К ількість цукру, т

75

30

20 C

12,5

B′

7,5 А′

6 B

4 А

F F′ D

4 5 8 24 25 30 Кількість телевізорів,

шт.

Рис. 2 Торгові можливості та вигода для країн внаслідок спеціалізації та міжнародної торгівлі

Переваги теорії порівняльних переваг:

1. Вперше описала баланс сукупного попиту та сукупної пропозиції. Хоча і передбачалось, що вартість товару визначається к-тю праці, необхідної для його виробництва, теорія порівняльних переваг показала, що ця вартість насправді залежить від співвідношення сукупного попиту та пропозиції на товар на внутрішньому та на зовнішньому ринках.

2. Довела існування вигоди від спеціалізації та торгівлі для усіх країн-учасниць, а не тільки для однієї країни за рахунок того, що інші зазнають втрат.

3. Дає змогу вести науково обґрунтовану зовнішньоекономічну політику.

Недоліки теорії порівняльних переваг випливають із тих припущень, на яких вона базується. Тому, застосовуючи її для аналізу зовнішньоекономічних відносин, необхідно брати до уваги, що вона:

1. Не враховує транспортних витрат.

2. Ігнорує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів всередині країни, коливання цін та заробітної плати, інфляцію та міжнародний рух капіталу.

3. Ґрунтується на припущенні про існування тільки одного фактора виробництва – праці.

4. Ігнорує існування таких важливих передумов міжнародної торгівлі, як відмінності у забезпеченні країн факторами виробництва.

5. Базується на передумові повної зайнятості, яка означає, що вивільнені робітники однієї галузі одразу можуть знайти собі роботу в іншій, продуктивнішій. Іншими словами, робиться припущення про постійні витрати і, отже, ігнорується закон витрат, що зростають.

6. Не пояснює торгівлю між приблизно однаковими за економічним розвитком країнами, жодна з яких не має відносної перваги перед іншою.

1.4. Багатофакторні моделі порівняльнИх переваг

Рікардіанська модель порівняльної переваги була однофакторною, отже, відмінності у відносній продуктивності праці двох країн спричиня­ли появу порівняльної переваги, яка стимулювала торгівельні відносини. Наступні дослідження, здійснені в першу чергу представниками Шведської школи у 20-30 рр. XX ст., довели, що границі даної моделі можуть бути розширені з врахуванням інших факторів виробництва. Саме представники Шведської школи Е. Хекшер та Б. Олін звернули увагу на причини виникнення відмінностей у відносних витратах між країнами, які рікардіанська тео­рія приймала як дані. Вони формулюють нову теорію міжнародної торгівлі, згідно якої відмінності відносних витрат (форма кривої виробничих мож­ливостей) країн спричиняються нерівномірністю відносної забезпеченості факторами виробництва й відмінностями технологічних способів виробництв співвідношень факторів виробництва щодо випуску різних товарів. У 1919 р. Е. Хекшер встановлює, що міжнародний обмін випливає з відносної забезпеченості або відносної рідкісності факторів виробництва (капіталу, землі, праці) якими забезпечена країна. Саме різна за­безпеченість факторами виробництва впливає на рівень відносних витрат виробництва в різних країнах. Тому будь-який учасник міжна­родної торгівлі буде намагатись експортувати переважно ту продукцію, щодо виробництва якої він відносно краще забезпечений ресур­сами виробництва. У 1933 р. Б. Олін уточнює і доповнює висновки Е. Хекшера: міжна­родний обмін є "обміном надлишкових факторів на рідкісні фактори". Але мобільність факторів виробництва в світовій економіці обмежена. Натомість вільний рух товарів між країнами дає ефект, подібний до ефекту вільного міжнародного руху факторів виробництва. Саме тор­гівля товарами в значній мірі скасовує проблему нестачі тих чи інших факторів виробництва в окремих країнах. Б. Олін робить важливе доповнення до класичної теорії порівняльних переваг: вільний рух ро­бочої сили і капіталу між країнами сприяв вирівнюванню заробітної плати й цін інших факторів виробництва. Однак навіть за відсутності будь-якого руху факторів виробництва через національні кордони зрештою в результаті вільного руху товарів в міжнародній торгівлі відбувається часткове вирівнювання цін факторів виробництва в довгостроковому періоді.

Слід зауважити, що поняття рідкісності та надлишковості факторів виробництва стосуються не абсолютної забезпеченості країн певними ресурсами, а відносної, тобто відношення землі або капіталу на 1 працюючого. Якщо в певній країні будь-якого фактора виробництва більше, ніж в інших країнах, то ціна на нього буде відносно нижчою, відповідно буде нижчою порівняно з іншими країнами і ціна продукту, виробленого переважно за допомогою цього фактора.

