103 Ілюстрації порівняно невеликого розміру, розміщених

безпосередньо в тексті. Дослідники встановили, що текст

та ілюстрації друкувалися окремо: перший прогін – текст,

другий – ілюстрації на вільних місцях. Це був значний крок

уперед у техніці ілюстрування. А в подальших своїх виданнях

Альбрехт Пфістер, теж уперше в історії друкарства, об’єднав

в одній формі текстовий набір та ілюстраційне кліше. Надалі

відтворена поліграфічним способом ілюстрація назавжди

входить у друковану книжку. Часто друковані чорно-білі

ілюстрації розфарбовували в усіх або в деяких примірниках

тиражу.

Найкрупнішою друкарнею ХV ст. була друкарня Антона

Кобергера в Нюрнбергу. Тут одночасно діяло 24 друкарських

верстата й працювало близько 100 чоловік. За 30 років друкарської

діяльності Кобергер випустив 220 видань, в основному це

великоформатні, добре ілюстровані книги. В їх оформленні

брав участь молодий тоді ще, а надалі всесвітньо відомий

художник Альбрехт Дюрер. Серед найвидатніших видань цієї

друкарні – «Книга хронік та історій» Г. Шеделя (1493 р.), в якій

надруковано 1809 графічних ілюстрацій, насамперед зображень

тогочасних міст, а також «Апокаліпсис» (1498 р.) з ілюстраціями

А. Дюрера.

З Німеччини друкарство потрапляє в

1465 Р. До Італії. В монастирі Субіако

поблизу Риму були відлиті шрифти, що

одержали назву напівготичних. Саме в

Римі вперше відбулося перевиробництво

книжок.

У перші десятиліття книгодрукування

в Римі була надрукована латинською

мовою невелика за обсягом книжка,

в перекладі – «Прогностична оцінка

поточного 1483 року магістра Юрія

Дрогобича з Русі, доктора мистецтв і ме-

дицини Болонського університету». Це

є найдавніша відома наразі друкована

книга, автор якої наш співвітчизник Юрій

з Дрогобича (Котермак).

У Франції книгодрукування розпо-

чалося в 70-х рр. ХV ст., причому перша

друкарня Франції не мала приватного

характеру, як в інших країнах, а була

підсобним виробництвом у науковій

установі – Сорбонні (Паризький універ-

ситет).

Першодрукарем Англії був Уільям

Кекстон, який із самого початку діяльно-

сті вважався національним друкарем і

користувався підтримкою уряду. За 15

років роботи він випустив близько 100

назв книжок, з них 25 у його власному

перекладі. Метою Кекстона була пропа-

ганда англійських авторів і розвиток

англійської літературної мови.

В кінці ХV ст. найбільшого розквіту

досягло книгодрукування в Італії.

Особливу славу здобули два друкаря –

Ніколя Жансон (Йенсен) і Альд Мануцій.

Жансон – неперевершений майстер–

шрифтовик, працював у Венеції з 1470

по 1480 рік. Він першим відійшов від

загально прийнятої краси рукописів і

створив чудові твори друку, краса яких

у малюнку шрифтів, їхньому підборі,

розміщенні набору на сторінці. За 10 років

діяльності Жансон випустив близько 100

книжок різної тематики.

Протягом другої половини ХV ст.

в Італії загалом нараховувалось 526

друкарень, в Німеччині 261, у Франції Антон Кобергер

Книга хронік та історій

Гравюра А. Дюрера до АпокаліпсисаРУКОПИСНІ КНИГИ ТА СТАРОДРУКИ

42 43

IСТОРIЯ РАННЬОГО ДРУКАРСТВА

157, а в Англії 12, проте Англія стала першою країною, де книгодрукування велося переважно

національною мовою і друкувалося порівняно мало церковної літератури. Окрім названих, у

ХV ст. друкарство ввели ще такі західноєвропейські держави: Голландія, Швейцарія, Бельгія,

Іспанія, Угорщина, Польща, Данія, Швеція, Португалія.

