1517 Року в Празі Скорина випустив свій першодрук –

«Псалтир». Це, одночасно, перша друкована книга тогочасною

білоруською мовою, або, як зазначають дослідники, це зразок

білоруської редакції церковнослов’янської, проміжна ланка

від церковнослов’янської мови до білоруської. Крім того, це

найрозповсюдженіша на той час книга, котра, поза свого прямого

призначення, слугувала посібником для навчання читанню.

У передмові книги значиться: «Я, Франциск Скорина, син з

Полоцька, в лєкарських науках доктор, повелів Псалтир тиснути

руськими словами». Видавець вказував, що призначення його

видань – «людям посполитим к доброму наученію».

Празький період книговидавничої діяльності Ф. Скорини (1517–

1519 Рр.) був дуже насиченим – він видав «Біблію руську», знов-

таки, в перекладі на «руську» мову, тобто мову тогочасних білорусів.

Невідомо, чи закінчив Скорина в рукописі повний переклад Біблії,

але друком вийшли 22 книги Вітхого Завіту у 19 випусках, що

разом з Псалтирем складає значно менше половини всієї Біблії.

Переклад виконаний досить вільно. Скорина додає до канонічного

тексту вступні статті та детальні коментарі. Їх зміст часто взагалі

не мав нічого спільного з текстом «Святого письма». Мета автора –

розширити світогляд читачів, збагатити їх конкретними знаннями та

наблизити Вітхий Завіт до духовних потреб часу. Внаслідок цього,

зрозумілі раніше лише богословам розповіді перетворюються в

своєрідну літературну хрестоматію, енциклопедію, розраховану

на найширшу аудиторію. Скорина повідомляє ряд відомостей, що

стосуються природознавства, географії, історії, розповідає про

держави Старого світу – Ассирію, Мідянське й Перське царства,

коротко описує землі, на яких відбуваються події в Біблії.

Вже в перших своїх книжках друкар виявив тонке

розуміння природи книжкового мистецтва. Скорина сприймав

книгу як цільний літературний і художній організм, де всі

Але помер його захисник – король

Франциск І, і богослови із Сорбонни,

обурені тим, що Робер використовує

критичні коментарі Еразма Роттердамського

та інших гуманістів при реставруванні

текстів і тлумаченні темних місць Біблії,

звинувачують його в єресі. Це загрожує

стратою, й рятуючись від переслідувань, він

покидає Францію і переїжджає до Женеви,

де знайшли тоді притулок багато вчених з

католицьких країн. Там він відкрив нову

друкарню і продовжував випускати книжки,

які не поступалися паризьким виданням ні за

науковістю, ні за оформленням. Усього Робер

Етьєн надрукував більше 600 книжок. Він же

ввів знак фірми: філософ під древом мудрості

з опалими висохлими гілками і девіз: «Аltum

sapere noli» (Не будь зарозумілим).

Після смерті Робера Етьєна його справу

в Женеві успадкував один із синів – Анрі

Етьєн Молодший, який спеціалізувався на

випуску античних грецьких текстів, частину

з яких саме він і відкрив. У 1572 році його

тривала робота з укладання етимологічного

словника грецької мови увінчалася випуском

«Thesaurus Graecae linguae» – словника

грецької мови, що не втратив наукової

цінності й досі.РУКОПИСНІ КНИГИ ТА СТАРОДРУКИ

54 55

IСТОРIЯ РАННЬОГО ДРУКАРСТВА

оформительські засоби та друкарські матеріали повинні в повній

мірі відповідати змісту книги. Видання мають зручний для

читання формат – в четвірку (четверту долю аркуша), і це свідчить

про їх призначення не для служби в церкві, а для домашнього

читання. Празькі видання Скорини за рівнем художньо-технічного

оформлення не поступаються кращим зразкам європейських

книговидавців того часу і значно перевищують попередні

книги церковнослов’янського друку. В трьох книгах розміщено

гравірований портрет самого видавця. Треба було мати неабиякий

характер, щоби вирішитися на такий зухвалий вчинок – включити

до Біблії власний автопортрет. Гравюра виконана дуже вишукано, і

не дивлячись на велику кількість дрібниць, увагу читача привертає

перш за все фігура людини. Скорина зображений у докторській

мантії, перед ним розкрита книга, ряди книжок справа від нього, в

робочому кабінеті багато інструментів, приладів.