Отже, за теоремою Хекшера-Оліна країни будуть намагатися експортувати ті товари, які потребують для свого виробництва інтенсивного використання відносно надлишкових і невеликих витрат дефіцитних факторів, в обмін на товари, які виробляються з використанням факторів в оберненій пропорції.

У середині 50-х років американський економіст В.Леонтьєв зробив спробу перевірки теорії Хекшера-Оліна на основі даних економіки США, за період 1947-53 рр. В перші повоєнні роки у США капітал був відносно надлишковим фактором виробництва, а рівень заробітної плати перевищував рівень заробітної плати країн-торгівельних партнерів. Але з`ясувалося, що в американському експорті переважали відносно трудомісткі товари, а в імпорті - капіталомісткі, що суперечило теорії Хекшера-Оліна. Цей суперечливий результат отримав назву "парадокса Леонтьєва". Подальші дослідження довели наявність цього парадоксу й для економік інших країн у повоєнний період.

В. Леонтьев першим запропонував пояснення цього парадоксу, сумісне з теорією порівняльної переваги: праця, що використовувалася в американському експортному виробництві, суттєво відрізнялася за рівнем кваліфікації робочої сили. З врахуванням якісної неоднорідності фак­торів виробництва експорт промислово розвинених країн відображає відносну надлишковість висококваліфікованої робочої сили, тоді як країни, що розвиваються, експортують продукцію, яка потребує значних затрат некваліфікованої праці.

Значну роль у формуванні праце- або капіталомістких експортно-імпортних потоків відіграє технологічне поєднання ресурсів. Наприклад, у галузях видобувної промисловості виробництво здійснюється за умов поєднання природних ресурсів зі значною кількістю капіталу. Тому експорт з багатьох країн, що розвиваються, і які мають значні запаси си­ровинних ресурсів е капіталомістким, хоча капітал у цих країнах не є надлишковим фактором виробництва.

На міжнародну спеціалізацію також може чинити суттєвий вплив зовнішньоекономічна політика держави. Саме держава може вводити торгівельні обмеження на імпорт й сприяти розвитку експортних виробництв, де використовуються відносно дефіцитні фактори виробництва.

У другій половині XX ст., у міжнародній торгівлі відбувають­ся структурні зрушення, які не можуть бути цілком пояснені на основі класичної теорії порівняльної переваги, що спричинило виникнення аль­тернативних теорій міжнародної торгівлі. Ці теорії в першу чергу зосе­реджують увагу на факторах попиту, науково-технічного прогресу, характеристиках національних ринків.

Так, на початку 60-х рр. Ш.Б. Ліндер поглиблює теорію розміщення факторів виробництва з врахуванням характеристик різних національних ринків. Він стверджує, що підприємці виробляють товари, тільки орієнтуючись на потреби споживачів, при цьому вони спочатку виробляють їх для внутрішнього ринку, а решта продається за кордон.

Тому характеристики внутрішнього ринку, особливо його розмір, утворюють важливу порівняльну перевагу. Місткий національний ринок спонукає до інновацій, дозволяє здійснювати масштабну економію, знизити інформаційні витрати. Він дозволяє виробляти в національному масштабі різноманітні товари і в подальшому продавати їх спожива­чам на менших ринках.

Навпаки, в невеликих країнах виробники з метою забезпечення собі ринків збуту змушені спеціалізуватись на виробництві товарів, що піддаються стандартизації в міжнародному масштабі. На підтвердження висновків наводиться приклад Бельгії, яка спе­ціалізується на виробництві проміжних товарів або засобів виробництва, а не споживчих товарів (звичайно за певним винятком).

У 1966 р. американський економіст Р. Вернон запропонував теорію життєвого циклу продукту, якою зробив спробу пояснити розвиток світової торгівлі кінцевою продукцією на основі етапів життєдіяльності продукту на ринку. Цикл життя продукту охоплює 4 стадії - впровадження, зростання, зрілість та занепад. На першій стадії нова проекція розроб­ляється у відповідь на потребу, що виникає всередині країни. Виробництво не е масовим, потребує висококваліфікованої праці, виробник практично є монополістом, на зовнішній ринок надходить лише незначна чистина про­дукції. На другій стадії, коли попит на продукцію зростає, виробництво розширюється, продукт стандартизується, поступово розповсюджується на інші країни, зростає конкуренція між виробниками, зростає експорт.

На стадії зрілості виробництво стає великосерійним, у конкурентній боротьбі переважає ціновий фактор, в міру розширення ринків та розповсюдження технології країна, в якій з'явився новий продукт, вже не має конкурентних переваг. Виробництво переміщується в країни, що розвиваються, де робоча сила є дешевшою. Входження у стадію занепаду супроводжується падінням попиту на цей продукт у розвинених країнах, виробництво та ринки збуту зосереджуються в країнах, що розвиваються, країна інновації стає чистим імпортером.