Це був час відновлення інтересу до мистецтва і наук античності, початок нової епохи в культурі

й духовному житті людства, названої пізніше у Франції Ренесансом (Відродження) і безпосередньо

пов’язаної з гуманістичним світоглядом – гуманізмом. Розвитку й розповсюдженню Ренесанса

сприяла і нова технологія виготовлення книг – друкарство, що зробило книгу дешевшою,

багатотиражною, завдяки чому з нею могло ознайомитися значно більше людей.

Зразок видання XV ст.

Характ ристика iнкунабул

ниги, що надруковані в ХV ст., до 31 грудня 1500 р.

включно, називаються інкунабули. Термін походить

від відповідного латинського слова, що перекла-

дається як «колиска, початок», тобто це книжки

колискового періоду друкарства, першодруки.

Інкунабули мають свої особливості, що різко

відрізняють їх від наступних видань. Перш за все,

книжки ХV ст. випускали на особливому папері

ручного виробництва – ганчір’яному, цупкому, що відрізняється

від паперу пізніших сортів. Але головна відмінність у тому, що

першодрукарі намагалися якомога точніше відтворити в друкованих

книгах зовнішність книжок рукописних. В інкунабулах відсутній ще

титульний аркуш – це теж продовження рукописної практики. В тих

випадках, коли вихідні відомості вказували в книзі, їх розміщували в

кінці тексту у вигляді особливого, розширеного колофону – кінцівки.

Наступна відмінність інкунабул –

відсутність абзаців у тексті. З нових

рядків починалися лише розділи, а в

середині розділу текст йшов суцільним.

Вручну відтворювали довгий час

заголовки і орнаментальну частину.

Спеціальні ілюмінатори вмальовували

від руки ініціали і прикраси на полях у

задруковані текстом сторінки.

Шрифти кожного з друкарів мають

індивідуальний характер. Загально

розповсюдженим був ґотичний малюнок

шрифту. В кінці 60-х років ХV ст. в

Італії виник більш зручний для латиниці

шрифт – антиква. Крім того, в інкунабулах

представлені ще кириличний, глаго-

личний, грецький, єврейський шрифти.

Друк в інкунабулах відбувався насиченою РУКОПИСНІ КНИГИ ТА СТАРОДРУКИ

44 45

IСТОРIЯ РАННЬОГО ДРУКАРСТВА

чорною фарбою. Заголовні літери та окремі слова, з яких

починалися важливі для змісту речення, позначалися додатково

червоною чи синьою фарбою. Формат книжок переважно

великий, в лист (in folio; звідси «фоліант» – книга великого

розміру і обсягу). Поля (береги) книжок обов’язково широкі.

Книги випускали, як правило, без оправ, і надалі кожен власник

міг замовити палітурку для свого примірника за власним

уподобанням і фінансовими можливостями.

Тираж інкунабул спочатку був від 100 до 300 примірників, у

кінці сторіччя – 1–2 тис. примірників. Вважається, що в ХV ст.

було загалом надруковано 35–40 тис. назв видань, приблизно

10–12 млн. примірників. Збереглася лише незначна частина від

цієї кількості стародруків, найчастіше в одному, двох, трьох

примірниках. За тематикою серед інкунабул найчастіше були

церковно-службові та богословські книжки, видання Біблії,

часто з коментарями, які заверстувались навколо основного

тексту дрібнішим шрифтом, що було досить складно в той

час; твори античних авторів, наукові праці, політичні промови,

народна література для читання, лицарські романи. Значною

подією в кінці ХV ст. став вихід друком «Географії» Птоломея,

що містила 26 карт форматом in-folio. Видання ще в ХV ст.

