до підготовки та перепідготовки кваліфікованих кадрів не лише в самій науці, айв економіці та виробництві. Такі зміни зумовлюють потребу в якісно новому теоретичному, методичному й матеріально-технічному забезпеченні науково-дослідницької діяльності в системі Національної академії наук України та вищих навчальних закладах.
«Наука — сфера людської діяльності, функція якої — вироблення і теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність; одна з форм суспільної свідомості; охоплює як діяльність із здобуття нового знання, так і її результат — суму знань, що покладені в основу наукової картини світу; позначення окремих галузей наукового знання.
Безпосередні цілі — опис, пояснення і передбачення процесів та явищ дійсності, що становлять предмет її вивчення, на підставі законів, які нею відкриваються.
Система науки умовно поділяється на природничі, суспільні й технічні науки»1.
Науково-дослідницька діяльність — це інтелектуальна праця, спрямована на здобування знань, вироблення навичок і вмінь.
Об'єктом вивчення спеціальної дисципліни — наукознавства — є закономірності функціонування та розвитку науки, структури і динаміки наукового знання та наукової діяльності, взаємодія науки з іншими соціальними інститутами і сферами матеріального й духовного життя суспільства.
Наука виникла на етапі усвідомлення незнання, що зумовило об'єктивну необхідність здобуття знання, як перевірений практикою результат пізнання дійсності, адекватне її відображення у свідомості людей.
Процес руху людської думки від незнання до знання називається пізнанням як відтворення у свідомості людини об'єктивної дійсності. Наукове пізнання — це дослідження, для якого характерні постановка цілей і завдань, використання методів отримання і перевірки нових знань.
Головною рушійною силою процесу наукового пізнання є практика. Саме вона дає науці фактичний матеріал і порушує проблеми, що потребують розв'язання і теоретичного осмислення.
Діалектика процесу пізнання визначається суперечностями між обмеженістю людських знань і безмежною складністю об'єктивної дійсності. Пізнання — це взаємодія суб'єкта дослідження і його об'єкта, результатом якої є нове знання про навколишній світ.
У підручнику В. М. Шейко та Н. М. Кушнаренко «Організація та методика науково-дослідницької діяльності» розкрито основні поняття науки2:
Наукова ідея — як правило, інтуїтивне пояснення явища (процесу) без проміжної аргументації, без усвідомлення всієї сукупності зв'язків, на основі яких робиться висновок. У науці виділяються два види ідей: конструктивні і деструктивні, тобто такі, які мають чи не мають значущості для науки і практики.
Ідея, як правило, матеріалізується у гіпотезу.
Гіпотеза — наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ (процесів) або причин, що зумовлюють певний наслідок. У науці гіпотеза нерідко використовується
1 Советский энциклопедический словарь. — М., 1990. — С. 877.
2 Шейко В. М., Кушнаренко Н. М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності. — К.: Знання-Прес, 2002. — С. 295.
161
§ 5-104
як вихідний етап пошуку істини, що спрямовує її пошук і заощаджує час для цього. Будь-яка гіпотеза має перевірятися, її правильність — обґрунтовуватися дедуктивними міркуваннями і узгоджуватися з науковими фактами. Після цього вона стає теорією або законом.
Виокремлюють нульову, описову (понятійно-термінологічну), пояснювальну, основну робочу і концептуальну гіпотези.
Закон — внутрішній, суттєвий зв'язок явищ, що зумовлює їх розвиток. Якщо закон знайдено інтуїтивно, за здогадкою, то він має бути доведений логічно. Для доведення закону використовуються судження.
Судження — думка, в якій за допомогою зв'язку понять щось стверджується або заперечується. Судження отримують або внаслідок безпосереднього спостереження якогось факту, або опосередковано — за допомогою умовиводу.
Умовивід — розумова дія, за допомогою якої з певної кількості заданих суджень виводиться інше судження, яке певним чином пов'язане з вхідними.