Хоча ця теорія відображає дійсну еволюцію багатьох галузей, вона не дає універсального пояснення тенденцій розвитку міжнародної тор­гівлі. Дійсно, мобільний капітал на кожній стадії життєвого циклу продукту переміщується в країну, де комбінація факторів (капітал-пра­ця та ін.) забезпечує порівняльну перевагу, і де існує більший попит на дану продукцію. Але існує чимало товарів, наприклад, з невеликим життєвим циклом, значними можливостями диференціації за якістю та ін., які не відповідають цій теорії.

У 80-х роках американцями П. Кругманом, К. Ланкастером та ін. була запропонована теорія ефекту масштабу, згідно з якою країнам вигідно торгувати, якщо вони спеціалізуються у тих галузях, які мають економію на масштабі. Спеціалізація дозволяє ще в більшій мірі нарощувати обсяги виробництва, виробляти продукцію з меншими витратами і продавати за низькими цінами. Але для реалізації ефекту масштабу потрібен місткий національний ринок. У даному випадку міжнародна торгівля сприяє формуванню ринку збуту, який за розмірами значно перевищує будь-який національний ринок. Разом з тим, відзначається, що реалізація ефекту масштабу, як правило супро­воджується монополізацією виробництва. Міжнародна торгівля зосереджу­ється в руках міжнародних гігантів, транснаціональних корпорацій, що неминуче призводить до зростання торгівлі всередині самої корпорації, напрямки якої вже можуть не визначатися порівняльною перевагою або відмінностями у забезпеченні факторами виробництва, а стратегічними цілями самої фірми.

Врахування фактора попиту в сучасних концепціях міжнародної тор­гівлі дозволило пояснити торгівельні потоки, які не можуть бути поясне­ні на основі рікардіанської моделі, сконцентрованій на пропонуванні.

Так, рікардіанська модель порівняльних переваг припускає, що найбільш вигід­ною буде торгівля між країнами, що мають максимальні відмінності економічного розвитку, отже, найбільш інтенсивні торгівельні стосунки США повинні були б мати, наприклад, з Мексикою. Практично ж най­активнішим торговим партнером США є Канада, яка за рівнем економічного розвитку більш близька до США, ніж Мексика.

Справа у тому, що виробники, в тому числі, й іноземні, продають свої товари там, де найбільший попит на них, а попит, звичайно, більший в економічно розвинених країнах. Крім того, споживачі завжди віддають перевагу різноманіттю товарів, тому країни можуть виробля­ти і експортувати ту ж саму продукцію, яку одночасно імпортують. Але при цьому неможливо констатувати, що США мають порівняльну перевагу у виробництві “Форда”, а Німеччина вироб­ництві “BMW”. Зустрічні потоки однорідних товарів можуть бути пояс­нені впливом на міжнародну торгівлю уподобань та смаків споживачів. Не можна заперечувати і коригуючу роль обмінних курсів валют, міжнародних фінансових операцій.

Французьким економістом Ф. Перру була запропонована ще одна альтернативна теорія міжнародної торгівлі – теорія міжнародних асиметрій. Ф. Перру вважає, що висновки рікардіанської моделі порівняльної переваги в сучасних умовах не справджуються, оскільки в міжнародному обміні країни знаходяться у нерівному становищі. Економіки розвинених країн з розгалуженою структурою виробництва й потужним виробничим потенціалом в меншій мірі відчувають залежність від міжнародної торгівлі й, зокрема, коливань цін світового ринку. Країни, що розвиваються, а також країни в структурі експорту яких переважає один товар, значно залежать від ситуації, що складається у світовій торгівлі. Можливості виливу на міжнародну торгівлю також значні у розвинених країн і практично відсутні у країн, що розвиваються. Відмінності у впливі на міжнародний обмін супроводжуються явищем "структурної переваги”, коли певні країни чинять вплив на ціни світового ринку. Світова ціна не є результатом встановлення рівноваги світового попиту й пропонування, а є наслідком взаємодії сил та інтересів, які мають віддалене відношення до ринкового механізму, отже, й до спеціалізації країн на основі порівняльних переваг.

