Нетарифні методи торгОвельної політики

Поряд з тарифними методами у торгівельній політиці застосовуються й численні нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі. Вони поділяються на кількісні, приховані та фінансові методи, кожний з яких має відповідні інструменти впливу.

Основним нетарифним методом торгівельної політики є кількісні обмеження, які встановлюються за допомогою квотування, ліцензування та "добровільного" обмеження експорту.

Квотування – це обмеження в кількісному чи вартісному вираженні обсягу експорту (експортна квота) або імпорту (імпортна квота) за певний період часу. Квоти сезонного характеру називаються контингентами.

Ліцензування – це регулювання зовнішньої торгівлі шляхом надання державними органами дозволу (ліцензії) на експорт або імпорт визначеної кількості товару за певний період часу й заборони неліцензова­ної торгівлі. Ліцензування може бути складовою частиною квотування, а може набувати самостійного значення. В останньому випадку ліцензування здійснюється у формах.

- надання разової ліцензії - письмового дозволу строком до 1 року на ввезення або вивезення товару конкретною фірмою в межах однієї зовнішньоторговельної угоди;

- надання генеральної ліцензії - дозволу на ввезення або вивезення товару протягом року без обмежень кількості угод;

- надання глобальної ліцензії - дозволу на ввезення або вивезення товару до будь-якої країни без обмеження кількості або вартості за певний період часу;

- надання автоматичної ліцензії - дозволу, що видається негайно після запиту експортера або імпортера й не може бути відхилений державним органом.

„Добровільне” експортне обмеження – це кількісне обмеження експорту, що ґрунтується на зобов'язанні одного з торговельних партнерів обмежити або принаймні не розширювати обсягу експорту.

У визначенні слово "добровільні" подане у лапках не випадково, то­му що такі обмеження є вимушеними. Країна змушена прийняти на себе зобо­в'язання обмеження експорту, щоб уникнути більш жорстких заходів, зокре­ма встановлення митних бартерів. За своєю природою “добровільні експортні обмеження” є квотою, але вона встановлюється не країною-імпортером, а країною-експортером.

Механізми дії квотування, ліцензування та "добровільних" експортних обмежень подібні. Розглянемо механізм впливу кількісних обмежень на прикладі імпортної квоти (рис. 2).

В умовах вільної торгівлі рівновага між попитом на імпортні товари та їх пропо­нуванням встановлюється у точці Е₀. Встановлення імпортної квоти обмежує пропонування імпорту кількістю Q₁. Но­ва крива пропонування S₁ складається з двох частин: висхідного відрізку, який відповідає пропонуванню за умов вільної торгівлі та вертикального від­різку, що відображає обмеження імпорту квотою. Нова рівновага встановлюється в точці Е₁. Внаслідoк квотування ціна імпорту на внутрішньому ринку зростає до Р_d. Площа тонованого прямокутника відповідає доходу від квоти або квотній ренті. Цей доход може за різних обставин дістатися різним суб’єктам. Якщо розподіл квот здійсню­ється шляхом видачі платних ліцензій, площа тонованого прямокутника буде відповідати доходу держави від розподілу квот. Якщо ліцензії видаються безкоштовно, додатковий прибуток отримають імпортери.

До нетарифних методів належать також методи прихованого протекціонізму, за допомогою яких країни в односторонньому порядку можуть обме­жувати експорт або імпорт:

• технічні бар'єри - вимоги додержання національних стандартів, отриман­ня сертифікатів якості імпортної проекції, її безпеки, вимоги щодо упаковки та маркірування товарів, додержання санітарно-гігієніч­них норм тощо;

• внутрішні податки та збори, які розповсюджуються й на іноземні товари -податок на додану вартість, акцизний податок, податок з продажу, збори за митне оформлення та інші;

• державна політика закупок продукції національних виробників і дискримінації продукції іноземних виробників;

• вимога вмісту національних компонентів - законодавчо встановлена част­ка кінцевого імпортного продукту, яка повинна бути вироблена національними виробниками або вимога виготовлення кінцевого продукту національними виробниками з іноземних компонентів, що дозволяє обмежити імпорт і забезпечити підтримку національного ви­робництва та зайнятості.

Найбільш поширеними фінансовими методами торгівельної політики є субсидування, кредитування та демпінг.

Субсидія – це державна грошова виплата, спрямована на підтримку національних виробників і побічну дискримінацію імпортую. Являє собою негативний податок (податок навпаки). Субсидії надаються виробникам товарів, які конкурують з імпортом на внутрішньому ринку країни, ці субсидії називаються імпортними або внутрішніми субсидіями. Субсидії, які надаються виробникам експортних товарів з метою заохочення їх вироб­ництва й просування на зовнішній ринок, називаються експортними субсидіями.

Надання національним виробникам експортної субсидії призведе до зростання пропонування експорту. Експортна субсидія не приносить доходу і негативно впливає на добробут вітчизняних споживачів.

Субсидування експорту може здійснюватись також у прихованій формі експортного кредитування. Кредити експортерам надають державні банки за нижчою від ринкової ставкою проценту. Державні кредити також можуть надаватися іноземним імпортерам при умові, що вони будуть купувати товар тільки у виробників країни, яка надала цей кредит.

Екстремальним випадком субсидування експорту є демпінг – просування товару на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче нормального рівня цін, що існують країні експорту або країні імпорту.