Теорія — вчення, система ідей, поглядів, положень, тверджень, що спрямовані на тлумачення того чи іншого явища.
Теорію розглядають як сукупність узагальнювальних положень, що утворюють науку або її розділ. Теорія становить систему наукових концепцій, принципів, положень, фактів.
До кожної нової наукової теорії висуваються такі вимоги:
адекватність наукової теорії об'єкту чи явищу, яке нею описується;
можливість замінювати експериментальні дослідження теоретичними;
повнота опису певного об'єкта чи явища дійсності;
можливість пояснення взаємозв'язків між різними компонентами в межах теорії;
внутрішня несуперечливість теорії та відповідність її дослідним даним.
Наукова концепція — система поглядів, теоретичних положень, основних думок щодо об'єкта дослідження, які об'єднані певною головною ідеєю.
Принцип наукової теорії— це правило, що виникло в результаті об'єктивно осмисленого досвіду.
Методологія наукового пізнання — вчення про принципи, форми і способи науково-дослідницької діяльності. Метод наукового дослідження — це спосіб застосування старого знання для здобуття нового.
Наукове дослідження — цілеспрямоване пізнання, результати якого постають як система понять, законів, принципів
і теорій. Виокремлюють два види наукових досліджень: фундаментальні й прикладні.
До фундаментальних належать наукові теоретичні та (або) експериментальні діяльності, спрямовані на здобуття нових знань про закономірність розвитку та взаємозв'язок явищ природи, суспільства, людини. Прикладні наукові дослідження — наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на здобуття і використання знань для втілення практичних цілей.
Підсумком наукового дослідження має бути науковий результат — нове знання, здобуте в процесі фундаментального або прикладного наукового дослідження і подане у формі наукового звіту, наукової праці, наукової доповіді або повідомлення про науково-дослідницьку роботу.
До основних результатів наукових досліджень належать:
наукові реферати;
наукові доповіді (повідомлення) на конференціях, семінарах, симпозіумах;
курсові, дипломні, магістерські роботи;
звіти про науково-дослідницьку (дослідно-конструкторську; дослідно-технологічну) роботу;
наукові переклади;
дисертації (кандидатські або докторські);
автореферати дисертацій;
депоновані авторські оригінали;
монографії;
наукові статті;
аналітичні огляди;
авторські свідоцтва, патенти;
алгоритми і програми;
звіти про наукові конференції;
препринти;
підручники, навчальні посібники;
бібліографічні покажчики.
Дослідником називають людину, яка здійснює наукові дослідження. Науковець — той, хто здійснює наукові дослідження, виробляє нові знання, є фахівцем з певної галузі науки. Вчений — фізична особа, яка проводить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження з метою здобуття наукових та (або) науково-технічних результатів.
Науковці мають відповідну спеціальність і кваліфікацію, працюють як самотужки, так і об'єднуючись у наукові колективи (постійні чи тимчасові) в науково-дослідних установах Академії наук України, галузевих науково-дослідних установах, вищих навчальних закладах.
Наукові школи — неформальні творчі колективи дослідників різних поколінь, об'єднаних загальною програмою, науковою ідеєю, тематикою і стилем дослідницьких робіт. Наукові школи здійснюють наукову діяльність під керівництвом визнаного лідера, ім'ям якого здебільшого називають школу. Це — видатний, авторитетний учений, котрий розробляє фундаментальні та загальні питання науки, продукує ідеї, є засновником нових напрямів дослідження, здатний об'єднати навколо себе однодумців.
У розвитку сучасного суспільства, науки і техніки важливу роль відіграє наукова інформація, отримана внаслідок наукового пізнання.
Наукова інформація поширюється в часі та просторі певними каналами, методами, засобами. Особливе місце в системі інформації належить науковій комунікації (обмін науковою інформацією — ідеями, знаннями, повідомленнями) між ученими і фахівцями.