витримало кілька перевидань.РУКОПИСНІ КНИГИ ТА СТАРОДРУКИ

46 47

IСТОРIЯ РАННЬОГО ДРУКАРСТВА

Октоїх та Часослов (найбільше пов’язані з українськими тогочасними рукописами; особливо близькі

до україномовних післямови книжок) мають колофон, у якому названо ім’я друкаря і вказано рік

і місце виходу цих книжок в світ – 1491 р., Краків. У Тріоді цвітній вихідних відомостей нема,

проте є друкарська марка Ш. Фіоля. Надрукована тим же шрифтом Тріодь пісна – анонімна, тут у

жодному з відомих на сьогодні примірників нема ні колофону, ні друкарського знаку. Це дозволяє

припустити, що ці дві книжки були надруковані або раніше двох датованих, або після арешту та

ув’язнення Фіоля краківською духовною інквізицією (в кінці 1491 р.), приблизно 1493 р. Щодо

мови, в обох Тріодях використано текст південнослов’янської редакції, що була дуже поширена і

у східних слов’ян. Отже, саме за мовою, а не за національністю друкаря чи місцем видання, друки

Фіоля умовно, з великими застереженнями, можна вважати українськими, усвідомлюючи, разом

з тим, що української мови в повному розумінні в XV ст. ще не було – церковнослов’янська мова

цих видань, незважаючи на певні діалекти, була спільною для різних православних слов’янських

народів. Першою українською друкарнею можна вважати друкарню Ш. Фіоля ще в тому сенсі, що

вона, судячи зі всього, видавала книжки для українців (хоча й для інших православних також).

Книжки Фіоля надруковані крупним шрифтом характерного малюнку. Набір ще не дуже

мистецький, на деяких сторінках нема проміжків між словами, неправильно виключені рядки і

їхні кінці з правого краю створюють нерівну лінію. Пагінація відсутня, але в Часослові є досить

своєрідна сигнатура. В четверту частину аркуша випущений Часослов, інші книжки – форматом

у 2˚ (друкарський аркуш складено вдвічі). Графічне оформлення досить скромне. Разом з тим, за

зразком рукописних книг, друкар щедро використовує червону фарбу. Двоколірний друк Фіоль

одержував, друкуючи з однієї форми в два прогони: окремо чорну частину на одній сторінці,

окремо червону.

Книги, надруковані Швайпольтом Фіолем, зіграли значну роль в духовній освіті східнослов’ян-

ських народів. За Часословцем навчалися грамоті. До наших часів збереглося близько 130

примірників видань Фіоля, включаючи фрагменти. Більшість з них зберігається в книгосховищах

України, Білорусі, Росії, що свідчить про їх відповідне розповсюдження.

Друга слов’янська друкарня з кириличним шрифтом була заснована 1493 р. чорногорським

господарем Д. Црноєвичем в м. Цетін’є (Чорногорія). Друкарем тут працював талановитий і

винахідливий ієромонах Макарій. Про нього майже нічого не відомо. В Чорногорії він надрукував

принаймні 4 книги: Октоїх першогласник, що вийшов у світ 4 січня 1494 р., Псалтир з возслідуванням

(вересень 1495 р.), Октоїх п’ятигласник і Молитовник, які збереглися у фрагментах. Знайдена також

рукописна копія ще одного видання – Четвероєвангелія, яке до нашого часу не дійшло.

Октоїх 1494 р. – повний збірник церковних співів, розрахований на 2 томи. Всього на сьогодні

є інфорація про близько 100 примірників видання, включаючи й ті, що зникли при бомбардуванні

Югославії під час другої світової війни. З книгою можна ознайомитись за чудовим факсимільним

виданням, випущеним у бібліофільському виконанні 1987 р. тиражем 600 нумерованих примірників.

Це чудово видрукована книга. В ній красиві заставки й дуже багато червоної фарби, якою друкар

іноді відтворює цілі рядки.

Октоїх п’ятигласник був задуманий Макарієм як особливо розкішне видання. Кожний новий

розділ починається з нової непарної полоси. Попередню їй парну полосу займає фронтиспіс –

гравірована на дереві ілюстрація. Надрукована книга форматом в аркуш. Цьому виданню не

поталанило, відоме воно лише у фрагментах.