1.3. Об'єкт, цілі й завдання дисципліни «публічне адміністрування»

Об'єктом публічного адміністрування є управлінські відносини між учасниками публічно-адміністративної системи, спрямовані на досягнення національних цілей і дотримання інтересів народу.

Як предмет публічного адміністрування можуть виступати наступні напрямки наукового дослідження:

• організація управління на різних рівнях: національному, регіональному й місцевому;

• структурні елементи системи адміністрування;

• організація управлінської діяльності, у тому числі законодавчих, виконавчих і судових органів й органів місцевого самоврядування;

• механізм управління публічною системою;

• техніка державного адміністрування;

• принципи, методи управління;

• механізм самоорганізації й саморегулювання публічної системи;

• координація й субординація суспільних зв'язків

Метою вивчення дисципліни є оволодіння теоретичними знаннями з питань публічного адміністрування й придбання практичних умінь і навичок щодо застосування законів, принципів, методів, технологій і процедур у керуванні суб'єктами публічної сфери.

Основні завдання:

• узагальнити основні поняття публічного адміністрування;

• вивчити різні форми організації публічного адміністрування;

• вивчити механізм публічного адміністрування;

• досліджувати технології й процедури публічного адміністрування;

• сформулювати науково-обґрунтовані рекомендації з удосконалювання системи управління.

Вичленовування об'єкта й предмета теорії управління дозволяє дати визначення даної галузі знання. Публічне адміністрування – це наука, що вивчає управлінські процеси, принципи, зміст і форми управлінських відносин у публічно-адміністративній системі.

Основними поняттями й категоріями публічного адміністрування є: адміністрування, управління, система, управлінські відносини, публічна влада, галузі влади, держава, форми правління, корупція, лобізм, публічна інформація, цивільне суспільство, бюрократія.

1.4. Елементи державного й муніципального управління.

Головними елементами державного й муніципального управління є суб'єкт й об'єкт управління, цілі, управлінське рішення, ресурси й строки.

Конкретним суб'єктом державного або муніципального управління є відповідний орган, посадова особа держави або місцевого самоврядування. Існує величезна розмаїтість органів держави (від парламенту до місцевого відділу міністерства внутрішніх справ) і посадових осіб (від президента до начальника паспортного стола місцевого відділення міліції). У федеративних державах державною владою володіють такі суб'єкти федерації, які мають свої законодавчі й виконавчі органи, свою державну службу. У місцевому самоврядуванні існують різні органи (представницький орган рада, комітет і т.д., місцева адміністрація), муніципальна служба.

Об'єкт державного й муніципального управління – це суспільні відносини соціальних, національних й інших видів єдності людей, поводження суспільних об'єднань, організацій, юридичних осіб, поводження окремих громадян, що здобуває суспільне значення. Іноді суспільне значення можуть придбати й особисті відносини (наприклад, аліментні обов'язки дітей відносно старих батьків або заборона дітям, що не досягли певного віку, відвідувати деякі кінофільми). У цьому випадку такі відносини можуть бути піддані державному або муніципальному регулюванню, тобто з використанням публічної влади.

Таким чином, державне й муніципальне управління – це особливого роду соціальна діяльність з цілеспрямованого використання на основі закону й інших правових актів публічної влади особливою групою людей (органів, посадових осіб), здійснювана на професійних основах. Це приводить до встановлення прямих і командних, зобов'язуючих об'єкт зв'язків, але за загальним правилом з урахуванням зворотних зв'язків об'єкт-суб'єкт. Під впливом зворотних зв'язків дії суб'єкта можуть змінитися.

У системі управління найважливіше значення займають його цілі. Є конкретні цілі (організуюча діяльність із ремонту місцевої дороги), а є мети глобального порядку, які повинні погоджуватися із загальнолюдськими цінностями (воля, демократія, соціальна справедливість і т.д.). Цілі повинні бути реальні й здійсненні.

Мети управління визначають суть управлінського рішення: вибір дій, за допомогою яких мети повинні бути досягнуті. Головними вимогами до прийняття управлінських рішень є їхня обґрунтованість й ефективність. Найважливіше значення має обґрунтованість управлінського рішення. У такому рішенні необхідно враховувати всі обставини, що має як пряме, так і непряме відношення до розв'язуваного завдання, фактори, що сприяють, або протидіють. Для досягнення успіху важливе значення має стабільність керування. Не аврали, а наполеглива послідовна робота приносить результат. Із цього погляду необхідно заздалегідь прораховувати ефективність керування: досягнення найкращих результатів у можливо короткий строк з найменшими витратами матеріальних ресурсів й управлінської енергії. Ефективність не пов'язана з кількісною стороною управління: занадто багато керування (надлишок управління) так само погано, як і його недостатність.

Найважливішою матеріальною базою управління є ресурси управління (наявність відповідних органів, кадрів, фінансових можливостей, управлінської техніки й т.д.). Вони різні в державному й муніципальному управління. Вирішуючи те або інше управлінське завдання, необхідно оцінити попередньо наявність для цього ресурсів (у тому числі не тільки матеріальних, а й духовних).

Важливе значення мають строки. Управлінське завдання повинна бути вирішена в строк. У противному випадку може виявитися, що її рішення запізнилося й просто більше не потрібно.

У державному й муніципальному управління можуть використатися інститути, що не мають публічного характеру. У країнах мусульманського фундаменталізму (Саудівська Аравія, Оман й ін.) найважливішу роль у керуванні грають релігійні норми. У деяких країнах для управління використаються суспільні об'єднання (наприклад, багато функцій по контролі за охороною праці передані в Росії профспілкам, у Франції арбітраж по торговельних справах можуть здійснювати підприємницькі союзи й ін.).