Дійсно, міжнародна спеціалізація в сучасних умовах є функцією порівняльної ефективності у значно складнішому просторі, ніж це окреслено теорією Д.Рікардо. Це простір, де головним фактором є технічний прогрес, де якісні зміни відіграють провідну роль, де фактори виробництва мобіль­ні, де ефект масштабу виявляється як на рівні виробничих одиниць, так і на рівні товарних ринків, де, нарешті, державна політика чинить значний вплив на роль та місце країни в міжнародному обміні. Сучасні теорії міжнародної торгівлі є доповненням і уточненням, але в жодному разі не запереченням рікардіанської теорії: доки зберігаються відмінності у відносній ефективності між країнами, вони матимуть вигоду від спеціалізації на виробництві й експорту товарів з відносно нижчими витратами, а зовнішня торгівля буде сприяти економіч­ному зростанню кожної окремої країни й світової економіки в цілому. Нація, що ігнорує принцип порівняльної переваги, за словами П. Семюелсона, розплачується за це зниженням рівня життя та гальмування потенційних темпів економічного зростання.

2. Стан зовнішньої торгівлі характеризується низкою показників, серед яких основними є її обсяг, динаміка експорту та імпорту, товарна та географічна структура.

Обсяг світової торгівлі визначається в натуральних і вартісних показниках. Вартісні показники переважно розраховуються у національній валюті і переводяться у долари США для їх порівняння.

Для вартісної оцінки експорту більшість країн використовує базу цін ФОБ (“вільний на борту судна”), за якою продавець зобов’язаний доставити товар у порт відвантаження і завантажити його на борт судна. Для оцінки імпорту найчастіше використовується база цін СІФ (“вартість страхування і фрахт”), при цьому продавець за свій рахунок фрахтує судно, вантажить товар і страхує його від ризиків.

За таких умов вартість світового експорту завжди менша від вартості світового імпорту на розмір витрат для перевезення і страхування вантажів.

Фізичний обсяг світової торгівлі оцінюється у вагових одиницях (тоннах, кілограмах, фунтах) або у специфічних одиницях вимірювання (барелях, бушелях, мішках).

Зміна обсягів торгівлі характеризується динамікою зовнішньоторговельного товарообігу. Зовнішньоторговельний товарообіг країни - це сума її експорту та імпорту. Різниця між сукупним імпортом і експортом протягом певного періоду становить сальдо торгового балансу. Воно є активним (позитивним), якщо експорт за вартістю перевищує імпорт, і пасивним (від’ємним), коли ситуація протилежна. Покривають негативне сальдо торгового балансу золотом або конвертованою валютою.

На вартісні показники впливають ціни. Тому вартість, наприклад, експорту може зменшитись, навіть якщо збільшуються фізичні обсяги проданих товарів, коли ціни на них знизились. І навпаки, збільшення вартісних показників зовнішньоторговельного товарообігу може відображати не фізичне збільшення торгівлі, а зростання товарних цін.

Географічна структура міжнародної торгівлі - розподіл торговельних потоків між окремими країнами та їх групами, виділеними за територіальною або організаційною ознаками. Наприклад, Азія, Африка, Європа, Америка – за територіальною ознакою; країни ЄС, країни НАФТА тощо – за організаційною ознакою.

Товарна структура міжнародної торгівлі - характеризує товарне наповнення експорту та імпорту (сільськогосподарські продукти, продукти видобувної промисловості, промислові товари тощо).

Ступінь активності у світовій торгівлі є однією з головних ознак участі країни у міжнародних економічних відносинах. Для її оцінки використовуються такі показники:

а) експортна квота;

б) імпортна квота;

в) структура експорту;

г) структура імпорту;

д) порівняльне відношення частки країни у світовому виробництві ВВП/ ВНП та її частки у світовій торгівлі.

Експортна квота – відображає відношення обсягу експортованих товарів і послуг до ВВП/ВНП. На рівні галузі – це питома вага експортованих галуззю товарів і послуг в їх загальному обсязі.

Імпортна квота – це відношення обсягу імпорту до ВВП/ВНП.

Питома вага експорту та імпорту у ВВП є кількісним індикатором відкритості економіки у першому наближенні. Комплекснішим показником відкритості вважають зовнішньоторговельну квоту, що виражається відношенням обсягу зовнішньоторговельного обороту до ВВП/ВНП.

Структура експорту – це відношення або питома вага експортних товарів за видами і ступенем їх перероблення. Цей показник характеризує спрямованість експорту (сировинна, машинно-технологічна тощо) та роль країни в міжнародній галузевій спеціалізації.

Структура імпорту – характеризує склад і відношення обсягів сировини і готової кінцевої продукції, які ввозяться в країну.

4. МІЖНАРОДНА ТОРГОВЕЛЬНА ПОЛІТИКА.

Розгляд теорій міжнародної торгівлі показав, що спеціалі­зація країн й обмін товарами сприяв економічному зростанню кожного з учасників торгівлі й світової економіки в цілому. Але ми виходили з того, що на шляху міжнародної торгівлі немає жодних перешкод, у цей процес це втручається держава і не намагається впливати на нього. В реальній дійс­ності зовнішньоекономічна політика держав чинить значний вплив на обсяги й напрямки торгівля.