Сучасні вчені з теорії комунікації К. Шенон та У. Вівер дають таке визначення комунікації: «Це всі дії, коли один розум впливає на інший».
2На шляху розвитку сучасної науки у вищій школі ви- никають значні труднощі, що пов'язано великою мірою
зі станом економіки країни, зміною організаційних і матеріально-технічних основ, незадовільним кадровим забезпеченням наукових установ і наукових підрозділів вищих навчальних закладів, місцем і значенням наукових досліджень у науково-технічному прогресі держави, різким зниженням престижу наукових знань.
У 50-х роках XX ст. наука, зокрема вищої школи, включилась у першу хвилю науково-технічної революції, що було зумовлено прискореним вкладанням інтелектуальних, фінансових, матеріальних ресурсів суспільства в ядерну енергетику, космічну техніку, квантову електроніку. Великий оборонний потенціал цих напрямів забезпечив їм пріоритетність розвитку, сприяв формуванню нових галузей фундаментальних досліджень і вчасну віддачу.
Саме наука, пов'язана з оборонним комплексом, забезпечила суспільству вагомі результати. У суспільстві панував престиж знань, наукового пошуку, творчої праці. В СРСР, як і в США, віра у всесилля науки була майже релігійною.
Проте, як зазначив свого часу професор В. Шукшунов, піднятися на другу хвилю науково-технічної революції, пов'язану з розвитком мікроелектроніки, інформатики і біо-технологій, країні не вдалося. Епіцентром цієї хвилі стали Сполучені Штати Америки, Японія, Західна Європа.
У період так званої перебудови було зруйновано усталені наукові структури, джерела фінансування і матеріально-технічного постачання, порушено зв'язки колективів науково-дослідних академічних установ і вищих навчальних закладів із промисловими підприємствами. Почався відтік фахівців з вищої школи до різних спільних підприємств, фірм, де оплата праці значно вища. Велика кількість академічних учених виїхали за кордон, зокрема й на постійне місце проживання. Різко скоротився обсяг госпдоговірної тематики, знизився престиж науки.
ЗНині законодавча і виконавча влада України, хоч і дуже повільно, повертаються обличчям до потреб науково- технічного прогресу, його носіїв і творців. З'явилися уря- дові постанови про розвиток науки в країні, зокрема й у ви- щій школі. Проте обсяг фінансування залишається мізерним.
За оцінками фахівців, багатьом вищим навчальним закладам вдалося зберегти науковий і науково-педагогічний потенціал. Такі заклади набули певного досвіду підтримки й регулювання вузівської науки в нових екстремальних умовах і здійснюють важливі наукові дослідження.
Нині розвиток науки залишається одним із першорядних завдань вищої школи, яка була і буде поряд з установами Національної академії наук України джерелом поповнення науки молодими висококваліфікованими кадрами. У Росії нині налічується понад 360 тис. аспірантів, близько 53 тис. з них репрезентують вищу школу. Таке саме становище у відносній кількості аспірантів спостерігається і в Україні.
Велика увага в останні роки приділяється питанням інтеграції вищої освіти і фундаментальної науки, що сприяє фун-даменталізації вищої освіти, усуненню розриву між науковими колективами вищих навчальних закладів і академічними колективами та виробництвом.
Важлива роль науки у вищій школі зумовлена необхідністю посилення її впливу на соціальні та виробничі процеси в регіонах України, оскільки там вона становить основу науково-технічного потенціалу.
Сектор науки вищої школи має перетворитися на міцну підсистему інтегрованого науково-технічного комплексу і зберегти водночас найкращу частину свого науково-педагогічного потенціалу. Науковці вищої школи крім науково-дослідницької діяльності виконують важливі функції залучення талановитої студентської молоді до наукових досліджень і впровадження їх результатів у навчальний процес.
Науково-дослідницьку роботу викладачів, аспірантів, докторантів вищої школи організовують кафедри. Вони