Всі випуски Біблії (а виходили вони врозбивку, не в тому

порядку, як у канонічній книзі) прикрашені гравірованими

ініціалами. В редакційному оформленні та наборі празьких

видань теж багато нового. Скорина вперше в слов’янському

книгодрукуванні вводить титульний аркуш, нумерує аркуші книги

кириличними цифрами, активно використовує сюжетні гравюри –

ілюстрації. Художні гравюри Скорина розглядав як засіб зробити

книги більш зрозумілими. Текст набрано чітким півуставом,

рядки рівні, верстка грамотна, майстерна, інколи останні рядки

набрані у вигляді піраміди.

Про саму празьку друкарню нічого не відомо. Чи належала вона

Скорині, чи на його замовлення ці видання друкували в якійсь

існуючій вже чеській друкарні, як вона була обладнана, хто ще,

крім Ф. Скорини, там працював, з якої причини була перервана

його видавнича діяльність у Празі, ми не знаємо.

Приблизно 1520 р. Скорина переїхав до Вільна (Вільнюса), де

засновує нову друкарню та друкує дві книги – «Малу подорожну

книжку» та «Апостол». Раніше вважалося, що обидві книжки

вийшли в світ в один і той же рік – 1525. Але в кінці п’ятидесятих

років ХХ століття в Королівській бібліотеці в Копенгагені був

знайдений примірник «Малої подорожної книжки» з пасхальним

календарем на 1523–1543 рр. Таким чином було встановлено,

що книжка побачила світ не пізніше 1522 р. «Мала подорожна

книжка» Скорини, як Біблія, видавалася окремими випусками.

Кожному випуску передує окремий титульний аркуш і передмова.

Проте видавець, без сумніву, розглядав цей збірник саме як єдине

видання. Про це говорить збережений в одному примірнику

аркуш «Малої подорожної книжиці», на якому надруковано весь

зміст цієї книжки та її назва. «Книжка» поділяється на Псалтир,

Часослов, Акафісти і канони, Шестоднев, святці з пасхалією,

всього 21 частина. Призначалася не лише для богослужбових

цілей, але й для потреб подорожуючих купців, ремісників,

невелика за форматом (в 1/12 долю аркуша) і обсягом.

Якщо датування першого віленського видання спирається хай на дуже вірогідне, але все-

таки гіпотетичне припущення, то дата виходу в світ «Апостола» не викликає ніяких сумнівів. В

колофоні автор сам повідомляє, що книга підготовлена та віддрукована в березні 1525 р. Як і в

інших виданнях Скорини, в «Апостолі» помітно прагнення наблизити церковнослов’янську мову

до звичайної розмовної мови. І це видання було призначене для домашнього читання, про що

свідчить формат в 1/8 долю аркуша.

В порівнянні з празькими виданнями, віленські друки оформлені багатше. В них ширше

використаний двокольоровий друк, більш вишукані шрифти. Заставок багато, і не лише для

прикрас, але й для зручності користування.

Після виходу в світ «Апостола» Ф. Скорина раптово припиняє друкарську діяльність у Вільно.

Причини цього невідомі. Відомо, що він повернувся до Праги; є гіпотези про його подальшу

діяльнсть у Кенігсберзі, Крем’янці, проте характер цієї діяльності невідомий. Помер Франциск

Скорина близько 1540 р., похований у соборі св. Фоми в Празі.

Франциск Скорина – перший слов’янський діяч книги, який свідомо ставився до книги як до

засобу освіти, а до своєї діяльності як до виробництва матеріалу для читання, для духовного

збагачення людини. Книжки Скорини в XVI–XVII ст. мали широке розповсюдження, особливо в

Білорусі та в Україні, тому погано збереглися, дефетні, пошкоджені.